Зовнішнє незалежне оцінювання очима чернігівської школярки
Зовнішнє незалежне оцінювання ще в школі наводило на мене жах. Щось списати, скористатися підказкою було неможливо. А отже, необхідно було вивчити весь матеріал від "а" до 'я". Мені в цьому допоміг репетитор, завдяки якому я нарешті змогла запам'ятати усе про тире та апостроф, про те, де ставиться е, а де - и. і ось, через рік, я знову повернулася за шкільну парту, щоб вже вдруге скласти тести...
Я, як випускниця минулого року, мала отримати запрошення в пункті реєстрації. На відміну від цьогорічних одинадцятикласників, яким їх видавали в школах. За тиждень до складання тестів, 15 квітня, мені на мобільний прийшло SMS-повідомлення з наступним текстом: "Шановний учаснику ЗНО, отримайте запрошення на тестування в пункті реєстрації. При собі необхідно мати паспорт, реєстраційну заяву". Через кілька днів прийшла до вказаного місця з документами. Черга, вважай, не було — усього два хлопці стояли переді мною. Втрьох ми без проблем отримали запрошення. Торік вони були жовтого кольору. Нині — сірі і більші за розміром. У запрошенні вказано номер мого паспорта, дата і місце складання тестування, а на звороті — що необхідно взяти з собою (2 гелеві ручки чорного кольору та пляшку питної води).
22 квітня — обов'язкове тестування з української мови та літератури. Випускники нинішнього року неодмінно мали проходити його не в своїй школі. А ось мені пощастило. Закінчивши 2007 року чернігівську школу №2, я повернулася сюди через рік. О 10.30 біля входу скупчилися школярі, трошки далі — випускники минулих років. Всі знервовано щось повторюють, перемовляються. Одна дівчина стоїть у сльозах: забула вдома свідоцтво про народження. Перевіряла документи завуч школи №2. Вона пригадала мене і побажала успіху.
У приміщенні учасників тестування зустрічав охоронець та ще кілька вчителів, які показали гардеробну та списки. Біля сходів стояла директор школи №2 Тамара Іванівна Касаткіна, яка теж стежила за процесом. У списках я знайшла себе і, не гаючи часу, відправилась до кабінету.
Випускники тримали у тремтячих руках конспекти чи книжки і щось вчили, вчили, вчили... Ця атмосфера нагадала мені тогорічне тестування (я тоді складала тести вперше), але тоді у випускників був вибір: що зараховувати — результати шкільних екзаменів чи ЗНО. Нині такого вибору вже немає. Мабуть, тільки я одна і не хвилювалася, адже вирішила просто ще раз спробувати свої сили.
За десять хвилин до одинадцятої я зайшла до четвертого кабінету, який і був протягом найближчих трьох годин для мене екзаменаційним. При вході перевірили запрошення і паспорт, попросили залишити всі особисті речі на спеціально відведеному для цього столі. Я взяла три(!), а не дві, як за правилами, гелеві ручки, і сіла за останню, 15 парту. До неї був приклеєний папірець з моїми даними: № запрошення і паспорта, ПІБ. Переді мною сіла дівчина мого віку, але вона складала тести після технікуму і, як з'ясувалося, теж вдруге.
Рівно об 11-ій двоє інструкторів зачитали правила проведення тестування і поведінки під час екзамену. В аудиторії, де мало бути 15 чоловік, залишилось два вільних місця. Очевидно, хтось запізнився. Як не дивно, води з собою ніхто не брав. Чула, що в позаминулому році хтось ненароком розлив воду на бланки відповідей і не зміг їх замінити, адже вони пронумеровані.
Після читання наших прав і обов'язків інструктори запросили хлопця, який сидів за партою №3, перевірити пакет з тестовими зошитами і бланками. Він підтвердив цілісність пакета своїм підписом і повернувся на місце. Роздали бланки і зошити, а потім наклеїли штрих-коди на роботи (або, точніше, ідентифікаційні коди учасників). Об 11.15 ми почали працювати...
Помітила, що мої сусіди хвилюються. Авжеж! Якщо тести зараховуються як вступні іспити, то як тут не нервувати! Це вирішальний момент у тому, чи стануть вони цьогоріч студентами. Завдання виявилися не складнішими за тогорічні. Як чернетку можна було використовувати тестовий зошит, а ось у бланках відповідей помилятися чи "малювати чортиків" було небажано, адже комп'ютер вважатиме це за помилку.
Першу роботу один з учасників здав трохи більше ніж за годину після початку роботи. Потім уже їх здавали одну за одною. Я попросилася вийти. Роботу у цьому випадку необхідно було покласти на стіл інструкторам. Мобільний брати заборонено (якщо забираєш мобільний, то забирають і роботу). У коридорі сидять двоє чи троє спостерігачів, які проводжають тебе до туалету. Шпаргалок з собою я не брала, інакше, якщо помітять, результати анулюють.
Коли повернулася, то в аудиторії лишилося чоловік вісім. За півгодини до кінця, коли нас зосталося тільки троє, я хотіла здати роботу і піти. Але, за правилами, до кінця тестів має залишитись мінімум троє учасників. Тому довелося чекати... Коли всі закінчили, інструктори у нашій присутності підрахували та заклеїли пакети з бланками відповідей — все за правилами, і ми змогли піти додому.
На шкільному подвір'ї стояло близько 50 учасників тестування. Хтось сміявся і жартував, хтось плакав... Власне, так завжди буває на іспитах. Чула як двоє одинадцятикласників говорили про те, що найбільше хвилювалися з приводу хрестиків (з декількох відповідей обираєш правильну і у відповідній клітинці ставиш хрестик). Адже якщо він вилізе за краї клітинки, або, навпаки, буде дещо меншого розміру, відповідь вважатиметься помилковою. Чесно кажучи, мені й самій виводити оті хрестики не дуже сподобалось. Як я впоралася із завданням, покаже результат. А це буде не скоро.
А поки що зібралася з думками і пішла дихати свіжим повітрям, адже скоро в мене другий екзамен — історія України, який проходитиме в 33 школі. Хоча в запрошеннях і зазначена адреса, проте школу треба буде відшукати зарання.
Марія Кириченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.