Жінка втратила майже три літри крові
41-річну Олену Клюсовець, матір шістьох дітей з села Нові Боровичі, в Щорську районну лікарню карета «швидкої допомоги» привезла майже знекровленою. Сильна маткова кровотеча почалася ще вдома, продовжувалась у машині «швидкої», в лікарні. Вагітна на дев'ятому місяці жінка помирала. Серцебиття плоду вже не прослуховувалось. Рахунок ішов на секунди. Жінка втратила до трьох літрів крові. За шість днів лікарі повернули її до життя.
«Здавалося, з мене вийшла вся кров»
Олену Клюсовець застала вдома, в Нових Боровичах. Широкий двір, великий добротний будинок, в сараї — мотоцикл, велосипед. Русявий хлопчик побіг у хату кликати маму. Звідти спочатку вискочило мале світловолосе дівча і зупинилося перед нами, роздивляючись. За нею вийшла усміхнена симпатична молодиця: «Ви до мене?»
Якраз було свято. Перша Пречиста. Тому вся сім'я залишилась вдома, на город не пішли. Чоловік Валерій, менші дітки: дворічна Лера, 10-річна Аня, 13-річний Владик. В дитячому садку був 5-річний Вова, Не було тільки дорослих синів, 23-річного Саші та 24-річного Діми. Обоє працюють на нафтопереробному комбінаті в Полтаві. «Якимсь начальством стали мої хлопчики. Старший закінчив академію", — каже мама. Олена ЩЕ у відпустці, яку взяла зразу після лікарняного.
— Я б хотіла сказати велике спасибі всім лікарям, що витягли мене з того світу, — зразу мовила Олена. — Наталії Тарасюк, Федору Леонову, Людмилі Чередніченко, яка приїхала на виклик.
— То як же так сталося, чому ви самі не телефонували в лікарню?
— Я до останнього була на роботі. Робота, до речі, не з легких: важкі каструлі піднімаємо, продукти носимо, трохи раніше і дрова самі кололи.
Олена працює кухарем в стаціонарному відділенні для одиноких людей похилого віку. А вдома — буряки, пів-городу, якраз перед цим просапувала.
— У той день у мене був вихідний. Поїхала на Щорс. Уже там запідозрила, що
щось не так, почало трохи кровити. Може, треба було вже там і залишитись... Але народжувати тільки через три тижні. Думала, приїду додому, трохи відлежусь. Не перший же раз... Взяла таксі за 60 гривень, щоб швидше, та й поїхала. Вдома пообідали, потім повідправляла своїх: хлопців (чоловіка з Сашею) на Снов, дітей на стадіон гуляти, ідіть, кажу, не мішайте, я трохи полежу, бо щось погано себе почуваю. Не думала, що буде настільки погано.
Сильна кровотеча почалася раптово, годині о другій. Я сама булаи в хаті. Текло так, що не могла вже вийти. Здавалося, з мене вилилась уся кров. Коли вибралася в коридор, впала. Як отямилася, вповзла в хату. Вже не пам'ятаю, що думала а той момент, все було в тумані. Дотяглася до мобільного, зателефонувала чоловіку і старшому сину Саші. Ті покликали дитячу медсестру Валентину Іванівну Лобр. Вона прийшла, глянула і підняла на ноги всю щорську бригаду лікарів. Коли приїхала «швидка», я була вже при смерті. В пам'яті тільки якісь уривки — везуть... телефонують... реанімація... хтось кричить: "Ріжте одежу»...
Лікарі зробили все, що змогли. Чоловік, його сестра, моя сестра — обидві Наталії, чекали до 2-ої чи 3-ої години ночі. Потім їм сказали: «Йдіть додому, буде жити». Це тоді я прийшла до тями. А кров ще продовжувала текти, три доби я взагалі не піднімалася, капали безперестанно, у дві руки. Кров здавали, здається, чоловік п'ятнадцять — сусіди, родичі. Донори зі Щорса, я їх не знаю. Ми платили по 40 гривень за 200 грамів. Але люди здавали і більше крові.
Дитину я втратила. Плід завмер ще до того, як я потрапила до реанімації. Сьомою дитиною мала бути дівчинка. Ховав її чоловік. Запитав і церкві, як треба робити, все і зробив.
Винити в цьому нікого. Я ж на обліку не стояла... Хоча, думаю, якби і стояла, що б це змінило? Всякі випадки трапляються. Єдине болить, мучить: чого ж я тоді в Щорсі не залишилась? Але кажуть, уже й тоді нічого змінити не можна було. Плід завмер раніше, а вже потім пішла кров, Згодом, перед операцією, спитали: «У нас безвихідна ситуація. Ти не проти видалення (малося на увазі видалення матки. — Рад,), інакше тебе не врятуємо». Ні, — кажу. — Робіть, що треба.
— А чого ж ви на облік не ставали?
— У мене ж шестеро дітей... Все ніколи... А автобус у нас тільки двічі на тиждень ходить — маршрутка. О дев'ятій ранку з Нових Боровичів, 9.30 — вже в Щорсі. І об 11.30 вже іде назад. Все. А я вдома і Леру, і Вову народила, тобто на облік не ставала. Нормально, вчасно в пологовий забирали. А тут ще й строк не підійшов.
— А як у вас тепер із статевим життям?
— Усе нормально. Там тільки одну «запчастину» викинули, і все. От тільки дітей вже не буде. Але ж шестеро вже є! А скільки онуків буде!
Анестезіолог приїхав з Корюковки
— Операція була дуже складна. Справді, людину ледь врятували, — говорить головний лікар Щорської центральної районної лікарні Всеволод Тарасюк.
— ЇЇ привезли третього червня, ввечері, у вкрай тяжкому стані. Чомусь тягнула до останнього. Кровило десь з першої години дня, а „швидку» викликали тільки о восьмій вечора. Туди зразу поїхали акушер-гінеколог, акушерка і фельдшер. Пологи в Олени, за її власними підрахунками, мали бути на три тижні пізніше. Серцебиття дитини, яка б мала народитись, уже не прослуховувалось, — розповідає завідуюча гінекологічним відділенням райлікарні Наталія Тарасюк.
Операційну підготували швидко. Але почати операцію не могли. У Щорській райлікарні лише один лікар-анестезіолог. Він був на курсах у Чернігові.
Головний лікар зателефонував до Корюківки, просив допомогти. І так збіглося, що їхній анестезіолог якраз був у лікарні, в нього тільки операція закінчилась. Те, що анестезіолог Василь Ступницький приїхав швидко з Корюківки, своїм транспортом, допомогло врятувати життя Олени Клюсовець.
— У неї була гінекологічна патологія: передчасне відшарування нормально
розташованої плаценти. — продовжує Наталія Йосипівна. — Коли відшарувалася плацента, між матір'ю і дитиною втратився зв'язок. Дитина померла.
Плацента, відділяючись, утворила велику рану на поверхні матки. І це призвело до сильної та ШВИДКОЇ кровотечі.
Жінка втратила десь два з половиною-три літри крові.
Я доповіла обласному гінекологу Володимиру Пуліну, послали в Чернігів машину за кров'ю. Тиск хворої був всього 40/20 через велику крововтрату. Чекати було ніколи. Кинулися шукати кров на місці. Потрібна була друга резус-позитивна група. В пізній час знайти таку було непросто. Шукали в першу чергу серед своїх. Кров здали лікарі: хірург Йосип Карпушин, медсестра пункту переливання крові Вікторія Кириченко, маляр-штукатур лікарні Валентина Воробей. Без цих донорів ми б Олену Клюсовець не врятували. Коли привезли кров з Чернігова, почали переливати її.
До самої операції приступили о 21-ій. Оперували Наталія Тарасюк, заввідділенням,
і Федір Леонов, акушер-гінеколог. Третій акушер-гінеколог, Людмила Чередниченко, за сумісництвом лікар пункту переливання крові, в цей час шукала донорів.
Пацієнтці зробили кесарів розтин, спочатку видалили мертвий плід. Потім, зважаючи на обставини і ускладнення, приступили до наступної операції. Жінку оперували 2,5 години, при цьому не припиняли ні на секунду переливання крові. Свіжої крові та її препаратів (плазми крові та еритроцитарної маси) було влито близько чотирьох літрів. Плюс різні кровозамінники. Перепивати кров та виводити пацієнтку з надтяжкого стану продовжували шість діб. Весь цей час, особливо в перші дні, Олена висіла на волосині між життям та смертю. Перші дні проводили комплексну протишокову терапію, в тому числі переливали свіжу кров та кровозамінники, на п'ятий-шостий вже перейшли до кровозамінників та інших медикаментів. Потім пацієнтку перевели до пологового відділення.
Олена Гобанова, фото Ігоря Кошового (щотижневик „Вісник Ч”, №36)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.