Куди поїхати на вихідні?

Продовжувати відомий вислів — теж саме, що рекламувати рис китайцям. Потерпаючи від частого вживання, він, хоч і набив оскомину, проте давно став аксіомою. Більше того, завжди доречною стосовно рубрики «Аби не вдома», започаткованої як спільний з управлінням туризму та інвестицій міської ради проект.
Сьогодні, як і завжди, ми повідаємо вам про те, як не скиснути вдома, а змістовно й цікаво наповнити довгоочікувані вихідні.

Тож нещодавно, в пошуках оптимального варіанта вихідного дозвілля, несподівано для себе я відкрила Америку… в радіусі 200 км від рідного міста. Чим і спробую поділитися з вами.
Якщо ж переформатувати інший вислів, то виявляється, що дозвілля, як і подарунки, може бути хороше, не дуже та екскурсії. А дива, як відомо, живуть поруч з нами. Якнайповніше розуміння цього прийшло після поїздки, в якій мені пощастило побувати. Такі непідробні пієтети цілком щирі по відношенню до відзначеного нами проекту «Дорогами рідного краю», що започаткований та діє завдяки Наталії Самохиній, завідувачу науково—освітнього відділу історичного музею ім. В.В. Тарновського. Аналогів проекту немає, тобто в Україні він такий один.

Велич провінції та розкіш спілкування

— Оскільки люди в аудиторіях з голими стінами не сприймають інформацію, — говорить Наталія Євгенівна, — ми прийшли до ідеї створення пересувного лекторію, де люди мають змогу дізнатися про своїх земляків і видатних людей України і змістовно провести час у вільні від робочих обов’язків дні.
За три роки існування лекторій на колесах побував в усіх унікальних куточках рідного краю: Сокиринцях, Качанівці, Сосниці, Новгороді—Сіверському, Густині. Також є окрема екскурсія Чернігів—Ніжин. Хоч у нас і півміста — історики за освітою, але, повірте, тут кожен знайде для себе щось нове.
Проте організатори не обмежують вибір своїх екскурсантів виключно просторами Чернігівщини. В їх арсеналі — більше 20 напрямків, а географія поїздок включає Київщину, Полтавщину, Сумщину і такий близький, хоч і вже закордонний, Гомель. Більше того, музейники—першопрохідці «зазіхають» на унікальні місця Західної України (Кам’янець—Подільський, можливо Чинадієве та Підгірці), Південно—Центральної (Одеса, Умань, Тульчин, тобто місця перебування Потоцьких).

За словами Наталії Самохиної — талановитого організатора й екскурсовода в одній особі, такі тури дозволяють відійти від буденщини, яка відмежовує від якісного дозвілля й навіює смуток на наше життя. Врешті—решт, розбудити розум людей. Такі завдання ставить собі на меті цей надзвичайно цікавий проект музею. До речі, про музеї. Загальна їх кількість в арсеналі турів — 30. Як приклад, якщо затишком палацово—паркового комплексу Галаганів у Сокиринцях або пейзажним англійським парком та розкішним палацом у Качанівці краще милуватися влітку, то музейні колекції — поза сезоном. Інша річ, що з модою на музеї у нас не склалося: народ залюбки їде в зоопарк чи цирк, але не горить бажанням відвідати музей. І даремно. У цьому я особисто переконалася під час поїздки до Києва, що включала: Видубицький монастир, Національний ботанічний сад імені В. Гришка та Національний художній музей. В останньому не лише захоплюєшся шедеврами знаменитих художників, а й заново відкриваєш вже знайомі імена.
Навіть у час, коли «полгода плохая погода», екскурсанти проекту живуть повноцінним життям. Наприклад, цієї зими була поїздка до київського ботсаду (в теплицях квітнуть азалії) та музею ім. Т.Г. Шевченка, але деякі не дуже охоче йшли до музею. Проте опісля, як згадує екскурсовод, чулися лише зітхання: «А чому так мало? Ми хочемо ще…». Над цим явищем також працюють організатори, дійшовши висновку, що потреба відвідувати музеї є, і над цим варто працювати.


АнсамбльВидубицького монастиря - один з найчарівніших куточків Києва

Підкорюючи український простір

«Я знаю те, що нічого не знаю» — ця думка чимдалі мене переслідувала, водночас переплітаючись із відчуттям дотику до дивовижних історій, почутих протягом екскурсії. Справа в тому, що подорож сучасним комфортним автобусом — не просто якась доставка екскурсантів із пункту А в пункт В. Тут вам і відеоперегляд фільму за відповідною темою та розповідь про цікаві куточки краю, повз які проходить маршрут. Інформаційний супровід дозволяє побачити незримі зв’язки між містами й видатними людьми в часі, про які більшість із нас не здогадуються. Прослухали образну, наповнену цікавими фактами розповідь Наталії Самохиної, — і ось ми дивним чином вже в Ніжині часів Гоголя або ж дивимось на «провінційний хутор» (Чернігів) очима байкаря Глібова.

А тепер декілька слів про саму подорож. Тож залишивши за собою Лівий Берег столиці (колишня Чернігівська губернія), перетинаємо Дніпро й наближаємось до легендарних місць. Це дніпровські кручі, зокрема Лиса Гора, над якою, нібито, мов птах, ширяла булгаківська Маргарита на мітлі. Видубицький монастир вражає простотою і довершеністю форм. Назва походить від легенди, що сягає часів хрещення Русі Володимиром Великим. Князь, який ще вчора поклонявся язичницьким ідолам, після обряду хрещення наказав скинути їх у Дніпро, а люди бігли за ними з вигуками «Видибай, боже!». Ідол Перуна й видибав, тобто пристав до берега в цих місцях — звідти назва Видубичі. Щоб уникнути збіговиськ язичників, було наказано спорудити Михайлівську церкву, що виникла на місці Звіринецьких печер. У часи становлення радянської влади культові речі було конфісковано, трапезну перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а комсомольці на монастирському дворі розкладали вогнища й палили іконостаси. Цікаво, що під час війни монастир не постраждав. За нинішніх часів тут знаходяться частина мощів св. Пантелеймона і проходять служби.

Що? Де? Коли?

Знайти відповідь на ці питання стосовно екскурсій або заявити про свої бажання можна, зателефонувавши в історичний музей за телефоном 699—930 (займається цими питаннями Наталія Самохіна). Хочу попередити, що записуватись слід наперед, чим раніше, тим краще. Адже на плечах цієї жінки колосальна робота з організації екскурсійних програм і не менш колосальна відповідальність перед партнерами. Звичайно, ідеальний варіант — з родиною або всім робочим колективом. Вартість поїздки досить помірна: від 70 до 120 грн. Можливо, хтось скаже — це неприпустима розкіш. Але тут, як у жарті про горілку, що спочатку коштує дорого, а потім її ціна не має значення. Це до того, що таке дозвілля, як екскурсії, вам сподобається, а, можливо, навіть стане традицією.


Національний художній музей України - справжня мистецька скарбниця

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №18 (999)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.