Жінка впіймала циганок у хаті

На минулому тижні писали про псевдоелектриків, які орудують у Козелецькому районі. Зокрема, у 82-річного Сергія Рака з села Карпоки поцупили три тисячі гривень.

А було так. Зайшли до пенсіонера худорлявий чоловік і повна жінка, чорняві, обом років під 50. Представилися працівниками електромереж. Сказали, що перевіряють лічильники і квитанції. А також мають порахувати, скільки в наявності вимикачів і розеток. Дідусь дозволив подивитися. Вони пішли, а він виявив, що зникли три тисячі гривень, які він тримав на чорний день у посудній тумбочці.

За кілька днів по тому у сусідніх Сираях сталася інша історія. Двох «електричниць» виявила у власній оселі 52-річна Надія Шелест, учителька української мови та літератури Сираївської школи. Як усе було, розповідає Надія Василівна:
— Сталося це 26 травня, напередодні останнього дзвоника і випускного. Я класний керівник випускного класу, отож готувалася. Зідзвонилася з перукаркою з Козельця, записалася на після обіду робити зачіску. Зранку попоралася. Ще й чоловіка попередила: «Нічого не плануй, повезеш мене після роботи в райцентр». А сама — в школу. Повернулася близько 12-ої. Бачу, будинок не замкнений, значить, чоловік у хаті, а не на городі. Я — в будинок. Тільки-но відчинила двері у передпокій, а там циганка років сорока стоїть. Від несподіванки перше, що я спромоглася спитати: «А що ви тут робите?» Вона мені: «Показания счетчика снимаю». Я кажу: «Так у нас же інша жінка-контролер. І лічильник у нас не у хаті, а надворі». «Но я же не могла его без хозяев посмотреть», — вона у відповідь.

Я вже думками була у перукаря, і кажу: «Ідіть за ріг будинку, там лічильник, дивіться». Вона ще спитала, як моє прізвище. Я вивела її надвір, сама знову до будинку, збиратися у Козелець. А вона до лічильника не пішла, а знову за мною у хату.
Тільки зайшли, а тут з кімнати друга циганка виходить. Я була ошелешена. «А це що?» — гукнула я і кинулася, щоб заштовхнути її назад до кімнати і зачинити. Хтозна, що вона встигла там узяти? Та вона викрутилася. Тоді я схопила одну за поли куртки, другу за кофту, а сама гукаю чоловіка. Вирішила, що він на городі зілля на картоплі дряпає. «Володимир! Володимир!» (Саме так його зву, не Вова і не Володя). А вони мені: «Чего вы кричите? Мы ничего плохого не сделали». Раптом друга, та, що з кімнати вийшла, піднімає спідницю до самого носа і прикриває лице. Як пізніше нам пояснили у міліції, це такий у них маневр, щоб важче було їх обличчя запам'ятати. Дивлюся, а вона без трусів, живіт рябий, драглистий... «Ану не кричите, а то мы вас спалим!» — це вони мені. «Ах ви так! За що ж палити?» — вихопилося у мене. І я знов загукала Володимира: «Швидше, швидше сюди!»
Скориставшись цим, та, що з рябим животом, сіпнулася, вирвалася і бігом за туалет.

— Так у вас же є собака. Він що, не гавкав?
— Наш Бакс мовчав. А тут і Володимир з городу прибіг. Я йому: «Тримай цю, а я в хату побіжу. Гляну, чи чого не пропало». А серце так і калатає. У мене подруга Вірочка гаманця забула. Грошей в ньому небагато, а от сам він 200 гривень коштує. В перукарню я наготовила 200 гривень, тітки нашої гроші «на смерть» лежать, золото. Дивлюся, все на місці, мабуть, не встигли потягти. Кинулася до чоловікових — є. Мені й від серця відлягло: «Хух, нічого не вкрали!»
Тим часом чоловік причинив циганку у погріб, а сам погнався за втікачкою. Ми живемо на околиці, через одну хату вже і поле. Біг, біг, та не наздогнав, бо вона вскочила у чорний ВАЗ-«п'ятнадцятку», який чекав її неподалік кладовища, і швидко поїхала. Люди, що були на городах, бачили, як вона втікала, і викликали міліцію.

Я стою під погребом. Чую, а там циганка зачинена щось по-своєму по мобілці ґелґоче. Мабуть, своїх попереджала. Міліція приїхала швидко, хвилин через п'ятнадцять. Відчинили її. А циганка з невинними очима: «Нічого поганого не робила, нічого не взяла, була одна, хотіла пір'я купити». І ні слова про електричні лічильники. Міліціонери в погріб, а там у нас відерце з глиною ще з зими стоїть. Так у тому відерці знайшли закопаний у глину, порваний на дрібні клаптики якийсь документ і перуку яскраво-руду. Певно, вона їх у сумці тримала і вирішила позбутися.
Доки розбиралися, я запізнилася до свого перукаря, довелося йти до іншого майстра, їздили ми в міліцію, нам показували картотеку. В ній я й впізнала ту, що втекла. Золотарьова Марія, 1978 року народження, з Могильовської області, що в Білорусі.

— Надіє Василівно, окрім вас, того дня ця ромська парочка у селі ще до когось приходила?
— Кажуть, хотіли влізти до пенсіонера Михайла Лахна. Хвіртка у нього була защіпнута, а він побачив, як одна другу підсаджувала з вулиці, щоб зсередини відчинити. Так він схопив дрючок і хотів їх потягти через паркан. Та палиця зачепилася за виноград. Це циганок і спасло.
Хоча їм ні замки, ні защіпки не перепона. У нас же будинок був замкнений на защіпку. Чоловік зачинив — клац і пішов на город. А вони прийшли, руку через відчинену кватирку просунули і відкрили зсередини. Володимир чув, що Бакс трохи погавкав, та з городу йти не став. Думав, хтось із своїх.

А ще до нашої тітки заходили, вона мешкає по сусідству, лежача. Вони в хату, а поживитися нічим. Причепилися до баби: «Давайте вас на повітря винесем». Вона у крик: «Нетреба! Мене є кому виносити», а сама гаманець до серця притискає. Він з нею у ліжку завжди. Так і пішли ні з чим. Мо', ще у когось побували, та не кожен розкаже. Люди бояться.
Доки розмовляли з Надією Василівною, я оглядала обійстя Шелестів. Ошатний двоповерховий будинок, чистота і порядок у дворі, всюди квіти — на клумбах, у горщиках, підвішені — око милують. У великому ящику росте двометровий лимон, весь увішаний яскраво-жовтими плодами. Недаремно цигани обрали це обійстя, точно визначили: добрі господарі тут живуть.
Хоча частіше обирають стареньких, заходять у непоказні хатини.

800 гривень і мобільний телефон

У ці ж дні псевдоелектрики побували і у сусідньому селі Сокирині Сираївської сільради. Розповідає активіст Сокирина, 77-річний Дмитро Пушкар:
— Огрядна жінка і худорлявий чоловік, обоє чорняві, схожі на циган, зайшли до 82-річної бабці. Вона старенька, всього боїться, отож нікуди не зверталася. Тільки мені розповіла про свою біду, а я вже зателефонував її сину.
Так от, ці двоє зайшли до неї і кажуть: «Міняємо лічильники. Гроші за новий треба зараз заплатити, бо згодом дорожче обійдеться. Ми збираємо гроші, а за нами іде інша машина. Вони і встановлюють». Ще й якісь папірці показували. Та що старенька в них тямить? Вийняла та й віддала 800 гривень. Не помітила, як «ремівці» зі столу її мобілку вкрали. Тільки коли вони пішли, виявила пропажу.

Дізнавшись про и біду, я зателефонував у Козелецькі райелектромережі: «Ви міняли лічильники у Сокирині?» «Міняли у Сираях. У Сокирині — ні». «Чи працюють у вас такі-то чоловік і жінка?» Кажуть — ні. Але є багато випадків, коли під виглядом працівників РЕМ приходять шахраї, дурять і оббирають людей.
Про цей випадок я повідомив сираївському сільському голові Сергію Доломанському. Бо він, як місцева влада, має бути в курсі, що коїться на території сільради.
Прикро, що ця старенька постраждала від шахраїв уже вдруге. Рік тому вони вже видурили у неї 800 гривень, ще й викрутку вкрали.

— Дмитре Фокійовичу, чому ж люди не звертаються до міліції? Не довіряють?
— Тяганини не хочуть. Будуть їх викликати туди-сюди, а толку? Був у нас випадок: водонапірну башту зрізали на металолом. Ну і що? Потягали там одних і відпустили. І що з того, що заявляли?

А циганка вже на волі...

Може, і правий Дмитро Пушкар. Як вдалося дізнатися, впійману у Сираях Золотарьову Козелецька міліція відпустила, адже юридичних підстав тримати її під вартою не було. Нічого не вкрала, грошей при ній не знайшли.
Ймовірно, вже приєдналася до своєї сестри, з якою ходили по дворах у Сираях. І знову зі спільником їздять по області. На Чернігівщині могильовські гості вже давно, з початку року. Адже ще 16 лютого на Світлану Золотарьову за порушення паспортного режиму ніжинські міліціонери складали адміністративний протокол.
Отож «Вісник Ч», газета, яка любить своїх читачів, попереджає: будьте пильними. Тримайте двері на замку. Цікавтеся у сусідів, чи міняють у них лічильники.

P.S. Сергій Доломанський, сираївський сільський голова:
— Прикро, що циганку відпустили. У неї ж у мобілці і адреси, і прізвища наших людей, до кого заходить, записані були. Без наводки не обійшлося. Одні проблеми через тих ромів. Одну сім'ю з Сираїв виселив, то перебралися в Карпоки. Ми людей попереджаємо, просимо номери машин записувати, коли хто незнайомий у селі з'являється, ходить по хатах, повідомляти в сільраду. Та хіба всіх врятуєш? Сьогодні шахраї в одному селі, завтра — в іншому.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №22 (1308)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.