«Люди вулиць» із настанням морозів зникають із вулиць у невідомому напрямку

Більшість із нас проходить повз них, опустивши очі, або дивлячись зі зневагою. Інколи вони викликають жаль, тоді ми дістаємо з кишень мідяки, щоб покласти їх до пластикового стаканчика у заскарузлій руці. У пошуках чогось їстівного вони перегрібають всі баки для сміття. А інколи бачимо їх, брудних та в лахмітті, біля вокзалів, ринків, у підземних переходах. Із настанням морозів вони зникають із вулиць у невідомому напрямку. Зазвичай, нас не цікавить, що з ними сталося і чому їхнє життя не вкладається ні в які рамки цивілізованого існування. Мова йде про бомжів та жебраків, «людей вулиці», яких на Чернігівщині сотні…

«Бывший Интеллигентный Человек»

В їхньому злиденному світі, незрозумілому для нас, свої правила життя, закони, та навіть внутрішні соціальні прошарки. Жебрак, згідно з тлумачним словником, це людина, у якої взагалі немає грошей, вона потребує допомоги, їжі й турботи. У таких, як правило, є власне житло, інша справа – живуть вони там чи ні. Також у більшості з них є сім’я. Слово БОМЖ – це міліцейське скорочення, що прижилося в народі. Переклад цієї абревіатури «Без Определенного Места Жительства». Вони не мають власного житла. Хоча деякі бомжі воліють називати себе «бічами», що в їхньому розумінні – «Бывший Интеллигентный Человек».
На вулиці люди опиняються з різних причин. Відрізнити справді нужденних від жебрака за покликанням душі легко. У них, як правило, немає показової «історії падіння». Такі, переважно, сидять мовчки, інколи простягуючи руку. Жебрак-шахрай тримається куди впевненіше.

Для кого жебрацтво – професія?

Найбільш розповсюджений вид жебрацтва – «мамаха». Так називають жінок, які побираються з дитиною на руках. Вони збирають найбільшу «касу». За ними йдуть «вояки» – підставні ветерани всіх можливих війн і так звані учасники подій у гарячих точках. Вони демонструють каліцтва, отримані у боях. «Біженці» або «погорільці» ходять по хатах, збираючи все, що дають, а потім обмінюють на горілку. «Інтелігенти» – ввічливі попрошайки, інколи підкріплюють свої прохання псевдоофіційними листами з тяжкими діагнозами. Власною бідою ближнього не зворушиш, тому до своєї легенди прагнуть додати ще й страждання рідні. «Хами» – найнеприємніші з суб’єктів жебрацької діяльності, вони не просять, а вимагають грошей, інколи навіть погрожують. «Церквушники» просять на цвинтарях та поблизу храмів. «Мандрівники» – ті, що запізнилися на потяг і тепер збирають гроші на квиток. Їх можна побачити на Чернігівському центральному автовокзалі. Вони заходять до салонів автобусів перед їх відправленням і просять грошей, а можуть і жалісну пісню заспівати. За «робочу зміну» «мандрівник» заробляє суму, якої вистачило б навіть на дорогу до найвіддаленішого міста нашої Батьківщини. Як розповів місцевий таксист, надвечір цих «нещасних» можна побачити за зовсім не жебрацькою трапезою – з пляшкою недешевого коньяку та куркою-гриль.
Психологи стверджують, що жебраками стають люди з низьким рівнем соціальної адаптації. Тому, потрапивши у середовище «вуличних жителів», їм дуже важко з нього вийти. Чернігівка Олена жебракує вже кілька років, хоча народилася й виросла у благополучній сім’ї середнього достатку. Всі спроби батьків повернути її до нормального життя – марні. Молода жебрачка тікає з дому до смітників та підвалів. А Григорій, колишній танкіст, офіцер, влітку живе у Мар’їній рощі (поблизу річки Стрижень у Чернігові), зимує – у шахтах тепломагістралей та підвалах. Як стверджують самі безпритульні: «Якщо потрапиш до підвалу – зворотнього шляху вже немає». До речі, останнім часом ореол проживання безхатченків суттєво звузився. Все більше підвалів замкнено на ключ, а на під’їздах встановлено домофони.

Від суми та від тюрми не зарікаються

Окремий найменший прошарок безпритульних – люди, які потрапили на вулицю не з власної волі, а тому, що так склалося життя. І неабияку роль у такій реінкарнації відіграє пиятика або ж наркотики. Природжені жебраки повністю задоволені своїм існуванням і не збираються нічого змінювати. А ось «випадкові бомжі» розуміють, у якому жахливому становищі опинилися. Ці люди намагаються налагодити життя, шукають шляхи виходу зі злиднів. Наші співрозмовники саме з таких:



Ігор: «Родом я з Києва. Жив, як усі люди, працював, а у 38 років потрапив за ґрати. Вийшов на волю – ні роботи, ні квартири. Порадили звернутися до реабілітаційних центрів, але всі вони виявилися з релігійним спрямуванням, а це не моє. До дружків, яких нажив, коли життя пішло шкереберть, звертатися не схотів, адже це знову кримінал. Доводилося жити і на вулиці, і у підвалах. А потім потрапив до Чернігівського центру соціальної адаптації бездомних, живу тут уже півтора року. На роботу влаштуватися з кримінальним минулим майже неможливо. Трапляються тимчасові підробітки. Дуже хочу повернутися до нормального життя. Можливо, переберуся до якогось хутора, де є вільне житло, триматиму курей, саджатиму город».




Олександра життя не жалувало ще з дитинства. Коли йому було 13 – померла мати, а через кілька років і батько. Рано почав зловживати спиртним, а потім справа дійшла і до наркотиків. Згодом, через пристрасть до дурману, лишився без житла. «Після цього зав’язав з наркотою і поїхав жити у село до бабусі. Через рік вона померла, а ще через три – знову почав колотися. Це й довело до в’язниці. Відсидів півтора року, а коли повернувся – від хати вже нічого не лишилося. Є дядько, але йому я не потрібен. Найзаповітніша мрія – влаштуватися на роботу та мати власне житло», – розповів чоловік.



Анатолій також у минулому мав квартиру, сім’ю, роботу. Він виклав свою версію про причини існування такого явища, як жебрацтво. На його думку, це загальнонаціональна проблема, що виникла через погане матеріальне та соціальне становище українців. Тепер чоловік проживає у Центрі для бездомних. А днями підібрав на вулиці таке ж, як і сам, безпритульне цуценя, Умку. Наразі це єдина любляча його жива істота.


Юридичний аспект проблеми

Олександр Висоцький, заступник начальника відділу – начальник міліції громадської безпеки ЧМВ УМВС розповів, що немає такого закону, який би забороняв жебрацтво. Міліція має право затримувати таких людей лише для з’ясування особи і лише на три години. Жебрацтво, як таке, не вважається порушенням закону чи громадського спокою. «Підставою для затримання жебрака може бути заява про скоєння злочину: шахрайство, погрози, вимагання. Якщо ж безпритульний поводить себе мирно, то це вже особиста справа кожного – давати йому гроші, чи ні. З появою у Чернігові Центру соціальної адаптації безхатченків на вулицях стало набагато менше. Якщо ж ми їх знаходимо, то пропонуємо поселитися до притулку. Як правило, вони погоджуються. Інша справа з неповнолітніми. Відповідно до Кримінального кодексу, втягнення малолітньої дитини у заняття жебрацтвом карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років», – зазначив Олександр Петрович.

Алла Пирог, «Деснянка вільна»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.