Як живеться фермерам на Менщині

На початку 90-х їх у районі було небагато. Зате вони хотіли працювати на землі самостійно, без порад керівництва, покладаючись лише на власні розум і руки. Не мали вони великих стартових капіталів, але держава, незважаючи на опір партноменклатури, виділяла кредити на придбання техніки та інші потреби. І вже через кілька років представники колгоспів відчули: у них з’явився гідний конкурент, у якого є чому повчитися. Мова йде про фермерів, яким пророкували велике майбутнє у сільському господарстві. Та чи вдалося їм виправдати ці сподівання?

«Покладаюся лише на себе»

Петро Перепечай, керівник фермерського господарства «Зелений обрій»:
– Фермером став у середині 90-х років. До того пасічникував. Узяв кредит, придбав трактор. Спочатку обробляв 30 гектарів землі, пізніше площі зросли. Тепер у мене в обробітку 200 гектарів. Поволі стягнувся на фермерську базу, збудував майстерню, ангар. Тепер у моєму господарстві чотири трактори, зерно- та картоплезбиральний комбайни, плуги, сівалки та інший реманент. Оновлюю машинно-тракторний парк, даю робочі місця шести працівникам. Вирощую зернові та картоплю. У кращі роки збирав і по 50 центнерів зерна з гектара. Минулого року, через аномальну спеку, зернових взяли лише 25 центнерів із гектара, картоплі – по 130. Постійно оновлюю сорти. Насіннєвий матеріал високих репродукцій. Непогано родить картопля «біла роза», «санте», «ароза», «невський», пшениця «поліська-90», «рання-93». Тоді ж картоплю і зерно одразу продав, бо треба було гасити кредити, лізинги, купувати техніку, добрива. Зайве говорити про низькі закупівельні ціни на сільгосппродукцію, але ж така політика давно не новина. І проб леми у мене ті ж самі, що і у великих сільгосппідприємствах.

У 2010 році Фонд підтримки фермерських господарств не допомагав нам. Державі ми не потрібні. Кредити може надати лише Ощадбанк під 23–25 відсотків річних, інші банки і цього не пропонують. У роботі покладаюся лише на себе. Добрива, паливо настільки дорогі, що купувати їх стає проблемою. Із органічних добрив можу використовувати лише сидерати – приорюю зелену масу. Не обійдуся без кредитів і в нинішньому році. На жаль, наші фермери за характером, переважно, індивідуалісти. Я років п’ять очолював асоціацію фермерів Менщини, але об’єднати їх так і не вдалося. Згуртувалося десь чоловік 15. Не сприяє й те, що у Верховній Раді нікому захищати наші інтереси. Кілька років тому їздили до столиці, вимагали фінансової підтримки. Тепер не їздимо, бо це зайва витрата часу і коштів.

Важко у вільному плаванні

Анатолій Дівицький, фермер:
– Фермерством займаюся з 1992 року. Землі небагато – 26 гектарів. Придбав трактор, причеп, плуги, швидко розрахувався за кредит. Поки було держзамовлення, особливих проблем не мав. Держава до нас на початку 90-х ставилася майже так само, як і до колгоспів. Не було в нас зернозбиральних комбайнів, а з району надходила команда фермерам виділяти їх на жнива. Взявся облаштовувати свою фермерську базу у Данилівці, адже у Мені мав лише однокімнатну квартиру. Держава обіцяла компенсувати витрати на об’єкти соціально-економічного розвитку, але так нічого і не виділила. Деякі сільгосппідприємства гроші все ж отримали, хоча нічого й не збудували. Зуміли підготувати потрібні документи та знайти підхід. Отож, будівництво бази змушений був переоформити на себе, як на спорудження звичайної садиби, витратити немалі кошти, залізти в борги. Звів будиночок, зерносклад та сарай. На великий будинок сил не вистачило. Немалі затрати йдуть на навчання двох синів на стаціонарах. Дещо з техніки довелося продати. Результати роботи на землі у різні роки виявилися різними. Бувало, що град вибивав посіви, однак отримати компенсації не вдавалося. Робота на землі дуже ризикована. Взаємовиручка серед фермерів раніше була набагато вагомішою. Асоціація фермерів, коли ще її очолював Петро Маховик, немало робила для захисту їхніх інтересів. Нині ж кожен дбає сам за себе. Я вже третій рік на пенсії, але планую ще років п’ять працювати на землі, як би не було важко.

Ситуацію з розвитком фермерства на Менщині коментує Володимир Таргонський, начальник відділу рослинництва управління АПК Менської РДА:

– Фермерські господарства Менщини у 2010 році обробляли 4980 гектарів землі, з яких 3605 було під зерновими, 552 під картоплею, на 467 гектарах сіяли сою, ріпак, льонкудряш, гірчицю, на 338 – кормові культури, на 18 гектарах овочі. У структурі картопляних площ сільгосппідприємств району фермерських було 35 відсотків, зернових – 15 відсотків. Були роки, коли фермерський корпус налічував понад 70 чоловік. Нині реально працюють 37. Серед найбільших – фермерські господарства Олексія Бутенка з Дягової, Віктора Ковбаси з Городища, Петра Перепечая з Мени, Віктора Сіроокого із Синявки, Володимира Дорошенка з Мени. Найбільше землі обробляє Олексій Бутенко – 1300 га. Бутенко та Ковбаса займаються ще й тваринництвом. Хоча фермерів стало менше, але ті, що залишилися, міцно стали на ноги. Є, на жаль, і випадки, коли фермер ледве тримається на плаву. Але таких небагато. Більшість, все ж таки, – люди авторитетні. Немало їх стали депутатами місцевих рад, а Олексія Бутенка обрано депутатом облради.

Громадська думка щодо фермерства змінилася на краще. Якщо на початку 90-х дехто вважав їх скоробагатьками, які хочуть на землі розбагатіти, виснажити її і покинути, то нині зовсім інше ставлення. Якщо більшість, здавалося б, міцних колгоспів розвалилася, фермери не лише вистояли, а й зміцнюють свої позиції у сільгоспвиробництві. І це за умов, що держава не вельми підтримує власного сільгоспвиробника.

Валерій Магула, тижневик «Деснянка вільна» №5 (189)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.