19-річний Андрій Цукерник з дочкою живе у Центрі матері і дитини. Їх мама втекла

Як змінювати підгузки та розводити дитячу суміш, молодий тато з Мохнатина Чернігвського району Андрій Цукерник знає не з чуток. Уже три місяці він разом з маленькою дочкою Катею живе в обласному соціальному центрі матері і дитини «Батьки й дитина разом». Їх мама втекла. Кажуть, до іншого дяді.

Це у нас перший тато

У приміщенні центру живуть мами з дітками, яким нікуди податись. Перебувати у центрі можна від сьомого місяця вагітності і аж доколи маленькому виповниться 18 місяців. Мама і дитина отримують від держави безкоштовне проживання, харчування, підгузки да інші засоби гігієни. Коли мама отримує гроші на дитину, то годувати, одягати ЇЇ вона має вже самостійно, та безкоштовне утримання мами продовжується, аж поки сім’я не залишить центр.
— Зараз у нас перебуває сім батьків і семеро діток. Раніше ми казали сім мам, та віднедавна у нас з'явився ще й тато. Це уперше, відколи ми працюємо, — розповідає директор обласного соціального центру матері і дитини «Батькия й дитина разом» Ольга Філіпська. — Наймолодшії мамі — 18, найстаршій— 25. Та були у нас і 14-, і 15-річні. В основному всі дівчата з області, лише одна з Чернігова.
Про Андрія у Ольги Казимирівни позитивні відгуки. Каже, що за дочкою доглядає не гірше мами, дисципліну не порушує, ще й навчається.

Катюшу до дитбудинку? Нізащо!

У кімнаті на першому поверсі тепло і тихо. Лише чути дитяче посмоктування. Це у ліжечку обідає маленька Катерина. Щоката дівчинка з апетитом доїдає кашку з пляшечки, яку тримає у руках самостійно.
— Цілий місяць вчилися тримати пляшечку. Думав, хоч би до півроку опанувати, а тут у п'ять місяців вийшло. Да, Катюха? — з гордістю розповідає Андрій про свої досягнення.
— Ми уже і в ходунцях бігаємо. Щоправда, тільки назад. Потрошку підсаджую її, хоч лікарі й не дозволяють до півроку. Та нам треба швидко дорослішати. Мама від нас пішла, а папі треба на роботу.

— Як сталося, що ви опинилися у центрі?
— Ми з Машею познайомилися два роки тому в Інтернеті. Почали зустрічатися, потім жити разом. Спочатку винаймали житло, потім переїхали до мене у Мохнатин, — розповідає Андрій. — Я закінчив п'яте училище — слюсар-збірник. Постійно працював. Останнім часом у Довжику на пекарні.
Одного дня Маша сказала, що вагітна. Я дуже зрадів. Ні про які аборти і не думав.
— Про запобігання вагітності не думали?
— Я працював, гроші заробляв, Машу любив, думав про сім'ю.
За кілька днів до пологів ми влаштували її до цього центру.

— Чому? Адже у тебе є батьківська хата, у дівчини тут мама?
— Будинок у Мохнатині старий, з пічним опаленням та колодязем. До того ж там моя мама. Вона все життя пропрацювала психіатром у райлікарні, а як вийшла на пенсію, то жити з нею стало неможливо. А Маші і дитині потрібен був спокій. У центрі мамі надають кімнату з вигодами, дитяче ліжечко, все необхідне для малюка. Тут є пральні машини, кухня.
У Машиної мами своя сім'я, маленька дитина. Там нам місця не було. А у центрі затишно, спокійно, та й допоможуть, підкажуть.
Коли уперше побачив доньку у вікно... Вона була така малесенька, я навіть заплакав.
Називав дочку я. Катерина Андріївна — красиво.
З пологового Машу і Катю привезли до центру. Я продовжував працювати. Зняв кімнату на Масанах недалеко від моїх дівчат. Як міг, провідував їх, забирав до себе по можливості.

— Чому не одружилися з Марією?
— Були проблеми з Машиними документами, та й вона неповнолітня була, — відмахнувся Андрій.
— 10 серпня дзвінок на телефон. Телефонували з міліції. Маша разом з дитиною втекла з центру. Куди? Я не міг і уявити. Її знайшли за номером телефону. У Семиполках під Києвом. Говорила, що пішла до якогось 29-річного Сашка.
Її мама під свою відповідальність забрала Машу з міліції. Ми з міліції ще й двісті метрів не відійшли, як Маша давай тікати. Тоді я забрав Катю, а їй сказав: їдь, куди хочеш. Вона й поїхала.
Катюша після її походеньок опинилася в лікарні з бронхітом. Два тижні лікувалася. Я з роботи звільнився, зарплату забрав.
Мені пропонували віддати доньку до будинку дитини. На півроку. Катюшу до дитбудинку? Нізащо!
Подзвонив Ользі Казимирівні. Вона не заперечувала, щоб тепер у центрі з Катею жив я. І от уже третій місяць ми тут.

— Важко доглядати за маленькою?
— Спочатку було важко. Незвично. Як одягати підгузок, мені показали тільки раз. Далі вже сам вчився. Важко було купати, та зараз вже можу і це. Катька молодець. Майже не плаче, вночі спить спокійно. Прокидається, поїсть і знову спати. Та до безсонних ночей я звик, коли працював у пекарні.

— З Машею зв'язувався, чи вона з тобою?
— Дзвонила. Писала в Інтернеті. Та повертатися до нас не поспішала. Нещодавно я змінив номер телефону, видалив сторінку з Інтернету. Раз ми мамі не потрібні, то і вона нам теж.

— Що будеш робити з грошима, коли отримаєш?
— Це доньчині гроші. На неї все піде. Можливо, зекономимо на якесь власне житло. А Катюху я не залишу, — гаряче пообіцяв хлопець.

— Чого чекаєш у майбутньому?
— Першого доньчиного зубчика, — пожартував Андрій. — А ще сумую за роботою.


Андрій Цукерник з донькою Катериною

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №42 (1380)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.