Через халатність медсестри померла 11-річна дитина
Крістіна
«Це був анафілактичний шок», — стверджують рідні
26 травня, ранок. У Семенівці, в будинку, де жила Крістіна, траур. На столі, біля ікон — фотографії дівчинки з траурною стрічкою. Ось вона 1 вересня, у капелюшку, з квітами. А на вулиці сохне прання — одяг дівчинки, хоча по ній уже дев'ять днів відпоминали. Мама від горя сама не своя. Куди не гляне, не ступить, все нагадує про доню. Жінці через кожну годину чоловік і мати дають заспокійливе. Та ліки її не беруть. Як надходить вечір і ніч, жінка голосить, не знаходить собі місця. Заплющує очі, а заснути не може. Змарніла, схудла, ледь переставляє ноги. У Світлани виснаження першого ступеня. Її пролікували в онкодиспансері, має третю групу інвалідності. З'явилася надія на одужання, і раптом страшний удар — смерть доньки, заради якої вона вже десять років хапається за життя. Коли 40-річна Світлана Гаврикова торкається речей дитини, їй легшає. Пошепки звертається до неї, хоч відповіді і немає. Жінка вірить, що доця все бачить і чує. І сподівається, що винних у її загибелі покарають.
Міліція вже порушила кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов'язків медичними працівниками, що спричинило тяжкі наслідки. Світлана Гаврикова працювала медсестрою і знає про кругову лікарську поруку. Єдине, до чого апелює нещасна жінка, — совість лікарів.
— Крістіна у нас була довгожданою дитиною. Різниця між старшим сином Альошею і нею дев'ять років. З чоловіком гостювали у його рідних у Росії. Нас пригостили консервованими грибами, а в них виявився ботулізм. Ми ледь не повмирали, три місяці пролежали по лікарнях. З тих пір і у мене проблеми зі здоров'ям, і у чоловіка. Через це довго не наважувалися завести другу дитину. А так хотілося дівчинку. Бо у моєї мами вже троє онуків-хлопців. Її появі раділа вся рідня. Крістіна була, як сонечко. Побачить, що б'ю комара: «Мамочко, не чіпай, він жити хоче...» Йдемо по вулиці, собака хрущів їсть. «Мамусю, давай цуцику хлібця купимо, він голодний». В дитинстві хворіла на бронхіт. Найменший прояв недуги, я до лікарів. Усі їх призначення виконувала. Якщо уколи — робила сама. Ось гляньте, з 2005 року веду два зошити. Записую, що і скільки лікар призначив, які таблетки давала, які препарати і по скільки одиниць колола, у який час.
Жінка тремтячими руками гортає зошити, крупні сльози падають на списані сторінки.
— Я ж шість років проробила медсестрою у дитячому відділенні, доки не захворіла. Зробили операцію, зоб. Потім пухлина на нозі. Мене опромінювали.
24 квітня було дуже холодно. Від школи до дому йти кілометрів зо два. А в дочки того дня хтось шапку забрав, чи вона її десь загубила. Захворіла. Почав напухати підщелепний лімфовузол. Я до педіатра Лізи Іванівни Борисевич. Вона прописала цефтриаксон і нурофен, антибіотики. Та через два дні після їх прийому доньку обсипало. Я запідозрила алергію на ці антибіотики і мерщій до педіатра. Та їх відмінила. Дитина ж алергік.
За 18 днів доньку оглянув лор, дерматолог і педіатр. Сказали, що може ходити до школи. Проходила середу, четвер і п'ятницю. В суботу з дітьми погуляла, а надвечір каже: «Мені важко дихать, погано». Я вколола їй но-шпу і еуфілін. Їх призначала педіатр, бо дитина часто хворіла на оструктивні бронхіти. Ці ліки постійно були в домі, щоб в разі необхідності можна було скористатися. Температура була 37,4. Крістіна заснула. Вранці встала, трохи походила, дихала важко, температури не було. Я, як радив лікар, уколола їй кубик но-шпи. Дитина повеселішала, навіть пішла гулять, каталася з дітьми на роликах. Десь о 15-ій Крістіна прийшла додому. «Мамо, в мене задишка, слабкість...» Вихідний день, а в нас, як на зло, телефон зламався. Думаю, доки «швидка» приїде... Повезла доньку додому до педіатра Лізи Борисевич. Була десь 16-а година. Вона оглянула дитину, написала направлення у стаціонар і діагноз: «ГРВІ (гостра респіраторна вірусна інфекція з астматичним компонентом)». І написала, які ліки треба. Попутно я їх купила. Ось чек. На ньому дата і час.
Прийшли ми в інфекційне відділення. Медсестра Валентина Пупко сказала, що треба здати кров, щоб до завтрашнього ранку був готовий аналіз. «Ідіть у другий корпус, там аналізи беруть». А це метрів 200 в один бік. Бачила, що дитині важко, і не викликала лаборанта... Хоч у самої сил нема, повела я дитя через усю лікарню. Коли повернулися, вже і бабуся наша під'їхала, знала, що я ледь ноги переставляю. Медсестра Валентина Пупко набрала цефотаксиму шприц. Я попередила: «У моєї дитини алергія на антибіотики. На тому тижні висип був, так педіатр антибіотики відмінив. Дитина алергік». А вона промовчала. Раз і вколола Крістіну в сідницю. Донька скривилася, каже: «Боляче, і чого так низько? Моя мама так не робить...» Пупко розвернулася і пішла готувати крапельницю. Я й кажу: «Доцю, сходи перед крапельницею в туалет». Дитина тільки-но зняла штаники і в крик: «Мамочко, мені дихать нічим...» — і біжить до мене, а в очах—жах.
Це було на другому поверсі десь через півтори-дві хвилини після уколу. Дитина ступила кілька кроків по східцях і впала мені на руки. Губи і нігті стали синіти, з рота піна. Я кричала: «Дочечко, не вмирай!» На мій крик вискочили санітарки, дотягни її до першого поверху, щоб на свіже повітря. Тут і Пупко вискочила з шприцом, уколола їй но-шпу з преднізалоном.
Та було пізно. У Крістіни зіниці були широкі і вона не дихала, її понесли у реанімацію. Я рвалася до лікарів, питала, чи дише моє дитя. Літня медсестра з чашкою походжала туди-сюди: «Закройте дверь с той сторони». Згодом з реанімації вийшла головний педіатр району Таїса Борисівна Іваненко. Я й питаю:
— Що з моїм дитям?
— Ти ж знаєш, що в неї алергія. Анафілактичний шок.
Я зрозуміла: Крістіночки не стало. Кинулася до реанімації. Хотіла ручки поцілувати, доки теплі. Не пускали, ледь впросила.
Порушено кримінальну справу
– Я подзвонила Лізі Іванівні Борисевич, — приєднується до розмови Оксана Крот, сестра Світлани Гаврикової, — спитала, що з Крістіною. Вона двічі повторила: «Анафілактичний шок».
Я медик і зрозуміла, що у дитини виникла миттєва алергія на введений антибіотик. Внаслідок чого стався крововилив у легені, і вона задихнулася. Світлана настільки була вбита горем, що всі турботи про похорон я взяла на себе.
Замовлена машина поїхала забирати тіло в морг. Коли раптом мені на мобільний дзвінок: «Кого ви прикриваєте? Ви свою дитину зрадили. Лікарі замітають сліди. Викликали з Чернігова жінку-патологоанатома. Їй навіть не сказали, що дитина померла зразу після уколу. І в історії хвороби це не написано. Написали причину смерті — вірусна пневмонія».
Я була в шоці. Як це? І мені, і сестрі лікарі сказали — анафілактичний шок. А тут пневмонія. Яка б пневмонія не була, але щоб дитина після того, як каталася на роликах, померла через дві години? Який би діагноз не писали, але дитина померла через 1-2 хвилини після уколу.
Я подзвонила в морг: «Прошу дитя не одівать», а сама кинулася до районного прокурора Олександра Лугового. Він був здивований.
З'ясувалося, про смерть дитини йому ніхто не повідомив. Я просила про повторний розтин. І щоб його робив не патологоанатом, а судмедексперт. Після дзвінка прокурора і нашої заяви його зробили (результатів поки що не оголосили). Порушили кримінальну справу. Опитали медсестру, забрали шприц на експертизу.
Крістіну поховали. Прийшли учні, вчителі, друзі.
А потім з'ясувалося, що з історії хвороби зникло перше направлення, де було написано «ГРВІ з астматичним компонентом». Натомість з'явилося ГРВІ, оструктивний трахеобронхіт, дихальна недостатність. Ніде в історії хвороби не записано, що робили укол. По це сказано лише в поясненні медсестри Пупко слідчому.
Я по телефону спитала патологоанатома Світлану Гацацюк, чому нічого не сказано про укол. А вона і каже: «Як я можу поставити інший діагноз, коли в історії хвороби нічого не відображено?» Причини, які призвели до смерті: набряк легень, токсичний шок, вірусна інфекція, трахеобронхіт, вірусна пневмонія. І ні слова про анафілактичний шок. Але ж дитину вбили одним уколом. І знову ж таки медсестра Пупко вколола їй преднізалон замість адреналіну. Хоча адреналін міг врятувати Крістіні життя.
У рай лікарні
Пішла до райлікарні. Чутка про те, що приїхали кореспонденти, прилетіла в лікарню швидше. І з'ясувалося, що головного лікаря немає, заступника — теж. Тільки головний і дільничний педіатри.
— Дитина загинула тому, що їй не зробили пробу на антибіотик, не вкололи адреналін та не вдягли кисневої маски, — казали небайдужі медики, не називаючись. — У нашій лікарні не заведено робити проб. Досить в архіві підняти історії хвороб дорослих і дітей, ніде ні слова про проби. В лікарні немає лабораторії, де робили б аналізи посівів на чутливість до антибіотиків. Колють навмання.
Були й такі, що дивились на мене, як на ворога народу і кричали в обличчя, аж слина летіла: «Хто вам сказав, що медсестра робила укол? Нічого вона не робила». «Підіть подивіться на пояснення медсестри, — відповідала я. — Воно ще не щезло зі справи».
Запитала педіатра Єлизавету Борисевич (стаж роботи 30 років):
— Єлизовето Іванівно, де ділось з історії хвороби ваше перше направлення?
— Не знаю. Я його написала вдома на листочку в клітинку. А інше виписала вже на бланку.
— Чому ж діагнози різні?
— Я заповнювала історію хвороби вже о 7-ій вечора, після смерті дитини. Хвилювалася. Діагнози схожі.
— Чого ж не написано, що дитині робили укол?
— Я не можу вписувати в історію того, чого не бачила.
— Ви хочете сказати, що уколу не було?
— Був. Про це сказано в поясненні медсестри. Не відмовляюся, я призначала цефотаксим.
— Чому медсестра першої категорії, знаючи, що дитина алергік, незважаючи на попередження матері, не зробила підшкірну пробу? У вас категорії дають за знання чи як надбавку до зарплати?
— Вона ввела пробну дозу — 400 тисяч одиниць. (Мати стверджує, що два кубики — 500. — Авт.) Хоча проба могла бути недостовірною. Бо раніше дитина приймала протиалергічні засоби.
Лікар простягла мені наказ №127 Мінохорони здоров'я, виданий ще 2002 року. Мовляв, читай. Я прочитала і вжахнулася. Невже медсестра першої категорії не читала його? В наказі чорним по білому написано, що підшкірні проби робляться в передпліччя, а не в сідницю, як було зроблено. Якщо людині стало погано, слід вколоти адреналін, ще й обколоти місце уколу адреналіном. Пупко вколола преднізалон, який, за наказом, є вторинним.
— Ви сказали рідним Крістіни, що вона померла від анафілактичного шоку.
— Була шокована смертю дівчинки. Сказала, може, анафілактичний шок. Не я ж писала висновок про смерть.
— Від вірусної пневмонії так швидко не помирають. Що ж за причина?
— Не знаю. Зараз проводять експертизи.
Раз головного лікаря не виявилося на місці, пішла до голови райдержадміністрації, адже опосередковано лікарні підпорядковуються РДА.
— Я співчуваю батькам Крістіни. Це не перший випадок смерті дітей у райлікарні. Торік померла 8-річна Альбіна Кисіль, за фактом її смерті є кримінальна справа. Мруть і діти, і дорослі. Хворі їздять лікуватися до Мени, Новгорода-Сіверського, Чернігова. Мені надходять усні скарги від пацієнтів і працівників на роботу лікарні і її керівника, — каже голова РДА Ярослав Майданськии.
— Чому ж ви не вживаєте заходів?
— Намагаюся. Але законодавство недолуге. Лікарня — комунально-лікувальний заклад, функціонально підпорядковується начальнику облуправління охорони здоров'я. Лінійно — голові райдержадміністрації. А головного лікаря призначає і звільняє сесія райради. На початку минулого року за погодженням з управлінням охорони здоров'я ми вже виносили питання на сесію про зняття головлікаря Вячеслава Забєліна. Рішення не набрало більшості голосів. Це при тому, що є рішення судів, за якими саме лікарня відшкодовувала збитки людям, які виграли суди. Це більше п'яти тисяч гривень. їх відшкодовано за рахунок районного бюджету, але не стягнуто з головного лікаря, який підписував незаконні накази. Для дотаційного району це значні кошти. Куди дивиться прокуратура? Я навіть не можу оголосити догану головлікарю райлікарні. І виходить, що все залишається безнаказано.
Світлана і Євген Гаврикови сподіваються, що винних у смерті дитини покарають.
— Батьки, молю вас, наполягайте на пробах перед введеням антибіотиків. Це ваше законне право. Можливо, наша трагічна історія спасе життя іншим дітям, — каже Світлана Іванівна. — Ми віддамо останнє, але доб'ємося експертиз у Києві і в Харкові. Винні мають бути покарані.
За даними головного управління статистики в області, за 2009 рік у Семенівському районі померло семеро дітей віком до 14 років.
Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №22 (1256)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: медсестра, халатність, дитина, алергія, антибіотики, Валентина Тимошко