Як журналістка здавала донорську кров

Мабуть кожному з нас хоч раз спадало на думку протягнути руку допомоги тим, хто цього дійсно потребує. Щоб усвідомити це, варто лише поглянути в обличчя дітей, для яких онкодиспансер замінив рідний дім. Насправді кожна людина може не просто допомогти, а й врятувати життя, витративши при цьому 10 хвилин свого часу та 300 грамів власної крові. За гроші або від душі.
Якщо бути точним, то такий об’єм крові гарантує спасіння життя аж трьом людям. Щодо донора, то йому гарантоване певне омолодження організму внаслідок втрати крові та поява кровних родичів, яких, щоправда, він ніколи не зустріне. Або ж компенсація — близько
90 гривень. У залежності, кому що потрібно. Адже далеко не всі гуманісти.

Процедурні моменти

Зовсім необов’язково чекати Всесвітнього дня донора (14 червня), щоб ним стати. Двері обласної станції переливання крові для донорів відкриті завжди. А саму будівлю — старий триповерховий будинок з червоної цегли по вулиці Пирогова — знає кожний чернігівець.

У будні дні, починаючи від 8-ї ранку, на станції переливання крові життя пожвавлюється: надходять добровольці, більшість із них — чоловіки. Обстановка на станції з радянських часів залишилася без змін, але специфічного «лікарняного» запаху (і крові, звичайно, теж) немає, що дуже тішить. Черг як таких також немає. У реєстратурі зустрічаю Павла — давнього знайомого. Виявляється, у свій 31 рік він вже не раз ставав донором, вчиняючи акт милосердя «умовно» благородно, тобто не безкоштовно. Що ж поробиш, якщо гроші, на відміну від культової колись фрази «А ти записався в добровольці?», залишаються актуальними завжди.

Даю паспорт, взамін отримую картку. Зі свого боку, підписуюсь у тому, що не хворіла на такі «радощі» як вірусний гепатит, туберкульоз, СНІД тощо (втім, на це все одно перевірятимуть), не приймала алкоголь і ліки останнім часом, не втрачала різко вагу і ще багато чого іншого. Після здачі крові з пальця пару хвилин чекаю й отримую результати, з яких дізнаюсь, що мій рівень гемоглобіну крові дозволяє виконати почесну місію донора (інші результати — наступного дня). У гардеробі мені дають капці (до речі, не білі). Потім відповідаю на питання терапевта, п’ю некрутий пресолодкий чай з печивом – і вперед!
Процедура пожертвування крові взагалі не моторошна, хоч і позбавила мене 340 мл.
(у подальшому беруть вже по 450 мл.) крові. До речі, яка рука братиме участь в акті милосердя, вирішує донор. Адже донор, по суті, це – дарувальник, тому що назва походить від латинського «донате» – дарую.

Опісля забору крові відпочиваю кілька хвилин, розписуюсь у зошиті й отримую довідку про те, що вільна від роботи на два дні, враховуючи цей день. Спускаюсь крутими сходами до їдальні: знову — чай, пачка печива у подарунок.

Червоне та чорне

— Часи, коли щодня приходило по 150 добровольців (зараз — близько 30), залишились у минулому, — каже Андрій Корж, заступник головного лікаря. — Багато хто пам’ятає, як люди вишикувались у чергу аж від станції до Любецької, коли у Вірменії стався землетрус. Зараз, у зв’язку з кризою, людей побільшало, але не набагато. У більшості випадків родич здає для родича.

Дійсно, не просто сказати, чому донорство перестало приносити моральне задоволення чи бути потребою для суспільства. Можливо тому, що з грошовою компенсацією справи кепські: компенсація надто мала (16 грн. за кожні 100 мл. і 13 грн. на обід), щоб стати мотивацією для активізації донорства як такого. У розвинутих країнах і платять донору значно більше, а в Польщі, наприклад, за кожен зданий літр донору скасовують податки. З практикою виїзних амбулаторій по забору крові на дім — нам далеко. Щоправда, двічі на рік станцією проводяться виїзні «дні донора» до медичних закладів, рідше — до підприємств.
Але й там бажаючих поділитися кров’ю — не густо. У Чернігові обладнання тільки починає оновлюватись, а загалом у країні воно застаріле на 85%. Але, незважаючи на те, наскільки б далеко не сягнули медичні технології (чи навпаки, впала мораль), «червоне золото» буде потрібне завжди.

Щоб стати почесним донором, слід здійснити 40 кроводач (по 450 мл. кожен) або 60 плазмодач (безкоштовно). Це дає чимало прав: безкоштовний проїзд громадським транспортом, 10% до мінімальної пенсії, безкоштовне зубопротезування, позачергові путівки і таке інше. Але, мабуть, ні для кого не новина, що скористатися хоча б половиною цих прав майже нереально.

Василь Володимирович, з яким познайомилася на станції, відноситься до категорії таких донорів, хоч пільгами користується як чорнобилець.
— Здавав кров понад 50 раз, починаючи з армії, — каже він, дістаючи з кишені посвідчення почесного донора СРСР. — Сьогодні прийшов, але не здам — паспорт забув.

Доля крові

З отриманої крові отримують чимало препаратів і її компоненти, що використовуються, головним чином, в екстрених випадках, коли треба рятувати життя. Спочатку їх тестують на мишах і кролях, які знаходяться у віварії при станції, лише потім дають людям. Плазма крові, заморожена до —60°С, знаходиться на карантині півроку, а потім, після ще однієї перевірки донора, її запускають на переливання чи на препарати.

— Головною тенденцією трансфузійної терапії в Україні зараз є те, що кожен регіон заготовлює кров відповідно до своїх потреб, і якщо цього обсягу регіону достатньо — гнатись за великими обсягами непотрібно, — розповідає Андрій Володимирович. — Так, на одного мешканця в Чернігові заготовлюється 8 мл. крові (по країні — 9 мл, згідно з рекомендаціями ВООЗ — 12-15 мл.).

Є обмеження й щодо того, як часто можна бути донором: чоловіки можуть здавати кров раз у два місяці (на плазму — раз у два тижні), жінки — трохи рідше. Вважається, що донор як людина, яка «звикла» до певної крововтрати, має більше шансів вижити в разі нещасного випадку (кровотеча, як приклад). Процедура тренує організм, посилаючи сигнал до самооновлення. Таким чином, отримуючи моральне задоволення від вчинку, є певна користь фізичному стану організму. А ще ось таку хвилюючу інформацію повідали мені на станції. Загалом, в області здійснюється близько
30 тис. трансфузій щороку. За статистикою, за рік вмирає близько 25 тис. чоловік, а якщо додати 30 тис. людей, які не отримали б ці препарати крові чи її компоненти, то статистика стала б зовсім сумною — 55 тис.

Можна довго сперечатися, наскільки добре чи погано бути «платним» донором та наскільки доцільно це робити задарма. Важливо інше. Адже кожен візит донора — це завжди надія на велике людське життя.

Інга Вітковська, газета "Чернігівські відомості", № 18 (999)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.