У коридорі повішений чоловік, у спальні з простреленою головою – господиня

12 грудня у селі Івківці Прилуцького району поховали подружжя Комарів — Василя і Тетяну Йому було 54 роки, їй — 53. Чоловік працював охоронником у ДП «Пожспецмаш» у селищі Ладан, дружина — пенсіонерка. Працювала вчителем початкових класів місцевої школи, потім завідувачкою дитсадка «Малятко». Два роки тому, як педагогічний працівник, вийшла на пенсію за вислугою років. Дітей у них не було.
Жили Комарі у восьмиквартирному будинку, тримали собаку, курей і двох котів. Саме настирливе нявчання мурчиків і насторожило сусідів.
Та й племінник кілька днів не міг до них додзвонитися. Двері квартири були зачинені. 11 грудня, коли їх відкрили, постала страшна картина: у коридорі повішений чоловік, у спальні, на ліжку, з простреленою головою — господиня. Її тіло вже почало розкладатися.

З якої зброї вбили Тетяну?

Експертиза показала, що смерть жінка настала 8 грудня, а чоловіка — 9-го. За словами начальника Прилуцької міліції Руслана Курамшина, одна з версій трагедії — чоловік убив дружину, а потім наклав на себе руки.
Міліція прийшла до такого висновку, посилаючись на те, що порядок у квартирі не порушено, нічого цінного не зникло, слідів катувань на тілах загиблих не було. Хоча зброї, з якої вбили Тетяну, міліція й досі не знайшла. Вже двічі привозили пошукового собаку, але він нічого не винюхав. Зачохлена мисливська рушниця Василя стояла у замкненому сейфі. Та стріляли не з неї.
При огляді квартири правоохоронці, крім рушниці, знайшли два пістолети: один у гаражі, другий — у комоді, і сім гільз. Та з тих пістолетів теж не стріляли.
В Івківцях Тетяну характеризують як хорошу, спокійну, доброзичливу жінку. Василя — як безвідмовного чоловіка, який усім допомагав. Він чотири скликання підряд був депутатом сільської ради. Тільки на останніх виборах не захотів висувати свою кандидатуру. Був непитущий, міг хіба що на застіллі випити грамів 50 коньяку.

Майже 33 роки разом

— 30 грудня минуло б 33 роки, як тьотя Таня і дядя Вася одружилися,—розповідає племінник Комарів, 38-річний Олександр Куценок. — Це була дружна сім'я. Я приїхав до них після закінчення 8 класів, був за сина. Комарі мене і в армію проводжали, і женили. Ніколи не чув, щоб вони підвищували голос одне на одного. А щоб битися, такого у них взагалі не траплялося. 15 листопада у тітки Тетяни був день народження, святкували. Нічого підозрілого не помітив. 4 грудня, у понеділок, дядя Вася завіз мені інструмент. Я йому кажу: «Може, кави?» , а він: «Ніколи, ніколи...». Був якийсь заклопотаний. Потім я телефонував тьоті Тані на домашній, але вона чомусь не брала слухавку, хоча знав — була вдома. Я тоді — на мобілку, взяла. Мене це насторожило. Здалося, вона чогось чи когось боялася.
— У вас щось сталося? — спитав.
— Ми ходимо по лезу ножа, але краще тобі не знать.
Допитуватися не став, бо тьотя Таня, як і дядя Вася, були дуже скритними, нічого на люди не виносили. За кілька днів я зателефонував знову, але ні домашнього, ні мобільного вони не брали. Мобілки були не відключені, я ще й подумав, може, кудись поїхали, знав, що збиралися до Києва. Може, мобілку дядька заглючило, бо таке вже бувало, заспокоював себе. Вирішив, на вихідних поїду до них. А тут їхні сусіди дзвонять: коти в квартирі кричать, двері дряпають, дядька й тітки не бачили від середи, ключів сусідці, як вони це робили завжди, не залишили.

А на шиї – мотузка…

— Коли я приїхав, постукав у двері — тиша. Квартира на першому поверсі. Я до вікна спальні. Дивлюся, зверху у склі наскрізна дірка. Ніби стріляли, і куля пройшла навиліт. Вікна зашторені, один край заломлений. Заглянув — на ліжку волосся і рука звисає. Злякався. До вікна кухні, а в ній дядько стоїть, притулений до дверей, а на шиї мотузка, кілька разів обкручена. Викликали міліцію, зламали двері.
Тьотя лежала на ліжку у ночнушці, вкрита ковдрою по шию. Її застрелили у потилицю, певно, сплячу. Подушки у крові. Дядько, одягнений у спортивні брюки, сорочку, стояв на босу ногу. Від шиї тяглися дві паралельні капронові вірьовки до труби, що над дверима. До речі, без шкарпеток він ніколи не ходив по квартирі. На голові запеклася кров. Ранки були на лівій скроні і подряпина за вухом. Долоні і ступні були багряно-фіолетові, лице бліде, не одутле, чисте — зовні не схожий на вішальника.

Що сталося у квартирі — для всієї рідні загадка. Дядя Вася не міг убити дружину. Він за неї завжди переживав. Бувало, щось з'їсть не те, у неї закололо в животі чи ще щось заболить, він клопочеться — і до лікарні, і до аптеки. І накласти руки на себе він не міг. Дядько був життєрадісний, любив показати, що в нього все є. Збирав на свята сусідів у дворі посидіти за столом.
Хоча сам горілки неї пив. П'яним я його ніколи не бачив. Ні криків, ні пострілів ніхто із сусідів не чув. Не знаходжу логічного пояснення, що могло статися.

— Може, посварилися через коханку?
— Сумніваюсь. Про Раю тьотя Таня знала давно, адже дядя Вася ходив до неї уже років 12, не крився. Жодного разу тітка не скаржилася на чоловіка. Дядько Василь, де б не ходив, ночувати завжди йшов додому. Тітка ніколи не вчиняла розбірок, хоча Рая живе від них через дорогу. Вони втрьох звикли до такого життя, певно, їх це влаштовувало. Знаю, що Рая дуже любила дядю Васю, хоча на похорон і не прийшла, аби не було зайвих розмов.
Плітки про причетність Раїси недоречні. Причина, певно, в іншому. Ми допитувалися у тих, хто з ним працював, чи не помітили чого незвичайного. З'ясувалося, завжди спокійний, пунктуальний, дядько останній тиждень ходив знервований. Може, він устряв кудись і за це поплатився, а його вбивство замаскували під самогубство?

— А що сказано у лікарському свідоцтві про смерть?
— Сліпі вогнепальні поранення голови, механічна асфіксія (удушення). Місце, де сталася травма, невідоме.
Тітку Тетяну відспівував батюшка, а дядька не став. Тому вся рідня — брати, сестри, племінники загиблих, куми — хоче знати правду, якою б вона не була. Ми навіть згодні на ексгумацію. Хочемо запросити екстрасенсів з програми «Битва екстрасенсів», бо жити у невіданні боляче для душі і страшно.

Ні криків, ні пострілів

Квартира Комарів опечатана. Навіть дев'ятини пом'янули у куми. Сусідка Раїса Юрова пригадує, що востаннє бачила Василя 4 грудня. — Гуляла з онукою, а він ішов до магазину. «Пощо?» — поцікавилась. «Хочу купити насіння для моєї Тані, вона його дуже любить», — відповів на ходу. 84-річна Ольга Карпусь живе через стінку з Комарами. Завесьчас, що ми сусіди, жодного разу не чула, щоб Комарі лаялися поміж собою. Стінки тонкі. Бувало, чую, Таня миється у ванній і кричить: «Вася, подай мені рушника!» Так, вони називали одне одного — Таня і Вася. Він, ото, приїхав з роботи, машину поставив, і до Раї. А ночувати все одно додому вертався. Вранці, дивлюся, з Танею ідуть поратися, щебечуть між собою, наче другої в нього немає. Отакий чоловік Комар був.

— Ольго Антонівно, а постріли чули?
— У тім то й загадка, що ні. Ні гуркоту, ні пострілів, ні сварок. Ми ж, доки коти не стали кричати, думали, що Комарі до рідні поїхали. Мо', що в дорозі трапилося, тому довго не вертаються. Подзвонили племіннику. Коли відкрили двері, Василь повішений, а ноги стоять на підлозі. Страшно. Видно, його задушили, а потім прив'язали до труби. Таня відчувала, що станеться погане. Розповідала сусідам, що їй наснився жахливий сон. Буде страшний похорон, усе село зійдеться. Та хто помре, не сказала. Та як було не повірити, коли Фред, пес Комарів, ще з місяць тому почав несамовито вити. І день, і ніч виє. Ну, думаю, це мені вже черга помирать підходить. Я до собаки: «Та занімій ти, ідіот!» Замовкне. Відійшла, а він знову виє. Ще й кріт за їхнім сарайчиком нарив великий горбок землі, наче могилу, погана прикмета. Коти у них як діти були, хатні. А в день похорону від гробів, що стояли на вулиці, не відходили, тужили. Таню ховали у закритій труні, бо тіло вже почало розкладатися. Васю — у відкритій. Він помер на день пізніше за Таню. Та й кватирка в кухні була відчинена, тому було прохолодно, і тіло збереглося.

— Ви маєте якісь припущення, чого загинули Тетяна і Василь?
— Мабуть, їх убили. Все підстроєно так, щоб списать на сімейні розбірки, — каже ще одна сусідка Комарів Ніна.
— За що ж їх було убивать?
— Аби ж ми знали. Комарі жили заможно. І
машина «десятка», і хліб, і до хліба. Та чомусь останнім часом Василь ходив по сусідах і знайомих гроші позичать. У того 200 гривень, у того — 400 чи 500. Було, повертав. Навіщо, нікому не зізнавався. Кажуть, навіть свою Раю просив, щоб у підприємця Мирянського позичила для нього тисячу доларів. Та Мирянський відмовив. Василя востаннє живим бачили у середу, 7 грудня. А 5-го, кажуть, він приходив в одну з кредитних спілок у Прилуках і взяв 8000 гривень. Куди поділися ці гроші? Може, його хтось шантажував чи залякував? Чи щось накоїв, то відкуплявся?

«Може, хотів підзаробить, а в нього не вийшло?»

— У квартирі ми знайшли гаманець, у ньому лише 64 гривні, — розповідає 54-річна Тетяна Худіна, кума Комарів. — Більше грошей не було. Тому гроші на похорон і поминки збирали рідня, друзі, вчителі.
— Тетяно Іванівно, правда, що Василь багато в кого позичав гроші?
— Це почалося місяців три-чотири тому. Він у різних людей позичав. У тому числі і в мене. Брав у мене двічі і віддавав. Навіщо вони йому, не цікавилась. Та, певне, якщо і спитала б, правду б не сказав... 2 листопада він мав повернути мені борг, прийшов і каже: «Можеш день-два почекати?» Це вже після похорону люди розказували, що багато в кого гроші в борг брав.

— Як думаєте, для чого?
— Може, хотів підзаробити, а в нього не вийшло. Я собі так міркувала, машина у них хороша, можна було тисяч за 5-6 доларів продати. Але ж не продали.
— А вісім тисяч?
— Чула, нібито декому борги пороздавав. Комарі ж були люди культурні, вміли себе стримувати, от ніхто нічого про їхні проблеми і не знав.
Страшна смерть, загадкова. Я була, коли тіла знайшли. Чула, як міліціонери казали, що у Тетяну стріляли чотири рази. Дві рани були не смертельні і дві смертельні. У Василя — тричі, кулі не ввійшли в голову, поранили скроню і за вухом. По-моєму, поранена в голову людина скоріше знепритомніє, ніж піде вішатися. Багато запитань, відповідей — немає. Не вірю, що Вася міг убити Таню, а потім себе.

«Якщо за 12 років не зміг покинути, то вбити точно не міг»

Найближчою для Василя Комара після дружини була кохана жінка Раїса (їй 48 років).
Вона зустріла мене спокійно.
— Востаннє ми бачилися у середу, 7 грудня. Він возив мене в лікарню у Прилуки. Десь опівдні ми повернулися. Вася був схвильований, сказав, що у нього термінові справи і мусить їхати.
— Як ви думаєте, Василь убив Тетяну?
— Якщо за 12 років наших стосунків він не зміг її покинути, то вбити точно не міг. Та й навіщо?
— Може, ви його просили, щоб він визначився з вибором?
— Не просила і не наполягала. Мені вже під 50, що міняти? Хоча і хотіла, щоб був поруч. Ще років вісім тому він був готовий перейти до мене, але у Тані тяжко захворіла мати. І він сказав: «Не можу дружину покинути у скрутний час». Возився з тещею по лікарнях. Та вона однак померла. Але Вася не покинув Таню. Я з цим змирилася. Таня знала про нас, але жодного разу при зустрічі слова поганого не сказала. І він про неї ніколи погано не говорив.

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №51 (1337)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.