Повісився сільський голова

30 березня близько шостої години ранку сільського голову Киселівки Чернігівського району Володимира Колісниченка рідні знайшли повішеним у власному подвір'ї. На вірьовці для сушіння білизни.
Будинок Колісниченків у Березанці. Не дуже великий, охайний, веселого помаранчевого кольору. Через дорогу вже Киселівка, точніше — колишнє селище льонозаводу.

Відкриває двері 14-річний Саша, дуже схожий на Вову Колісниченка, мого колишнього сусіда по студентському гуртожитку.
Вова Колісниченко і Наташа Берднік одружилися на другому курсі педінституту. Вона навчалася на педфаці, він — на факультеті фізвиховання. Жили в гуртожитку №4, сімейним давали «двушки». Наташа зранку готувала сніданки, ми нишком посміювались (адже більшість були незаміжні). Вова був старостою крила (в гуртожитку) і старостою групи. З тих, кого не боялися, але знали, до кого бігти, коли що станеться.

Наташа і Вова прожили разом 18 років. Восьмого травня збиралися святкувати цю дату. Але будуть поминати сороковини з дня смерті.
У понеділок Наташа була ще в лікарні, в реанімації.
— Нічого точно не знаємо, — говорить сестра Наташі Тетяна Шарабура. — Розказував, що був на курсах, там сказали, вийшов закон, що за гріхи колишніх сільських голів відповідатимуть теперішні.

Щось там за скважину його постійно тягали. Раніше тут був посьолок льонозаводу. Шість двоповерхових будинків, і в інших будинках посьолка вода проведена, туалети внутрішні. Як не буде каналізації, ми тут усі попливемо. Каналізацією користуємось, а ЖЕКу в нас нема. Троє чоловік з посьолка взялися самі збирати гроші з людей на каналізацію і сантехніку, платити зарплату за обслуговування. 20 гривень з чоловіка збирають. Хтось періодично жалується. Вову, здається, за це в прокуратуру визивали. Він останній час говорив: «Мені буде тюрма».
Надумав собі щось, за сім'ю побоявся. Вирішив: нема чоловіка, нема проблеми.

— Тато ввечері прийшов додому о сьомій, як завжди, — згадує Саша Колісниченко. — Сів у кімнаті, мо, час сидів, думав. Мама до нього: «Щось болить?» Він — ні, нічого.
(Останнім часом їв мало, на обід не приходив. Лежав два тижні у лікарні, в неврології, лікував трудний остеохондроз. Тиск високий був). Потім розложив папери, сів за комп'ютер. По телефону говорив: він дзвонив, йому чоловік п'ять дзвонили. Кудись їхати треба було зранку. Потім я вставав годині об одинадцятій ночі, тато ще сидів за комп'ютером. Хоч зазвичай годині о дев'ятій вже лягаємо.

Вранці я ще спав. Мама встала, їсти приготувала. Пішла у двір — сараї всі закриті.
Мене розбудила: де папа? Куртка висить, взуття на місці. Зайшла в зал і у вікно його побачила. Закричала, побігла до сусідів. А я пішов туди. Папа був коло навісу для трактора. Сидів біля стойки, де сушили білизну. Зняв ті вірьовки, перев'язався, ноги вперед висунув. Наче підстрибнув і сів.

— Я в сараї ніж взяв, розрізав вірьовки, зняв його. Пала був ще теплий... Прибігли сусіди, почали штучне дихання робити.
— Наташа прибігла до нас і впала, — згадує сусідка Ніна Коленко. — Викликали «скору» і з районної лікарні, і міську. Барбовалу їй накапали, мій чоловік з Наташею залишився, а я побігла до них у двір. Кричала звідти: «Пульс є!». Хоч було зрозуміло, що він мертвий. Наташу спочатку фельдшери наші відкачували, Петро Хижняк і Людмила Мацонкова. Потім забрали в районну лікарню. Вона до обіду думала, що Вова живий.

Він стільки хорошого зробив. Гори мусору лежали, він організував, щоб вивозили. У церкву ходив, питав, чим допомогти. Батюшка тоді сказав: хороший чоловік, но його з'їдять. Чесному чоловіку в політиці нічого робить.
Архієрей дав дозвіл на відспівування в церкві і на поховання на кладовищі.

Такого похорону в Киселівці давно не було. Прощатися прийшло близько 300 чоловік.
— Наташу в реанімацію поклали. Ми відмовляли її їхати на похорон, — згадує Тетяна Шарабура. — А вона: ви хочете, щоб як з мамою було? Два роки тому померла мама Наташі. А її тоді теж забрали в реанімацію, попрощатись не змогла.
Прощання було і в церкві, і в школі. Наташу дозволили з реанімації забрати. На кладовище її возила «скора», реанімобілем. До Вови підносили прощатись на носилках Кілька разів непритомніла, и відкачували. І в п'ятницю захотіла на кладовище поїхати, коли снідати носять. Сказала, як не пустите, я вам цього не прощу. Привезли машиною, знов непритомніла. Потім назад у лікарню відвезли.

— Вова мене питав, чи я на нього зла не держу. Я казав, ні, допомагать буду, — говорить колишній сільський голова Олександр Небож. — Приїхав до мене в сільраду перед виборами старший лейтенант управління СБУ Юрій Репіков. І каже: давайте випишемо вам штраф за чотири місяці. Заплатите гривень 400. Я кажу, але ж так і до мене заведено було, що гроші люди за каналізацію самі збирали. І після мене людина прийде працювати, також зразу корупціонером буде. Юрій Олександрович посміхається: «Хай спочатку трохи поработає». Я підписав протокол, що він мені дав. 18 березня був останній суд. Присудили мені виплатити штрафу 1230 гривень, це такий збиток сільраді за те, що не збирали гроші за водовідведення.

Наскільки мені відомо, ніякого серйозного захворювання в нього не було. Нерви. Він, як вийшов з лікарні, написав заяву, щоб звільнили з посади. На шосте квітня було призначено сесію сільської ради по цьому питанню.

Секретар Киселівської сільради Тетяна Волковська виглядала хворою.
— Не можу про це говорити. Це шок, від якого я ще не відійшла. Не можу зрозуміти, чому він це зробив. Я голосувала за Колісниченка. Всі раділи, що він пройшов. Люди його поважали. Голова Чернігівської райдержадміністрації допомагав.

Правда, останнім часом відчувала від нього запах валокордину. Питаю: «Володя, щось болить?» Каже, все болить. 25 березня Володя приніс заяву, щоб його звільнили з посади. Сесію планували на п'ятницю. Не знаю, що його спонукало до цього кроку. Якщо чесно, я дуже перелякана.
Райвідділом міліції ведеться перевірка.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №14 (1300)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.