Славутицькі святині

Золотоверхі куполи Свято-Іллінського храму видніються, ще не доїжджаючи до Славутича. Здається, вони простирають своє благодатне сяйво над усім містом. До речі, Славутич – наймолодше місто України, середній вік його жителів – 34 роки. І хоча адміністративно воно підпорядковане Київській області, географічно розташоване у Чернігівській.

«Деснянці вільній» випала нагода поспілкуватися з настоятелем Свято-Іллінського храму протоієреєм Іоанном Шепідою, який розповів багато цікавого про Славутич, його жителів, історію будівництва храмового комплексу та святині малого храму Архистратига Михаїла.

Місто, де живуть герої

Славутич збудували вже після аварії на Чорнобильській станції. Тут проживають переважно переселенці із зони відчуження, зокрема персонал, що обслуговує Чорнобильську АЕС.
– Кожен день, йдучи містом, я зустрічаю героїв. Це люди, які насправді врятували щонайменше Європу від того страшного, що могло статися, – каже отець Іоанн. – Дехто з них віддав своє здоров’я. На жаль, серед нас немає вже тих, що пожертвували своїм життям. Усе це накладає особливий відбиток на світосприйняття. Жити поряд із такими людьми – велика честь для кожного.

Будівництво Свято-Іллінського храму триває 14 років

На початку 90-х у Славутичі було вирішено звести храм, який мав стати правонаступником церкви святого пророка Іллі, розташованої у Чорнобилі. Після аварії жителів міста виселили, і ніхто не міг навіть уявити, що у тій церкві й донині відбуватимуться богослужіння.
– Спроектував славутицький Свято-Іллінський храм архітектор Олег Слєпцов, – розповідає настоятель храму. – Це буде унікальна споруда доволі складної архітектури, заввишки 42 метри. Перший камінь фундаменту, а також благословенну грамоту та мощі святих було закладено 1 червня 1999 року.
На жаль, будівництво просувається повільно, не так швидко, як нам би хотілося. На деякий час, через брак коштів, будівельні роботи взагалі довелося призупинити. Але, дякувати Богові, знайшлися добрі помічники, і за останні півтора року нам вдалося дійти до куполів. До речі, кошти на них збирали працівники станції. Сподіваємося, що через два роки у Свято-Іллінському храмі відбудеться перше богослужіння.

З благословення митрополита Володимира

А поки що прихожани мають можливість приходити на служби до малого храму, збудованого у 2004 році поруч із основним. Церкву благословив предстоятель УПЦ митрополит Володимир і назвав її на честь Архистратига Михаїла, що дуже символічно, адже на гербі Славутича зображено саме цього святого. Він оберігає місто.
– Коли стало зрозуміло, що будівництво великого храму триватиме набагато довше, ніж ми планували, колегіально ухвалили рішення звести поруч невелику церкву, – зізнається отець Іоанн. – Ми збудували її досить швидко, менше ніж за два роки. До цього богослужіння відбувалися в одному з котеджів у Київському кварталі. Але місця для всіх у ньому не вистачало.

Славутич – місто для дітей

Понад третина жителів Славутича – діти, тому там дуже багато закладів для малят, школярів та молоді.
– У нас створено всі умови для всебічного розвитку дитини – працюють гуртки, спортивні секції, творчі студії. Такою кількістю і різноманіттям дитячих закладів не може похвалитися жодне місто, – впевнений отець Іоанн. – Ми постаралися і при храмі зробити дещо для діток, зокрема працюють недільна школа, театральна студія. За кілька днів вихованці нашої студії представлять нове дійство, в якому покажуть молоді всю згубність такого явища, як наркоманія. Водночас діти готують вистави і до радісних свят – Дня Перемого, Пасхи.
А ще кожної середи я викладаю у третій школі основи християнської етики. Звичайно, мова не йде про якісь оціночні категорії. Я розповідаю про те, що є доброго у християнстві, що воно дало світу, зокрема нашій країні. Всі заняття відбуваються у формі діалогу, бо дуже важливо, щоб діти не були пасивними слухачами.


Свято-Іллінський храм та церква Архистратига Михаїла

«Чорнобильський Спас»

Кожного разу, коли у церкві Архистратига Михаїла відбуваються богослужіння, згадують і героїв-чорнобильців, які вже відійшли у вічність. У храмі є список ікони «Чорнобильський Спас». Саму ж ікону було написано на замовлення ліквідаторів у 2003 році з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира.
За досить короткий, як для ікони, час вона стала особливо шанованою серед християн. Унікальність її в тому, що наперекір традиціям іконопису, Господа на ній зображено разом із людьми. Ісус Христос стоїть на хмарі у центрі композиції, праворуч – Архистратиг Михаїл, ліворуч – Богородиця Марія. А під ними – обпалена смертоносним радіаційним вогнем земля із єдиним уцілілим деревом посередині.
– Наш список цієї ікони трохи відрізняється від оригіналу, але лише тим, що на задньому плані біля живих людей зображено Свято-Іллінську церкву, що нині будують у Славутичі, – пояснює настоятель храму.

Святині зони відчуження

Коли після аварії люди залишали свої домівки, вони не брали з собою нічого, крім документів. Усе нажите не одним поколінням місцевих жителів залишилося у зоні відчуження. Цим скористалося немало мародерів, не цуралися вони і того, що залишилося в церквах. Правоохоронці затримали багато таких крадіїв, а цінні експонати повернули в святі місця.
– Міліціонери передали нашому храму 11 ікон, – зазначив отець Іоанн. – Серед них образи мученика Харлампія, святителя Миколая, написані у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Також велика ікона Архистратига Михаїла. Цікаво, що люди зберігали її у зерні.
До речі, перед тим, як передати ці ікони, спеціалісти заміряли рівень радіації, він у кілька разів перевищував норму. Коли ми привезли образи до нашого храму і заміряли радіаційний фон, показання були у межах норми.


Таким буде Свято-Іллінський храмовий комплекс

Чудотворні зцілення

Є в малому храмі і список ікони Божої Матері «Всецариця». Це чудотворний образ, перед яким люди моляться за зцілення від онкологічних хвороб.
– Багато віруючих одужали після того, як попросили допомоги Божої Матері. Серед наших прихожан є раба Божа Валентина, у якої була четверта стадія раку, і лікарі вже відмовлялися оперувати її, –
розповідає отець. – Вона молилася на цю ікону, і Божа Мати зцілила її. Відтоді вже минуло понад десять років, а Валентина, дякувати Богу, жива й добре себе почуває.
Справді, церква – це місце особливої Божої благодаті, де кожен на собі відчуває любов Божу, отримує віру і спокій.
– А ще слід пам’ятати, що кожній людині Господь посилає тих, хто йому потрібен. Тому завжди треба цінувати всіх, хто поруч, – радить отець Іоанн. – Якщо ж у вас є проблеми щодо якоїсь людини, щиро помоліться за неї і помітите, що всі негаразди зникнуть.

Про свою сім’ю

Отець Іоанн живе і трудиться в Славутичі вже 15 років. А народився він на Львівщині у селі Бітля Турківського району у родині священнослужителя.
– Для кожної людини батьківщина – особливе місце. На жаль, нині я рідко там буваю, хоча у Бітлі й досі живе моя бабуся, якій уже за 90, брат мого батька, – розказує отець Іоанн. – Наприкінці 80-х наша сім’я переїхала до Чернігівської області у місто Семенівку, де батько став настоятелем церкви Казанської ікони Божої Матері. Там я закінчив школу, потім вступив до Київської духовної семінарії, навчався в академії. Моя мама і сестра і тепер живуть у Семенівці, на жаль, батька вже немає з нами.
– А ви маєте власну родину? – запитую в отця.
– Так, у мене чудова дружина – матінка Олена. Підростають дві доньки, старшій 15 років, меншій – 10. А третього квітня народився синочок, якого назвали Серафимом. Моя родина – це надійний тил. Якби не мав дружини і дітей, було б дуже важко. У мене є чимало друзів священиків, котрі неодружені, монахи. Їхній подвиг більш складний, але в той же час їм набагато важче. Адже коли приходиш додому, де на тебе чекають рідні люди, це додає сил і розправляє крила. Я дякую Богу за таку чудову сім’ю, дружину, дітей, за батьків.


Список ікони «Чорнобильський Спас»


Ікони з Чорнобильської зони

Лариса Потапенко, фото автора, газета «Деснянка вільна» №32 (435) 20 квітня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.