Діти по дві години на день труситимуться в шкільному автобусі

Школу-одинадцятирічку в селі Олбин Козелецького району закрили. 28-річний Євген Науменко, директор школи, повісив на двері замок. Школярів тут було менше, ніж учителів і техперсоналу. 14 учнів навчали 10 учителів, обігрівали четверо кочегарів, за ними прибирали двоє техпрацівниць та двірник, годував кухар та стеріг майно сторож. Більшість працівників школи — на пенсії. Чотирьох педагогів працездатного віку районна влада обіцяла влаштувати на роботу. Для школярів виділили автобус — їздити в школу села Прогрес. За це проголосувала сільська громада. Швидко й без вагань.

Вимираюче село

Олбинська сільрада розташована між старою та новою дорогами з Чернігова на Київ, серед лісів та боліт. В селі Олбин із 714 жителів 513 — пенсіонери. На території сільради два сільгосппідприємства. Але на сьогодні не працює жодне. Поля востаннє оралися років п'ять тому. Робота, окрім бюджетної сфери, є в лісгоспі. Порожніх хат небагато — кияни розкупили село під дачі. Навіть поганенький будиночок коштує тут п'ять тисяч доларів. Щодня ходить автобус «Київ-Борсуків» і двічі на тиждень — «Козелець-Самійлівка».
— Найкраще було б пристосувати приміщення школи під будинок престарілих, — говорить олбинський сільський голова Людмила Грищенко. — Тоді б будівля збереглася, одинокі пенсіонери були б цілодобово доглянуті й робота односельцям була б. Зараз троє соціальних працівників доглядають за 36 одинокими пенсіонерами.

Олбинська школа розташована в колишній дерев'яній церкві. Пізніше добудували спортзал, гуртожиток для дітей та учителів тощо. Кілька років тому в кочегарку замість радянських котлів поставили сучасні польські на твердому паливі. Але, щоб зробити будинок престарілих, треба підвести водогін та каналізацію, обладнати кухню, влаштувати теплі туалети.

Одобрямс!

—19 січня, на Водохрещу, були загальні збори жителів села, — розповідає Людмила Грищенко. — В клубі зібралося близько 60 чоловік. Були батьки всіх школярів, і ніхто не висловився проти закриття школи. Всі проголосували за те, щоб діти вчилися в Прогресі.
— Вчителі під час голосування утримались, — додає Євген Науменко, директор.
— Ми на зборах не були і ми проти закриття школи, — говорить мати чотирьох дітей 33-річна Наталія Янко. — Раніше троє наших дітей за п'ять кілометрів від Борсукова до Олбина добиралися пішки. Цієї весни став возити автобус, але коли не було солярки, він не ходив. Тоді хоч пішки можна було дійти. А зараз що воно буде? Діти годину труситимуться до школи, годину — назад. А як дорогу на тиждень замете? Чи автобус зламається? Чи знов солярки не буде?

Коли прикандичать автобус?

Частина дороги від дому до школи олбинських учнів — від села Прогрес до села Кіпті — рівненька та гладенька автомагістраль Чернігів-Київ. А від Кіптів до найдальшої точки Олбинської сільради, в якій живуть школярі, — села Борсуків — 15 кілометрів бруківки, шматків асфальту, де яма на ямі, та паралельних основній ґрунтових доріг. Грунтівки накатали водії, щоб хоч в суху пору їхати не по такому трясучому. Машини ці 15 кілометрів улітку долають за 40 хвилин. Це найгірша дорога, по якій я їздив за 11 років журналістських відряджень по всій області.
— Поки доїдеш — голова заболить, — каже водій з редакції.
Дорогу з каменю вимостили у 1970 році — тоді в селі Ревунів Круг були всесоюзні військові навчання. Тож по бруківці перекидали військову техніку на полігон. Пізніше де-не-де по диких каменях поклали асфальт, який 20 років ніхто не ремонтував. За цей час дорогу розбили лісовозами. Мало того, що ці багатотонні машини давлять асфальт і бруківку колесами, вони, коли вантажаться, продавлюють ямки підпорами.

І на таку дорогу районний відділ освіти виділив автобус... «Еталон». На невеличких колесах, з невисокою посадкою. Створену для рівних доріг машину наче навмисно послали на смерть, на олбинські дороги.
— Звичайно, краще було б нам дати ПАЗ, — говорить водій шкільного автобуса Микола Дідовець. — Я з 1985 року, проробив на колгоспному автобусі АСЧ, який на базі автомобіля ГАЗ-53 робив «Кінотехпром» у Чернігові. То кріпка була машина. Лише недавно її здали у металолом.
ПАЗ для наших доріг підійшов би краще. У нього великі колеса, тому легше переносить ями. «Еталоном» навіть у неглибокий сніг з-під двору не виїдеш — перед давить, а зад пустий — низька машина заривається.

А може краще інтернат?

Складно вибирати між олбинською школою, де один-два учні в класі, та двома годинами щоденної тряски. Який вихід запропонувати? Можна возити дітей на танку(жартую). Можна покласти 15 кілометрів рівної дороги від Кіптів до Борсукова (відверто глузую). Або возити вертольотом «Фалькон»? Таким, як у Президента? (Голосно регочу). А може, поселити всіх школярів у інтернат? (Кажу серйозно, але без задоволення). Добудувати в Прогресі чи ще десь поблизу до шкіл спальні корпуси, найняти вихователів. А може, запропонувати їм житло у Прогресі? Але хто його придбає? (Серйозно, але...)


Школярі Саша, Катя і Настя Янко (верхній ряд) їздитимуть по 42 кілометри на день. Молодша Надя вдома з батьками

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №33 (1319)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.