Алла Скорик: Робітники жеків тікають з роботи
Останні півроку ціни в Україні зростали значно швидше аніж доходи українських родин. Подорожчання продуктів харчування на ринках, квитків у транспорті і тарифів на житлово-комунальні послуги за рік набили хороші ґулі на головах споживачів. Влітку знову заговорили про початок регуляторної процедури перегляду тарифів на послуги комунальних підприємств.
Уцій ситуації чітко відрізняються дві категорії населення, які потребують негайної державної підтримки. По-перше, це ті родини, яким доведеться більше платити за квартиру, але реального зростання доходів вони не очікують. По-друге, сім'ї тих самих працівників комунальних підприємств, котрі роками вибивають у своїх керівників більшу зарплату, адже прожити на 500-600 гривень практично неможливо. Бо саме така мізерна (а часом навіть менша) платня закладена у чинний тариф. Виходить замкнене коло. Яким чином при підготовці регуляторних документи? розставити розділові знаки так, аби врахувати інтереси обох категорій населення, розмірковують комунальники.
Або підвищуємо тарифи, або ходимо пішки
Ще на початку року забили на сполох підприємства, які обслуговують ліфтове господарство міста. Спеціалізоване ліфтове управління №5 ЗАТ "OTIC" вимушене зупиняти кожен п'ятий ліфт. Адже із 900 тих, які перебувають на обслуговуванні підприємства, 200 відпрацювали свій нормативний термін експлуатації— 25 років. При цьому нині важко розраховувати на певні капіталовкладення, аби продовжити їм життя. За таких обставин не за горами той день, коли доведеться зупиняти механізми, щоб не допустити "ліфтопадів"
— Чернігову ще гріх скаржитися, — розповідає директор "ОТІСу" Олександр Лапкіс. — У Луганській та Запорізькій областях, наприклад, дуже багато підйомок не працює, навіть у висотках. Там вже настав час для фізичних розминок — з першого на десятий та навіть на шістнадцятий!
Втім, пенсіонерів, хворих, а також молодих мам з візочками заблокована кабіна підйомника робить заручниками власних квартир.
— У нас на підприємстві, продовжує Олександр Лапкіс,— розпочався масовий відплив кадрів. Всі їдуть до Києва. Зберегти колектив за тієї заробітної плати, яку зараз ми пропонуємо, просто неможливо. Немає сумніву: без підвищення тарифів обслуговувати ліфтове господарство міста буде нікому. Красномовний факт: щоб виховати гарного електромеханіка, потрібно як мінімум три роки. Зарплата ж його залежить від кількості ліфтів на обслуговуванні та якості роботи (якщо підйомник часто зупиняється, то й зарплата у майстра менша), у найкращому випадку виходить 1500-1600 гривень. Повірте мені, це дуже мало. Робота електромеханіка малоприємна — потрібно постійно перебувати в шахті, працювати з металом. Тому люди чекають на матеріальне заохочення. У радянські часи у нас не було проблем із кадрами, адже електромеханікам безкоштовно надавали службове житло. Це був справді хороший стимул. Зарплатою класних фахівців важко здивувати, адже у Києві пропонують утричі більше.
Зупиняються ліфти в Україні не лише через вік та холоди. "Допомагають" у цьому численні випадки вандалізму. Де брати гроші на ремонт понівечених кабінок? За словами начальника міського управління житлово-комунального господарства Вадима Антошина, із міського бюджету жодної копійки на це не виділяється, ліфти ремонтують за рахунок тієї ж квартирної плати:
— Замість того, щоб пускати гроші на поточний ремонт, ю. змушені ліквідовувати наслідки вандалізму. Фактично, ліфтові крадії залазять в кишені до всіх мешканців будинку, які сумлінно платять за користування ліфтами. Адже альтернативних джерел; фінансування ніхто не вигадав.
"Добре, що хоч труби позаростали..."
Добре там, де нас нема Якщо говорити про певну роботу, то легкої праці не буває взагалі, тим паче у комунальному підприємстві. Щоб ці люди виконували роботу якісно і цитували її, цілком логічно їм треба добре платити. Економія на зарплатні та на ремонтах призвела до того що тепер потрібно рятувати житло.
Говорить Вадим Антошин:
— Так історично склалося, що люди звикли кредитуватися за рахунок житлових організації Держава роками не вкладал гроші у реконструкцію житла, тарифи ніколи не відповідали реальним затратам. Як результат— довели наші будинки, як мовиться, до ручки. Візьмемо для прикладу ЖРЕД-4. Основна проблема цієї житлової організації— інженерні мережі (водопровід, каналізація) та покрівлі. У багатьох будинках, на щастя, труби заросли, тому вони тримаються і пропускають воду. Парадокс, але якщо прочистити ці труби ж належить, вони будуть світитися на сонці, бо з роками просто стерлися. Мережі потребують негайного капітального ремонту, але всього одразу не зробиш.
Без кадрів "кіна не буде"
Офіційний рівень безробіття у Чернігові невисокий — 1,2%. Тож якщо раніше армію двірників, сантехніків чи електромеханіків поповнювали за допомогою центру зайнятості, то тепер розраховувати доводиться на власні сили. За словами начальника паспортної служби та кадрів КП "Деснянське" Олександра Самусенка, за штатним розкладом на підприємстві повинно працювати 383 особи. На сьогодні фактично бракує 48. Є вакантні місця для 28 двірників, не вистачає майстрів, слюсарів-сантехніків, зварювальників, трактористів.
— Кадри розбігаються, — ділиться проблемами начальник ЖРЕД-4 Валерій Фурс. — Середня зарплата на підприємстві — 1000 гривень, а двірники взагалі отримують близько 600.1 це при тому, що зросли ціни. Я можу порівняти з минулим роком. У 2007-му ми зробили ремонти 20 покрівель, цьогоріч за ті ж самі гроші можемо зробити лише 5. Отакі сьогодні ціни.
А робота працівників комунальних підприємств так і залишається не оціненою. Як результат у ЖРЕД-4 не вистачає 10 двірників (їх має бути 35). Двірники їдуть в Київ мести Майдан, адже там більше платять, розбігаються у комерційні структури слюсарі та покрівельники.
— Інакше як грошима колектив не зберегти, — говорить Вадим Антошин. — Людей може стимулювати до роботи безкоштовне службове житло та певні соціальні гарантії. На сьогодні ми почали регуляторну процедуру за новими тарифами. Я бачу вихід в тому, щоб зарплату працівників комунальної сфери привести у відповідність до реального життя. 50% нового тарифу піде на оплату праці. Тільки для того, щоб покрити відставання у зарплаті до кінця року, нам потрібно 2,5 мільйона гривень. У міському ж бюджеті таких грошей немає.
Алла Скорик (щотижневик „Місто” №31)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.