Звитяга на шляху до волі
- Бій відлунав. І червоні знамена замайоріли на станції знов. 1 до юрми полонених сам комісар підійшов. Аж до кісток пропікає очима. Хлопці стоять перед ним, як мерці. П’яно хитається смерть перед ними, холодно блима наган у руці. «Є українці між вами, я знаю! Кожного кулі чекає печать!» Стиснуті губи в останнім одчаї, всі полонені мовчать. «Всі ж ви такі, як і я, чорнобриві - жалко розстрілювать всіх! Гляньте навколо - і сонце, і ниви...» Відповідь - сміх. «Ну, так пощади не буде нікому. Вас не згадає замучений край.» Вийшов один і сказав комісару:«Я - українець. Стріляй.»
Є версія, що саме так звучав насправді знаменитий вірш Володимира Сосюри, і присвячений він був закатованим під Кругами юнакам. Але, спільно з істориком Олександром ДОБРИЦЕЮ, почнемо дещо з іншого. Олександре, тверезо мислячій людині важкувато зрозуміти, чому, коли в Україну, незалежну державу, яка мала фактично мільйон війська, озброєного, навченого, з фронтовим досвідом - вдирається кілька тисяч, власне, бандитів, хоча вони й називають себе революційними червоними арміями - захищати столицю спрямовують кількасот юнаків, майже дітей? Яка передісторія такої ситуації? Чому агресорів не зупинили професійні військові частини, які стояли, власне, по всьому шляху цих потягів?
- Причина була, перш за все, в хибній військовій політиці уряду Української народної республіки. Вирішили, що Україні не потрібні війська.
- А хто в цей момент уряд очолював?
- Соціалісти. Грушевський, Винниченко... Ситуація постійно погіршувалася. Ті війська, які хотіли служити новій. Українській державі, були розформовані, розпущені. Більш того, мало хто знає, але за десять днів до того, як молодь поїхала до Крут, був прийнятий закон про демобілізацію української армії. Тобто, практично в державі залишилася невелика кількість озброєних людей, які готові були битися за нову державу. Це деякі загони вільного козацтва, гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри і галицький курінь січових стрільців Євгена Коновапьця... і - усе. Всі інші війська заявили, що вони знаходяться в нейтральному стані.
Коли почалося вторгнення зі Сходу, не можна сказати, що там нікого не було. Чатували в Бахмачі українські юнкери. Головні бойові дії відбувалися на залізниці. Хто осідлав залізницю, той міг пересуватися в тому чи іншому напрямку. Інколи це називають - ешелонна війна. Але, звичайно, тих юнкерів, які стояли в Бахмачі, було явно недостатньо. І вони просили допомоги. Бачили, що наближаються червоні частини, а робітники цього залізничного вузла були чи більшовизовані, чи русифіковані - готові в будь який момент вдарити в спину. Тому якраз в нагоді став оцей молодий курінь студентів.
Студенти самі, 18 січня 1918 року, на зборах студентів Київського університету святого Володимира і Українського національного університету ухвалили, що треба приступити до створення студентського куреня. До них приєдналися учні деяких старших класів українських гімназій. Записалися добровільно. До куреня вступили 200 осіб. Які згодом зібралися у Костянтинівському військовому училищі на Печерську, і тут вони почали військову підготовку. Але ситуація склалася так, що була необхідна швидка допомога саме юнкерам в Бахмачі. І тому перший же потяг тільки одну сотню довіз саме туди.
- А хтось координував оцю діяльність молоді?
- Двадцять п’ять старшин. Тобто, вони не були кинуті напризволяще, керували ними професіонали. А юнкери - це взагалі підготовлені хлопці, які не тільки вміли тримати зброю...
- Це майже готові офіцери.
- Так.
- І наближаємося до міфу, що дітей кинули напризволяще під Крути, вони там були по-звірячому замордовані, нічого особливого не добилися, але це була самопожертва в ім’я України. А насправді там все-таки події розгорталися дещо іншим чином.
- Культивується й досі, що необстріляних юнаків кинули в бій, на вірну смерть, і тому подібне. Це люди, які не люблять українства і хочуть прикрити звірячі дії більшовиків, коли вони вбили полонених студентів. Це підлість, за великим рахунком. А те, що люди поїхали вмирати - це теж неправда.Вони поїхали перемагати і битися за Україну. Ні в кого не було думки,що вони там всі поляжуть. Вони були просто до цього готові.
- І як же розгортався бій?
- Відступили від Бахмача, зупинилися біля Крут. Позиції були нормальні, з правого флангу прикривав крутий насип. На лівому флангу викопали окопи. На більш небезпечному напрямку окопалися юнкери. А студентів відвели на фланг, більш захищений. Був ще саморобний потяг-панцерник з однією гарматою, він теж підтримував.
Розказують свідки - спочатку радянські війська йшли в ловний зріст, колонами... Це свідчить не про те, що вони нічого не боялися - просто вони не чекали, що хтось їм буде чинити опір. А потім... Коли ми говоримо «радянські війська», треба розуміти, що в той час в повному сенсі говорити про війська важко. Це просто були групи, загони...
- Можна сказати і про зичайнісінькі банди.
- Однострою ніякого не було. У кожного свій командир. Одні приїхали з Харкова, інші з Луганська, інші були з Москви, Брянська, з Білорусі...
- Словом, орда увірвалася.
- І навіть всі думали - як може така армія взагалі перемагати. Але вона йшла, тому що Україна була у військовому плані деморалізована.
- Відбувся параліч оборонної систем и держави.
- Якраз держави. Тому ніхто, ніякого су-противу... Якщо вони вдерлися, відразу взяли Полтаву, без боїв проминули Чернігів... Тобто вони просто йшли, як переможці.
- І всюди стояли полки регулярної армії...
- І всі нейтральні. Але з такими красивими назвами - полк імені Тараса Шевченка, і так далі. А насправді стояли мерзотники, які просто не хотіли воювати. Просто чекали,чим це закінчиться.
- І повертаємося до конкретних подій. За достатньо, на мій погляд, грамотною версією, під Кругами була організована - професійно - вогнева засідка, в яку потрапили наступаючі червоні війська.
- Відбили атаки. Але всі розуміють, і вони розуміли, що не було такого завдання - розгромити ці війська. Сил для цього не було.
- Адже й співвідношення - один до десяти.
- Один до десяти. Тому, звичайно, про перемогу мова не йшла. А було завдання перед ними поставлене тактичне - затримати наступ червоних військ. Що і було блискуче зроблено. Завдали великих втрат, розібрали колії. Призупинили наступ на Київ аж на дві доби. До речі, коли звітував про ці події Муравйов своєму керівнику Антонову-Овсієнку...
- Чернігівцю...
- Чернігівцю. Він пише так: "Після дводенного бою перша революційна армія - а там тисяча з чимось - за підтримки другої армії Берзіна - тут вже три тисячі було - біля станції Крут розбила контрреволюційні війська Ради, керовані самим Петлюрою..." Якого й близько не було. Тобто, вже брехня йде. "Війська Ради складалися з батальйонів офіцерів, юнкерів і студентів. Які, крім звірств, здійснених стосовно солдатів, що поверталися з фронту, били сестер милосердя, котрі потрапляли до їх рук. Іду на Київ".
- Я можу уявити студента, чи гімназиста, який піднімає руку на сестру милосердя? Брехня на брехні.
- Ну, принаймні, він хотів довести своєму керівнику, що бій під Крутами - чи не Канни, так би мовити. Потужна військова перемога. А в принципі, це був бій, в якому курсанти, чи юнкери, виконали своє тактичне завдання повністю.
Але ці хлопці виконали ще й стратегічне завдання.
Коли ми говоримо про ці події, треба, мабуть, саме на цьому зосередитися. Вони ввійшли в історію не тому, що хоробро билися і частину з них вбили там - а інші просто відступили в порядку. Вбили полонених. Одне відділення заблукало і вийшло на Крути, на село, а там вже були муравйовці. І їх розстріляли, гімназистів. А от більшість, поранених було дуже багато, вони повернулися в ешелон і відійшли до Києва.
А головне - стратегічна перемога в чому, і світове значення цієї події? По-перше, більшовики планували взяти Київ і зсередини, і з фронту. З фронту - це війська Муравйова, чи Антонова-Овсієнка. А в Києві підійме повстання „Арсенал”. Подвійним ударом взяти Київ, тобто,встановити радянську владу.
- І саме в цей момент відбувалася надзвичайно важлива дипломатична зу-стріч на високому рівні.
- У Бресті. Вирішувалося питання визнання України як суб’єкта світової політики.
- Міжнародного права.
- Саме так. І те, що затримали бандитів на два дні юнкери і студенти біля Крут, дало змогу, по-перше, Петлюрі придушити повстання арсенальців. Яким, до речі, допомагали зброєю так звані нейтральні війська у Києві, українські. А по-друге, коли Муравйов уже увірвався у Київ і почав звірячу розправу над людьми - головним чином чомусь знищували офіцерів і студентів...
- Запам’ятали, хто їх зустрів.
- То в той же день і була укладена оця Брестська угода. За якою більшовицька Росія визнала незалежність України. Визнали незалежність України і Німеччина,і Австро-Угорщина, і так далі. І більшовики, які увійшли, стали окупантами.
- Так, вони отримали статус окупантів, а не якихось визволителів чи... - їм довелося піти. Але мало хто знає, що після того вони просто розбіглися. Вони сказали, що демобілізуються.
І коли порівнюють іноді події в Кру-тах з подіями старовини - старовинна Греція, Фермопіли...
- Триста спартанців...
- ...То тут все дуже схоже. Не тому, що загинули. Виконали головне завдання. Леонід і його спартанці дали можливість грекам підготуватися до нової, Саламінської битви. Тобто, вони недарма загинули.
Так те ж саме - і бій під Крутами.
Без міфології - це просто люди, виконали гідно свій військовий обов’язок, громадянський обов’язок.
І це - поле честі, я вважаю, української нації.
Коли подивишся, як поводили себе оці наші українські чоловіки, в усіх військах, як повели себе оці юнаки, котрі свято вірили в майбутнє свого народу - то відчуваєш,що саме тут і була врятована честь української армії і українського народу.
- На цьому перехресті історичних паралелей залишається сказати, що для багатьох молодих держав один з критичних етапів розвитку настає, коли виростає і вступає в громадянське життя покоління, народжене вже у власній країні. За приклад може правити Че-хословаччина, яка, зраджена в Мюнхені західними політиками, якраз у такий момент перетворилася в провінцію гітлерівської Німеччини. Покоління, постале в незалежній Україні, якраз нині і сягнуло свого повноліття - разом з рідною, своєю державою. Чиє майбутнє і залежить від вибору юної генерації.
Юнаки, котрі їхали до Круг, могли цілком вільно обрати інші напрямки. Але тоді потяг української самостійності рушив би у прийдешнє без нас.
***
(Матеріал підготовлений на основі передачі, що вийшла в ефір на Першому Національному каналі Українського радіо - прим. Рєд.)
Ростислав Мусієнко, "Чернігівшина" №5 (457) від 30 січня 2014
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.