Вишивки Євдокії Ілляшик є у Москві, Ужгороді, Конотопі, Чернігові...

Дивлячись на рукотворні вироби Євдокії Андріївни, подумалось, що, мабуть, вона помилилася, обравши фах учителя фізики. Їй би краще, ближче до душі було б дизайнером бути на фабриці художніх виробів або на ткацькій.

Хата ще не стояла, а вишивки були

Свою першу картину Євдокія вишила у далекому 1953-му, будучи студенткою Ніжинського педінституту. Вона і сьогодні прикрашає оселю Ілляшиків – колір ниток не змінився, узори не поблякли. А зображена на тій картині красуня-зима. Але, повірте, віє від неї не холодом, а теплом. Мабуть, з великою любов’ю гаптувалася та робота, з теплом у душі.

– У 1957-му я приїхала на роботу у Куковицьку школу. Тут і долю свою зустріла, – розказує майстриня. – Коли надумали зводити власний дім, намалювали його план: де будуть двері, вікна і скільки їх. А оселю вирішили робити велику і простору, щоб усім місця було – і нам, і дітям, і майбутнім онукам.
Так от. Ще та хата тільки народжувалася, а Євдокія Андріївна вирішила, що над кожним вікном і на стіні між ними, а ще над дверима має бути вишита картина.

– Уроки у школі, домашнє господарство, діти, конспекти, а на вишивання час знаходила, – каже вона. – Ночей прихоплювала, перед телевізором не просиджувала, а все біля полотна та ниток.

І допоки хату будували усі задумані картини Євдокія Андріївна вишила. Хазяїн їх у рамки під скло позаводив. Вони і сьогодні такі – яскраві, колоритні, тематичні.

Майже сто картин вишила. Тут і Тарас Шевченко, і з українського народного побуту епізоди, і традиційні букети квітів, і «Альонушка», і «Три богатирі», і...

Дарує на щастя і радість

Діти Євдокії Андріївни зробили добре діло – сфотографували майже всі картини, які вишила їхня мама, і оформили альбом. Ото пам’ять! На віки.
– Вони і нитками, і тканиною мене забезпечують. І зразки на вишивки десь беруть, я все у папці ось зберігаю, – розказує майстриня.
Крім картин, вона вишила безліч рушників з національним орнаментом, серветок, наволочок, а ще – ікон.

– Роздаровую наліво і направо. Ось у моєї колеги Валентини Рогової онучечка народилася, то наволочку на дитячу подушечку подарувала. А ще була у нас зустріч однокласників, 55 років минуло, як школу закінчили. Не всі, звичайно, були, Інна Кращенко з Ужгорода не приїхала, то я їй рушника свого вислала.

Дочка Євдокії Андріївни у Москві зараз живе, а до цього багато літ на Далекому Сході працювала і жила з родиною, то вишивки мамині зосталися і там, і у Москві їх повно.
– Маю родичів у Чернігові, Куковичах, Конотопі – усіх їх обдарувала. І у моїх рідних Бочечках, що на Сумщині, теж мають мої роботи рідні та близькі – нехай дивляться на них і мене згадують.

...Дивлюся на дві дивні вишивки – вікна. За шибками одного – квітуча весна, такі тони підібрані, так уміло передано звичайними кольоровими нитками усю її красу і урочистість. На іншій – зимове вікно. Гілочка з пухнастим снігом, сліди пташок... Скільки душі вкладено, терпіння, таланту!
У Євдокії Андріївни є ще одне захоплення – квіти. Здається, їх насаджено і насіяно більше, ніж городини. Справжня душа – чиста і така, що радіє життю, без краси просто жити не може.

Роман Шутов, «Наше слово»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.