Шестикласник виграв обласну олімпіаду з хімії за 8 клас!
Євген Устименко проводить дослід
— Хімія – улюблений предмет багатьох наших учнів, — розповідає 55-річний Олексій Коваленко, директор Чорнотицької ЗОШ І-ІІІ ступенів. — Бо учитель у нас особливий. Женя Устименко посів перше місце, семикласник Женя Пацюк — 11 місце у цій же олімпіаді. А Оксана Чумак нещодавно привезла диплом III ступеня Малої академії наук за роботу з хімії «Визначення якості молока». Та і всі призові місця на районній олімпіаді з хімії були наші. Торік наша учениця Оксана Падалиця, яка займалася з цим учителем, закінчила школу з золотою медаллю (з 11 випускників у нас було троє медалістів) і вступила на бюджет одразу до п'яти вузів. Зупинила вибір на медуніверситеті імені Богомольця у Києві, вчиться на лікаря.
— Олексію Михайловичу, хто цей суперучитель?
— 60-річний Олександр Віталійович Лисич наш, місцевий. Коли 1982 року я прийшов у цю школу директором, він працював учителем. Ще тоді, у радянські часи, Олександр Віталійович вирізнявся особливою методикою викладання. Міг відпустити дітей з уроку, а міг показати такі досліди, що аж перехоплювало дух. Тоді його вихованець Саша Богданьок також посів призове місце на всеукраїнській олімпіаді з хімії. З медаллю закінчив школу. Вступив на хімічний факультет Київського національного університету ім. Шевченка. Працював у Польщі. Нині успішний бізнесмен. А Олександр Віталійович на довгі тридцять років поїхав жити і працювати до Росії. Час від часу приїздив, адже у нього тут жила мама. За цей час він став заслуженим учителем Росії, Соросівським учителем (Джордж Сорос — меценат, засновник фонду. — Авт.). За результатами опитування, як кращий вчитель хімії в 90-і роки, отримав премію фонду Сороса. 6 тисяч доларів США (тоді стільки коштувала гарна однокімнатна квартира у Чернігові. — Авт.). Автор багатьох збірників і методичних посібників з хімії, деякі видавалися в Росії і неодноразово перевидавалися. У нас він працює другий рік. Коли повернувся з Росії, прийшов до нашої школи на роботу. На жаль, взяти вчителем я його не міг. У нас є вчитель хімії. Запропонував гурткову роботу. Графік у Віталійовича насичений. Він встигає не тільки займатися з дітьми, а й добудовує будинок, якому немає подібних у селі. Іноді їздить до Росії. Там у нього є учень Артем Бойчук. Хлопець — неодноразовий переможець міжнародних олімпіад з хімії. Торік Артем став стипендіатом президента Росії Володимира Путіна, отримав 60 тисяч рублів.
Оце Лисич зайшов до четвертого класу, глянув на Антона Клопота. «Буду його готувати на олімпіаду», — сказав.
Нині у нас у школі 84 учні, чи не кожен п'ятий займається з Лисичем. Його люблять і хлопці, і дівчата.
— Давайте зайдемо у хімічну лабораторію, де проходять заняття, — каже директор. — Тепло ж? Це Олександр Віталійович за свій кошт тут пластикове вікно поставив і дві двометрові батареї опалення додав. І комп'ютерна техніка його.
У класі повно всіляких книжок, таблиць, на стінах малюнки з формулами, стоять столики з хімічним приладдям. Чайник і цукор у формі сердечок, зірочок, хмаринок. А ще він купив морозивницю і робить дітям морозиво.
— Тут усе для дітей, щоб їх зацікавити і навчити, — продовжує Олексій Михайлович. — Діти до нього тягнуться.
— А свої діти у Лисича є?
— Ні. Він по життю одинак. У нього своє особливе світосприйняття.
З таким педагогом пощастило і дітям, і нам.
На жаль, особисто познайомитися з Олександром Лисичем не вдалося. У школі пояснили: Лисич не любить «світитися». Він людина діла, а не слова. Отож познайомилася з Женею Устименком.
Худенький, невисокий, він тихо зайшов до кабінету директора:
— Євген. Ось він наш герой. До речі, Женя зайняв не тільки перше місце у районній олімпіаді з хімії за 8 клас, а й з математики за шостий.
— Євгене, як до хімії пристрастився?
— Було це наприкінці п'ятого класу. Зайшов до нас Олександр Віталійович. Подивився, хто і як вчиться, поговорив чи не з кожним і запропонував займатися хімією. Я й погодився. Став з друзями ходити на гурток, а там так цікаво. Рік навчальний закінчився, а нам ще вчитися хочеться. Отож ціле літо ходили на заняття до Олександра Віталійовича додому. У нас і там і уроки, і перерви. Він морозивницю купив. Ми з дому молоко, сметану, варення приносили. Морозиво таке смачнюще виходило, а ще чаї різні. А ще він вчив нас роботи на комп'ютері.
Разом з батьками возив нас на екскурсію у Конятин, на качелі, а ще у Мезин у музей, у Короп на ярмарок. Сам машину наймав. А ще, а ще...
У хлопчика аж очі світилися, як він розповідав про вчителя.
— Євгенку, скільки вас ходить до Лисича?
— Десь 15.
— І що, ніхто не покинув?
— Так хто ж його покине? Він же на дітей не кричить (!). Треба тільки уважно слухати. Він сказав: поїдеш на районну олімпіаду за 8 клас. І я поїхав. Сказав Олександр Віталійович, що буду кращим, так і вийшло. А тоді і на обласну поїхав.
— І що, не боявся? Там же восьмикласники, великі, а ти шестикласник?
— Ой, Господи, — махнув рукою Женя. — Давид Голіафа убив.
— Це тобі Лисич про Голіафа розказав?
— Сам прочитав.
Я коли зайшов, так там десь 28 чоловік було. Один хлопець сидів такий великий, що аж ноги з-під столу виднілися. А мені не страшно. Олімпіада 4 години, я за три з половиною все зробив.
— Коли дізналися результати, приємно було — не те слово, — каже директор школи Олексій Коваленко. — Зазвичай на олімпіадах з хімії перемагають вихованці хіміків з Прилук, Чернігова, зі спеціалізованих класів. А тут маленькі Чорнотичі, ніхто не очікував.
З облуправління освіти телефонують. Готуйте Женю на загальноукраїнську олімпіаду з хімії серед восьмикласників. Я до Лисича — давайте, це ж престиж школи. А він уперся. Якщо їхати, то лише за перемогою, а не за участю, щоб посісти п'яте чи десяте місце. «Обробив» і Женю, і його бабусю, вона вчителем початкових класів у нас працює. Сказав, що Євгенко ще не готовий ні морально, ні фізично перемогти на всеукраїнському рівні. Ось наступного року поїде за 9-й клас, щоб перемогти і потрапити на Міжнародну олімпіаду. Що я міг вдіяти? У Олександра Віталійовича своя методика, своє бачення.
— Женю, ким мрієш стати?
— Вченим-хіміком, щоб винайти ліки від усіх хвороб.
— А батьки твої чим займаються?
— Тато — кочегар у школі. Мати нині не працює, вона вагітна.
— Не набридне хімія до закінчення школи?
— Валентність, елементи, формули, це ж так цікаво, — захоплено відповів хлопчик.
— А ще що любиш?
— Вашу газету. Особливо анекдоти.
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №15 (1405)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.