Школа: стільці - за рахунок бойових друзів, ставка кухаря - за гроші батьків

Ні для кого не секрет, що у вітчизняної освіти нині чимало проблем. Є школи, де бракує підручників, а є й такі, де надто мало... учнів. Нещодавно кореспонденту «Чернігівщини» вдалося на власні очі побачити, як виживає освітня галузь на селі... Мова про Пустотинську школу І-ІІ ступенів, що в Носівському районі.

Зовні - густо, всередині – пусто

Як для «глибинки», 34 учні - це нормальна кількість задля функціонування неповного навчального закладу. Проблема в іншому - діти є, а стільчиків, щоб сидіти під час занять, обмаль.
Директор школи Григорій Довгопол - досвідчений педагог, закоханий у свою справу - розповідає, як членам колективу вдалося забезпечити учнів партами: «Коли мене призначили на посаду директора Пустотинської школи, діти тут сиділи на хитких табуретках. Мені боляче було на це дивитися. Я - афганець, інвалід війни. У мене з тих нелегких часів лишилося чимало друзів. Є й заможні серед них. Тож я, не соромлячись, звернувся по допомогу. Незабаром хлопчики та дівчатка сиділи за нормальними партами».
Чесно кажучи, дбайливого господаря видно одразу: чистенькі коридори, світлий фасад, багато квітів, причепурене подвір'я. Втім, зазирнувши до кабінетів, бачимо - краса лише зовнішня. Навіть у кабінеті директора стоять парти і навчаються учні, бо шкільних кімнат не вистачає. Проте, дивлячись на щиру радість педагогів, не можна не захоплюватися мужністю цих освітян, які у віддаленому селі продовжують боротися за створення належних умов навчання для своїх вихованців.

Гроші зібрали - кухарю зарплату дали...

Батьки також не стоять осторонь навчального процесу, а точніше його проблем. Річ утім, що харчування у навчальних закладах передбачене державною програмою, а ставки кухаря у Пустотинській школі немає. Тож батьки збирають кошти і самі виплачують так звану заробітну плату жінці, яка готує обіди для їхніх чад.
«Труднощі та проблеми сільської школи випливають із загальних сучасних труднощів села: економічних, демографічних, соціальних, - переконаний батько Віктор Биков. - Бо село живе й розвивається доти, доки в ньому живе багатим духовним життям школа. Не буде навчального закладу - село «постаріє» і вимре. Мало учнів чи немає садка - і закрили заклади. Та дітям же освіта потрібна, а не реорганізація. Роботи у школі - краю не видно. Щоб тут тривав повноцінний навчальний процес, потрібно докласти ще чимало зусиль. Але у нас наполегливий педколектив і відповідальні батьки. Все, що можемо, - робимо власними силами. На жаль, найголовніші питання вирішуються в державних структурах занадто повільно. Втім, останнім часом нібито крига скресла. і це вже дає надію».

Директор школи Григорій Іванович сподівається, що невдовзі на базі школи відкриють ще й дитячий садок. Приміщення є, але його треба довести до ладу - зробити ремонт.
«Поєднувати два дитячих заклади в одному - ідея економна, - каже директор. - Психологи теж вбачають позитив у створенні навчально-виховного комплексу. Дитина краще виховується в колективі, аніж вдома, і розвивається краще. Діти в одному приміщенні, а значить, - один керівник та обслуговуючий персонал. За рахунок цього - економія коштів. Нині дошкільна освіта обов'язкова. На неї покладається багато сподівань, тому державою передбачено низку заходів із поліпшення виховання у садочках. Тож ми сподіваємось, що у нашому селі також буде свій дошкільний заклад.

Оглядаючи школу, спілкуючись з її педагогами, розумієш: долею освіти тут щиро переймаються, про покращення умов навчання піклуються. Та поки що всі «обнови» - клопіт керівника, колективу та батьків, а хотілося б, щоб за такі невеликі, затишні, сповнені родинним теплом школи вболівали і державні чиновники. Адже й тут, далеко від великих міст, зростають, здобувають освіту й виховуються її майбутні громадяни - можливо, що і президенти, і прем'єри...

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №17 (345)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.