Щоб оформити надбавку до «чорнобильської» пенсії, люди займають чергу з 4 години ранку

Люди у чергах проклинають усе на світі. Працівники суду задихаються від величезної кількості документів, яку треба обробити. Переповнене паперами і управління Пенсійного фонду в Ріпкинському районі, яке виплачує надбавки.
У середньому за півроку люди по чорнобильських надбавках отримують близько чотирьох тисяч гривень. Кожні півроку позови до суду для продовження отримування надбавки треба поновлювати. 18 березня о 9.35 у Ріпкинському суді було зареєстровано 4 тисячі 455 справ.

«Збили людей у стадо»

У п'ятницю, 18 березня, о восьмій тридцять ранку черга в суд — чоловік сорок.
На папірці, який передивляються люди, записано п'ятдесят.
— Я прийшла о четвертій ранку, зайняла чергу, — каже Зоя Клименок. — У середу не попала, і ще якось не попала. Сьогодні прийшла втретє.
— На котру ж ви будильник заводили? — запитую.
— Е, дєтка, ми старі, прокидаємося без будильника. Прийшла ні світ ні зоря і була одинадцята по списку! Вже люди стояли.
— Я із Замглая, — говорить Анатолій Сусло. — Приїхав о пів на четверту.

— Чим же ви приїхали у таку рань?
— Веласіпедою! Веласіпедою приїхав, бо мені треба попасти. Приїжджав у четвер. Зайшов у кабінет, розкрив бумаги. Поки говорили зі мною, могли б і прийнять. Стільки часу потратили. Але не прийняли. Кажуть, сьогодні неприйомний день. Завтра приїжджайте. Приїхав сьогодні, усередину не пускають, а зранку ж холодно. Мені то нічого, мені ще 59 років. А як негодним стоять?.. Щось треба робить, щоб не було такої бунтовки. Збили людей у стадо. Як начисляють, що начисляють, нічого не зрозуміло.

— Чи не можна всім потроху дать? — підходить до нас Галина Башлак. — Щоб було справедливо і без судів.
— Чому одне й те ж питання один суддя так вирішує, інший — інакше? — обурюється Анатолій Пономаренко. — Чому різні терміни розгляду? Ми з дружиною Валентиною Василівною подавали позовні заяви майже одночасно, у жовтні-листопаді. Я получив, а дружина — ні. Чому так?

Черга згадує Олександра Волика. Він як чорнобилець подавав позовну заяву близько двох років тому. Відповіді нема. І повторяти позов не дають.
— Чого нашим чиновникам для виконання рішення Конституційного Суду треба ще й рішення райсуду? — питає Анатолій Максимович.
— На «п'ять двадцять» здала, подаю документи «на рубель шістдесят» («5,20» і «1,60» — скорочена назва надбавок до пенсії. — Авт.). Діти кажуть: «Почала, так уже закінчуй», — ділиться Ганна Красножон із станції Голубичі. — А тут такі черги, що хай їх горе побере.
— У листопаді здала документи, — каже Тамара Давиденко. — Виплатили за один місяць 152 гривні. За решту п'ять місяців — відправили на апеляцію. Починаю оформлять повторно. І на «5,20», і на «1,60». Сусід мій як чорнобилець получив 8 тисяч 700 за півроку. Хто получив вісім, хто дві з половиною тисячі. А кому сто п'ятдесят два рубля. Несправедливо. Зробили б усім однаково, і хай би получали.

У таких чергах люди вистоюють, випрошують, виривають гроші у держави.
Основний закон, яким керуються, — Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачем виступає особа, яка проживає у зоні радіаційного забруднення. Відповідачем — управління Пенсійного фонду України — щодо статей 39, 50, 51, 54. Також управління праці та соціального захисту населення — щодо статті 37. Названі управління виступають представниками держави.
Є закон України. Є люди, яких цей закон безпосередньо стосується. Є держава, у якій діє цей закон і живуть ці люди. Але без втручання суду закон у державі не виконується.

Чому? У державному бюджеті не закладені кошти на виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Так само, як нема коштів на реалізацію у повному обсязі Закону про дітей війни.
І діти війни, і «чорнобильці» добиваються виконання законів України через суд.

Пишуть позовні заяви. Збирають до них комплекти документів. Надсилають ці комплекти в суд або привозять їх особисто. Чекають на розгляд справ у районному суді. Зазвичай у скороченому провадженні. Тобто без присутності сторін — особисто на суд людині приходити не треба. Потім чекають рішення апеляційного суду, бо управління Пенсійного фонду України в районах, як правило, оскаржує рішення районного суду.
— Не поспішають платити, ждуть, аби ми вимерли, — кажуть ті, кому належать пільгові виплати.

«Нас люди проклинають»

У Ріпкинському районі найбільше в області «чорнобильців». На 118 сіл району
— 72 населених пункти. Вони розташовані у «зонах». У зоні посиленого радіоекологічного контролю (IV зона) — 56 сіл, у зоні добровільного гарантованого відселення (III зона) —15 сіл, у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (II зона) — одне село. Це Редьківка, там живуть самосели. Від них, до речі, не надійшло у суд жодної позовної заяви.
Максимальна кількість справ розглядається у судах по статтях 39 і 51 і по статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стаття 39 — по доплаті громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Стаття 51 — по додатковій пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2,3,4.
Стаття 37 — по грошовій компенсації громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Найбільша кількість позовів у Ріпкинському суді — із Ріпок.
— Збільшилася кількість позовних заяв із сіл району, — говорить суддя Валерій Сташків. — Люди почали отримувати реальні гроші. І розповідати про це один одному.
— За 30 років роботи у суді не пам'ятаю такого навантаження, — каже судовий розпорядник Раїса Зубець.

У суді заяви приймаються чотири дні на тиждень. Людей стільки, що ламається комп'ютерна техніка. Щодня приймають чоловік 50, у кожного — по 2-3 позови.
— У четвер — 40 прийняли, — розказує керівник апарату Ріпкинського райсуду Лариса Ланович. — Якби нормальні комп'ютери, можна було б приймати і 150. Суд виносить рішення в основному на користь позивача. Розгляд — у межах шести місяців.

— Скільки у день розглядаєте справ?
— День на день не виходить, — відповідає Лариса Ланович. — Якщо нема інших справ на розгляд, то двадцять -тридцять. Та часто, крім «чорнобильців», є інші справи — щодо ДАІ, прикордонників. Є справи, які негайно мають бути розглянуті.
У суді не вистачає штату. Одна людина приймає і реєструє заяви. Навіть прибиральниці і робітник допомагають підписувати конверти і розносити документи пільговиків. Усього штат у Ріпкинському суді — 23 особи, з них 4 судді.
— Таким штатом таку кількість справ не можна обробити, щоб усе йшло гладко, — каже Лариса Ланович.
— Працюємо навіть по суботах.
— Стараємося, а нас люди в чергах проклинають, — додає Валерій Сташків.

«Рани відкрилися, а гоїть їх нема кому»

В управлінні Пенсійного фонду в Ріпкинському районі стоси паперів — і на підлозі, і на підвіконні.
— Нема куди класти! — каже головний спеціаліст управління юрист Ігор Головань.
— У таких умовах працювати надзвичайно важко, — ділиться начальник управління Пенсійного фонду в Ріпкинському районі Олександра Чубук. — Щоб встигати, нам треба в штат ще 5 юристів. Стільки звернень, стільки заяв від пільговиків, що це заблокувало роботу управління. Всі відділи займаються обробкою документів від дітей війни і «чорнобильців».

В управлінні Пенсійного фонду в Ріпкинському районі у 2010 році видали 584 виконавчих листів (на отримання надбавок. — Авт.) дітям війни і 61 виконавчий лист — «чорнобильцям».
За січень і лютий 2011 року — 541 виконавчий лист дітям війни і 120 виконавчих листів чорнобильцям.
За березень 2011-го — 150 виконавчих листів дітям війни, 56 — чорнобильцям.

По статтях 39 і 51 (по них найбільша кількість заяв) «чорнобильці» отримують у середньому 4 тисячі за півроку. По статтях 50 і 54 (звернень менше, а виплати більші) — до 20 тисяч за півроку. Діти війни отримують від 160 до 900 гривень. Що теж непогано.
— Але все одно — хтось прийде до суду, а хтось ні, — каже Олександра Чубук. — І не прийде слабший. Але — коли одному дали, чому іншому не дали? Цими виплатами підняті всі хворі, знедолені. Поворушили минуле, люди згадують, переживають. Рани відкрилися, а гоїть їх нема кому. Це все несправедливо.

Соціальна несправедливість йде від законодавчої неврегульованості, вважає Олександра Миколаївна.
— Ми просимо Верховну Раду: врегулюйте законодавчо механізми виплат. Молимо про це. Ми за три ночі б перестроїлися, ми до цього звичні. Але не працювали б у режимі постійного авралу.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №12 (1298)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.