«Народна скарбничка» – старовинні українські речі, древні знаряддя праці…

Віковічні скарби народу - традиції, звичаї та обряди - об'єднують наше минуле і майбутнє, старші й молодші покоління, формують нас як високорозвинену сучасну націю. Та чи можна нас так назвати, якщо ми здебільшого не знаємо ні історії, ні отих обрядів? Не вміємо вишивати рушник, не знаємо обряду випікання весільного короваю... А підростаюче покоління взагалі не бажає відходити від комп'ютера.

Храмові освіти в невеличкому селі Британці, що на Бобровиччині, уже понад сто років. Та дивує у цій неповній середній школі не вік, не гарно упорядковані шкільні кімнати, не комп'ютерний клас (велике досягнення для школи з 25-ма учнями) й навіть не просторий спортзал, забезпечений усім необхідним...

Перехоплює подих, коли заходиш до кабінету «Народна скарбничка». Старовинні українські речі, древні знаряддя праці, бабусині рушнички і... чарівний дух минувшини.
«Ось на чому треба виховувати наші покоління», - одразу спало на думку. Адже не секрет, що чи не найбільшою чеснотою українців споконвіку вважали працелюбність. Цю рису прагнули змалку прищепити дітям. За ставленням до праці оцінювали моральні якості людини. Ледарство, недбальство, нехлюйство усіма засуджувалися. Згадаймо, яких героїв оспівують наші казки, пісні? Що більше народних творів пригадуватимете! то більше переконуватиметеся: найшановніший герой в українців - трудар.

«Ідея створення такого собі музею «Народна скарбничка» виникла десять років тому, - розповідає директор Бригинцівської ЗОШ І-ІІ ст. Олена Дьошина. - Це спільна робота педагогів і дітей. Старі речі, вишиванки - то добро наших з вами прабабусь, матерів. Діти залюбки роздивляються їх, вчаться вишивати, просять розповісти про ті часи. Вони цінують ці речі. Тож нам неабияк приємно. У цій кімнаті ми проводимо свята, якими вшановуємо народні традиції. Адже в час новітніх технологій і, насамперед, комп'ютеризації не треба забувати про звичаї, традиції, про те, як усе це давалося нашим працелюбним бабусям і дідусям».

За словами педагогів, до школи часто приїздять випускники, яких доля розкидала по всій Україні й російських просторах. «Ми не приховуємо своєї радості, коли наші вихованці приходять до навчального закладу зі своїми дітьми. Розповідають їм про рідну школу і обов'язково заглядають до народної скарбнички. А інколи навіть поповнюють її».

У селі вже небагато лишилося стареньких, які б прихистили свої речі у музеї, проте педколектив не засмучується, а вірить у те, що скоро до їхнього музею будуть приїжджати гості з далеких сіл і міст. «Головне для нас, що наші діти виховуються серед надбань свого народу, культури, духовності. Саме така школа і покликана формувати національну свідомість, починаючи від початкових класів і завершуючи середньою школою. На уроках праці учні не просто вишивають, випікають і майструють, а й роблять це за обрядами тих часів. Ми переконані, що саме маленькі школи відкривають великі дороги у широкий світ!», - наголосила Олена Михайлівна.
Чи не в кожного з нас вдома є непотрібні старовинні речі. Вони, здавалося б, лише займають місце. А в майбутньому, можливо, допоможуть передати дух нашого часу наступним поколінням.


Олена Дьошина

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №7 (335)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.