73-річний чернігівець розсмішив Зеленського та Галустяна

Правила такі: треба за одну хвилину розсмішити Михайла Галустяна та Володимира Зеленського. З кожною хвилиною сума виграшу збільшується. Головний приз — 50 тисяч гривень. Михайло Панасенко зміг розсмішити відомих гумористів двічі. І виграв 5 тисяч гривень.

Михайло Григорович у Чернігів приїхав за розподілом, у 1974 році. Все життя працював на автобазі Мінбуду, що на Ціолковського. Спочатку був механіком, тоді п'ять років начальником першої автоколони. А вже потім до пенсії працював старшим інженером з безпеки руху.
Дванадцять років займався йогою.

Михайло Григорович показує фотокартки, де він у незвичайних позах.
— Оце халасана, а це пашімантана. А це саме важке. Маюрасана називається. Зараз я так уже не зроблю, вагу набрав, та й після операції. По природі не народжений для горілки. Я її п'ю з дев'яти років, — знову жартує Михайло Григорович. — Поніс вечерю до хрещеної матері. Прийшло до неї ще троє чи четверо діток. Вона всім налила самогону бурякового по от стільки. Раз випили, другий. Я ж дитина. Прийшов додому та й все оте — у чугун, що мати підставила. З тих пір я горілку ненавиджу.

— Як дізналися про шоу? Чому вирішили їхати?
— По телевізору була реклама: хто бажає, може розсмішити коміків. Я записав телефон. Подзвонив. Трубку підняла дівчина. І питає: що у вас є? Розказав декілька історій. Каже: ваш матеріал підходить, приїздіть на відбір.

Київ знаю, як Чернігів. По роботі часто їздив. Туди поїхав електричкою, а вже назад маршруткою.
На зйомки уже їхав маршруткою. Приїхав на одинадцять тридцять. Ждав-ждав. Ніхто мене не визиває. А визвали мене тільки, коли темніти почало. Годин у сім. Настрій був веселий. А то уже хотів і піти. Одна дівчина із знімальної групи була з Прилук. То каже: ви мій земляк, пожалуста, не вздумайте утікти.

Кормьожка була на вищому уровні. Бутерброди і з сиром, і з ковбасою, м'ясо типу шашлику. Чай, кава. Скільки хочеш. Усе стояло на столах. Усе безплатно.
Ще така історія трапилася, — продовжує Михайло Григорович. — Прийшов один хлопчик у павільйон та й питає: хто може зав'язувать галстук. Я можу. Дав мені, я зав'язав. А тоді й питаю: кому це. Каже, Зеленському, бо він не має часу. Потім дійшли до куліс і ждем. Зеленський і правда стояв у красному галстуку, такому точно, як я в'язав. А як я вийшов розказувать, то галстук він зняв.
Першу історію розказав.

Мені сказали, ви виграли тисячу. Можете забрать. А з усіх сторін хлопають, кричать у залі. Я такого привєтствія ще у жизні не чув. Трохи подумав, що є у мене такий номер, що, може, і розсмішу. . Давай розказувать. Чую, кричить суддя ззаду: все, Михайло Григорович, ви виграли п'ять тисяч.. Ідіть получайте. Чи будете далі грать? Да не. Спасібо. Хорошого понемножку.
А Зеленський просив, щоб я йому свої записи прислав. Він же з Кривого Рогу. Я думаю, як би так сказать, щоб він поняв, що я тоже звідти. Так я сказав, що те, що я буду розказувать, відбулося у селі Лозоватка біля Кривого Рогу. Як я уже прийшов гроші получать, то розказав вірш про Кривий Ріг. Він мені навіть руку потис. Я передав йому вітання від старшого сина.

Як «95 квартал» приїжджав до Чернігова, я прийшов у міський палац культури. Там міліції! Не можна добиться. А Зеленський у гримерній. Я до одного міліціонера підійшов і питаю: як мені передать бумаги. А він мені каже, он той стоїть, що Януковича грає. Підійшов до нього. Передайте Зеленському мої записи, прошу. От спасіба, каже.

— Гроші вам одразу віддали?
— Так. Як по телевізору показали. У них там і сейф стоїть. Дають на руки гроші. Людина тебе супроводжує до куліс. Там же зразу і налог заплатив. Осталось десь три з половиною тисячі з п'яти. Так я дві тисячі на одну операцію потратив, а оце півтори на другу.

— Ви ж казали, що сину-афганцю на палатку дасте.
— Я даже не знаю, чого так сказав. З переляку, мабуть. Уже як дивився передачу, то почув. Аж сам здивувався. Син-афганець у мене справді є. Він зараз реалізатор на базарі. Та що ж то за гроші? Яку палатку? — сміється Михайло Григорович.
І тут пожартував.

Жарти на п'ять тисяч від Михайла Панасенка

1. Моєї тітки чоловік всегда молодьож ругав. Що ви не вспіли поженитись і вже зміняєте, розходитесь. Он ми з бабою каждий день — вона мене зміняє, а я її. І прожили до старості. Баба пасе козу зранку, а я в обід зміняю і пасу до вечора. На другий день я зранку, а вона приходить в обід мене зміняє і пасе до вечора. Ми каждий день зміняєм і не розводимся.

2. Пацанами ми духовим оркестром грали на весіллях. На одному з весіль кажу до свого друга Володі: давай візьми втіхаря бутильок самогону. Він взяв пляшку і заховав під кофту. Я вилив з тазіка брудну воду і налив туди самогонки. Чув колись, що як гусака напоїть, то він танцює, лапами вистукує. Гуси якраз сховались у холодочку за хлівом. Я гусака — цап. Приносю. А жарко було. Поставив у тазік. Він побачив, що вода чиста, і давай пити. П'є-п'є. Голову підніме. Знову п'є-п'є. І начав шататься. Все, Володя, кажу йому, момент. Давай гопак грати. А гусак лапами — ляп-ляп-ляп, крилами — хлоп-хлоп. Народ позбігався, хихоче. Хазяйка на нас, шкодніків, накричала. А потім селом чутки стали ходити, що гуска, яка під цим гусаком побувала, то несе яйця по два жовтки. А з одного такого яйця одразу два гусеняти вилуплюється.


Михайло та Олександра Панасенки

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №12 (1298)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.