Як Леонід Данилович до Леоніда Григоровича в гості їздив

Десять з половиною років очолювати країну з майже п'ятдесятимільйонним населенням - після такого досвіду людину, яка його набула, здається, вже ніщо не може здивувати. Проте екс-президент Леонід Кучма, який 7 жовтня відвідав Бобровиччину, таки був здивований. І стверджує, що приємно! Його вразило побачене і почуте підчас відвідин TOB «Земля і воля». Сучасний підхід до справи, запровадження новітніх технологій, рівень вирішення соціальних питань працівників господарства - це та інше вивчав і високо оцінив колишній очільник держави.

Екс-президент приїхав на Бобровиччину на запрошення свого давнього знайомого - генерального директора TOB «Земля і воля» Леоніда Яковишина. За словами високого гостя, він вже давно мріяв побачити, в якому стані перебуває нині українське село - тим більше, тут, на Чернігівщині, яка, як відомо, є малою батьківщиною Леоніда Даниловича.
Нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися з Леонідом Даниловичем і поставити йому декілька запитань.

- Леоніде Даниловичу, розкажіть, будь-ласка, про мету Вашого приїзду до Бобровиці?
- Ми з Леонідом Яковишиним давно знайомі. Він неодноразово запрошував мене на бобровицькі землі, аби оцінити здобутки його господарства. І ось я нарешті дістався сюди. Та це не основна мета мого візиту. Річ у тім, що у нас з паном Леонідом схожі погляди на розвиток сільського господарства в Україні. І мені цікаво було побачити на власні очі життя господарства, про яке чимало говорять і в Києві, і в інших куточках країни, і продукцію якого знають далеко за кордоном. Бо коли дивишся телебачення або читаєш газети, не завжди вдається оцінити реалії.

- Ваші враження від побаченого...
- Я просто у захваті від тутешнього нещодавно збудованого сховища для зерна. Ці новітні технології вже давно треба було втілювати в сільське господарство. Адже в українському селі завжди існувала проблема: зерно зібрали, а де його зберігати, не знає ніхто, і частина врожаю пропадає. У «Землі і волі» передбачили цю проблему. І закупили імпортні сушарки. Тож нині продукція господарства успішно конкурує з продукцією американських, австрійських, німецьких фірм, які займаються виробництвом кукурудзи.
Вразили і цифри, які озвучив наш шановний господар Леонід Григорович (Яковишин. - Авт.). 600 доларів чистого прибутку з гектару землі сьогодні не під силу «потягнути» навіть найвідомішим агрохолдингам. Було б добре, якби бодай половина господарств України наближалися до таких показників. Адже багато бізнесменів нахапали землі, а, наприклад, соціальних проблем регіону і його жителів розв'язувати не можуть (чи, скоріше, не хочуть), а просто експлуатують продукт виробництва. Товариство ж «Земля і воля» отримані прибутки вкладає не лише у виробництво, а й у соціальну сферу: на газифікацію сіл, на допомогу школам, дитячим садкам, іншим установам. Навіть житло надають у користування механізаторам та іншим спеціалістам безкоштовно. Тож до пана Яковишина, як до чудового господарника і чуйної людини, я ставлюся з особливою повагою.

- Всім відомо, що Ви також не байдужі до існуючих соціальних проблем суспільства. Що було зроблено останнім часом Вашим благодійним фондом «Україна» і, зокрема, на Чернігівщині?
- З останнього - вручення стипендій кращим студентам Чернігівського технологічного університету. Українська молодь справді потребує підтримки з боку держави і меценатів. Бо ж прикро, коли наші перспективні кадри їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Тому підтримка талановитої молоді для мене є головним завданням.
Наш Фонд також допомагає дітям, які мають вади здоров'я, сільській молоді. Нині діє програма «Сільська бібліотека». Адже всі знають, що у більшості сіл України спостерігається дефіцит з книгами. Тож це питання, на мою думку, треба негайно вирішити.

- Леоніде Даниловичу, Ви самі пишете книжки, висловлюєте таким чином свої погляди на економічні та політичні аспекти нашої держави. Нині над чимось працюєте?
- Мені здається, що це не зовсім книги. Це лише моє особисте бачення тієї чи іншої ситуації - сформульоване і концентроване, підтверджене багаторічним досвідом. Сподіваюся, ознайомитися з ним буде корисно моїм співгромадянам. Але якщо у 2004 році я думав так, то нині дещо по-іншому. Адже погляди змінюються, і це нормально.
Ми ж не стоїмо на місці, а рухаємося. Тим паче, що останнім часом влада наробила стільки помилок, що над виправленням їх працювати і працювати... Вважаю, що доки люди будуть вірити обіцянкам політиків, не підтверджених практикою, змін на краще не буде. Ми самі будуємо свою ,долю, країну... Наша держава знову на порозі виборів, тож голосувати треба за людей, яких можна оцінити за їхніми реальними справами.

- П'ятдесят років тому Ви познайомилися зі своєю дружиною пані Людмилою. Така дата заслуговує неабиякої поваги. Днями Ваша донька подарувала Вам онучку. Мабуть, Ваша родина на «сьомому небі від щастя»...
- Ви праві. Справді минуло вже півстоліття, як ми з Людмилою разом. У наступному році святкуватимемо золоте весілля. Ну а Олена нам зробила, без сумніву, найкращий подарунок. На жаль, коли підростала донька, мені не вдавалося приділити їй стільки уваги, стільки хотілося б. Тож тепер я намагаюся якомога більше часу проводити зі своїми онуками. Ми з бабусею дуже вдячні за такий подарунок до нашої річниці!

Мирослава Гордієнко, тижневик «Чернігівщина» №42 (317)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.