Сільським головою схотів буди один Джима

У день виборів я поїхав у невелике село Климентинівку Менського району, за 36 кілометрів від Чернігова. Подивитися, наскільки вибори сільські відрізняються від міських. Климентинівка разом Кам'янкою та Ленінівкою складають Ленінівську сільську раду. На посаду сільського голови балотувався один кандидат — колишній ветлікар Віктор Джима. Його тут обрали головою два роки тому, на позачергових виборах. Замість Валентини Вовк, яка вийшла на пенсію.

Весь день люди чинно йшли голосувати. Це була головна подія.
— Увечері буде і чутно, і видно, що в селі свято, — запевнив Джима. — Вдень люди зайняті домашньою роботою.
На виборчій дільниці в Климентинівці черг не було. Люди чемно заходили, реєструвалися й голосували. З райку по хатах ходила виїзна комісія. Із 215 виборців 61 голосує вдома. Старенькі, недужі.
Напросився походити разом з комісією.

—Я вже третій раз ношу скриньку, — говорить Олексій Звонок. — Два роки тому покинув Чернігівський політех, тепер безробітний.
Разом зі Звонком ходять бібліотекар з Ленінівки Ольга Касьяненко та продавець климентинівського магазину Людмила Петрусенко.

Заходимо до Тетяни Полосьмак. Жінка рада комісії, аж світиться.
Їй дають сім бюлетенів. Говорять, що вона може йти заповнювати до іншої кімнати. Але Тетяна Степанівна бачить погано й просить допомогти.
— А покажіть, де тут Юля, де БЮТ, —- просить пенсіонерка.
— «Батьківщина» ось, — показує Ольга Касьяненко.

— А сільського голову, нашого ветеринара, ви підтримуєте чи ні? Тоді ставте галочку або навпроти нього або у квадратику «Не підтримую жодного кандидата».
— Хароший, кажуть, хлопець. Як скотина заболіє, людям ніколи не одказує, — Тетяна Степанівна ставить галочку навпроти прізвища сільського Голови. Заповнює інші бюлетені й вкидає їх до скриньки.

Заходимо на занедбане, поросле кущами подвір'я. Жінки стукають у шибку врослої в землю хати. Всередині гавкає собака. Закутана у дві теплі хустки, у підперезаній капроновим шнуром плюшці виходить 75-річна Любов Вирва.
У сінях валяється хмиз, стара «кравчучка» та всякий мотлох. Двері в кімнату ледь прочиняються. Стіни й стеля в хаті давно не білені. На земляній долівці посеред хати лежить купа буряків, стоять каструлі, валяються помідори, ганчір'я. Стрибає кошеня. На ліжку старовинні запилені валізи, а поруч зі столом — велосипед. Провислий сволок скручений металевою стяжкою й підпертий колодою. На стіні висить рахівниця.
— Я всю жизнь проробила в колхозі рахівником, — говорить Любов Іллівна. — Замуж не ходила, дітей не маю. Жила з батьками, а як повмирали — сама.

— Так холодно, ви піч топите? — питаю.
— Топлю, та не кожен день.
— А електрика у вас є? — киваю на запилену й закопчену лампочку.
— Немає...

Наступна хата — євангелістів. У будинку Стародубців дуже чисто. Все доглянуте, побілене-пофарбоване, хоча хазяйці 73, а господарю 82.
Михайло Стародубець всідається за стіл під біблійний вислів у рамочці, який висить замість ікони. Дуже швидко відмічає симпатичних йому кандидатів. Допомагає заповнити бюлетені й дружині.
Із цікавістю за цим спостерігає пенсіонерка з Ленінівки Тетяна Моховик. Вона прийшла до Стародубців на недільну службу.
— У них тут молитовний будинок, по неділях приїжджають люди із сусідніх сіл, з Чернігова.

На вулиці бачимо автобус з великими православними іконами на лобовому склі. У салоні—жінки, всі в хустках, в руках тримають книжки. Це в місцеву церкву з Києва приїхав церковний хор. Розповідають, що до місцевого батюшки отця Єремія столичні гості їздять постійно.
Майже кожні вихідні до батьків приїздять і чернігівці Ольга та Віталій Самойленки. Вісім років тому біля їхнього весільного кортежу зупинився тодішній президент України Леонід Кучма. Сфотографувався з молодятами, а шампанського так і не випив — не було келихів. Спитав у молодих, що вони хочуть у подарунок на весілля.
— Квартиру! — випалила Ольга.
Тоді вона вчилася на четвертому курсі педуніверситету, а Віталій працював будівельником у Києві.

Через два тижні від президента прийшла відеодвійка із дарчою табличкою. А через деякий час їм дзвонили з Києва й Чернігова, розповіли про програму молодіжного держкредитування. Запропонували взяти в кредит двокімнатну квартиру в новому цегляному будинку за 60 тисяч гривень, які треба буде повертати протягом 30 років. Зараз за цей кредит Самойленки платять 470 гривень на квартал.
Ольга працює в комунальному закладі «Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга пам'яті» та «Реабілітовані історією», Віталій став виконробом у Чернігівському ВАТ «МЖК». А син Владик вчиться в другому класі школи №29. Чотири роки тому сім'я купила «Жигулі», яким зараз 21 рік.
— Влітку ми в Климентинівці кожні вихідні — допомагаємо батькам і відпочиваємо. Із друзями їздимо на Снов, збираємо гриби-ягоди, — розповідають Самойленки.
Голосували вони в Чернігові. За кого — не сказали.

Поїздивши по виборчих дільницях, додому повертається сільський голова. Чоловік упевнений, що його переоберуть на другий строк.
— Тільки почав працювати — а тут нові вибори, — говорить Віктор Джима. — Минулого разу в мене було чотири конкуренти, а тепер — жодного. Свою виборчу програму я не міняв — у ній залишились три головні пріоритети: газифікація сіл, ремонт сільських доріг та ремонт покрівлі будинку культури в Ленінівці. Плануємо відродити сільську пожежну охорону, бо з Березин машина їде мінімум 20 хвилин. 20 років у Климентинівці працювала початкова школа. Трьох дітей опікували троє дорослих. А всі інші діти добиралися пішки, велосипедами, а взимку — з батьками на конях за п'ять кілометрів у ленінівську десятирічку. Тепер з Климентинівки ходить шкільний автобус.

P.S. На виборах 31 жовтня Віктор Джима набрав 87 відсотків голосів. Явка становила 53 відсотки.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №44 (1278)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.