Баба Галя та «монашка» побилися за банку березового соку

У селі Данівка Козелецького району вже кілька тижнів люди обговорюють бійку двох сусідок — 74-річної Ганни Віктор і 55-річної Тетяни Сірої.
Хто кого перший почав бити, хто кому більше надавав, не зрозуміло. Як кажуть у селі, обидві жінки... темпераментні. Бабу Галю знають усі. Кажуть, усього доб'ється, ніколи не змовчить. Зі скаргами дійшла не тільки до сільського голови, а й до району, області і навіть Ющенку листа писала. Тетяна Сіра не місцева, приїхала з Чернівців. Данівці називають П монашкою за чорний довгий одяг.

Урятував сусід

Городи жінок — через межу. За городами кілька беріз. Три з них Микола, син баби Галі, прокрутив матері. А три — сусідці. Хай п'є. Хіба шкода?
Але Тетяна соком дорожила. І навіть повісила на березі записку: «Хто злив сік, будь проклятий».
— Ми якраз на городі прибирали, — розповідає Вікторія Фрідріх, вона живе неподалік. — Чую, баба Галя кричить: «Ратуйте!». Дивимось, «монашка» стару на землю повалила. Брат побіг розбороняти.

— Бачу, Тетяна стару відром лупить. Коли я підійшов, то монашка підскочила із землі і бабу одпустила, — згадує Максим Григор'єв. — Кинулась до мене, а я її за грудки держу. Мене, голубка, не тронеш. А у баби Галі з рота кров іде. Монашка як закричить чи до мене, чи до старої: «Я собі синяків понабиваю, а скажу, що то ви!»
Бабу у хату одвели. І зразу сину у Київ подзвонили. Микола швидко й прилетів. Ми до міліції. А Тетяна у чорне переоділась і собі за нами.
— Аби не Максим, мо, убила б стару. Та страшна така. З рота наче чорний дим валить, — додала Вікторія.

«Боюсь собаки»

Ганну Віктор після бійки поклали до Козелецької центральної районної лікарні зі струсом мозку.
— Я сполола клубнику. А тоді пішла у берег соку набрать, — говорить бабуся. — Вже поверталася. А назустріч мені Тетяна. Та люта така. Кричить: «Я тобі покажу, як сік красти!». Забрала ведро та на мене. І кричить: «Як ти мій сік пила, хай тобі рак у горлі стане!». Видрала жмут волосся.
Тоді повалила, ведро на голову оділа і ногою стала. Ногами мене скрізь била. Я прикривалась, як могла. А та і по руках лупить. Слава Богу, підбіг сусід Максим, відтяг її.
А ще монашкою називають. Яка там вона монашка? Сама ж мені і розказувала, як приїхала до нас, то і «Отче наш» не знала.
— Здачі давали?
— Я її не подужала. Здорова така. Молода, вигуляна.
— Ви й справді соку не брали?
— Та хіба мені його багато треба. І свого хватає. Он можна вдома у коридорі і банки пощитать. П'ять штук. А вона як носаччям била, то кричала, шо я вісімнадцять забрала. Та я б їй і свій оддала, аби таке знала.

— Із сусідкою сварились раніше?
— Жили нормально. Вона часто кудись виїжджала на тиждень, а то й більше. А я годувала собаку — Боса. — Баба Галя починає плакати і додає: — Додому хочу. Скільки роботи! І де вона взялась на мою голову? Тільки одного боюсь, щоб Тетяна на мене собаку не спустила. Хоч і знає мене Бос, а як хазяйка прикаже, то він загризе. Як на город виходить?

«Вона — самозванка»

Красивий будинок, навколо — високий паркан, у дворі — ялинки і здоровенна вівчарка, з городу видніється дерев'яний хрест. Скрізь усе зачинене. Не пройти. Це обійстя Тетяни Сірої. Монашки, як звуть її сусіди, вдома не було. Кажуть, поїхала кудись на своєму «рафіку».
Вона часто виїжджає із села. А тоді до неї приїздять люди. Вони голосно моляться, співають пісень. У селі Тетяна майже ні з ким не спілкується.
— Ви до Тетяни? Лікуватися? — з усмішкою спитала мене черниця у Данівському Свято-Георгієвському монастирі. — Зараз.
За хвилину до мене вийшла приємна жінка зі світлим обличчям.
— Ви до Тетяни не ходіть, — спокійним голосом сказала жінка і представилася інокинею Олександрою. — Вона скрізь рекламує, що людей лікує, що Божа людина, монахиня. Та це не так. Черниці у монастирі, вони в миру не живуть.

Як приїхала у Данівку, то справді хотіла до нас у монастир, але не прийняли. До церкви Тетяна ходить, але благословення на зцілення людей не має. Якось прийшла до нас жінка, наче з Донецька, вся тремтить. Температура під сорок. Було це під Хрещення. Пам'ятаєте, які морози стояли? А Тетяна її холодною водою з колодязя надворі поливала. Ледь ми ту нещасну виходили. І ідуть до неї, і їдуть. Розказує, що охоронця Вєрки Сердючки вилікувала. Та ми не знайомі з жодною людиною, яка б одужала. Те, що вона робить, більше схоже на шаманство.
— Вона вводить людей в оману чорним одягом, — говорить ігуменя Пелагея. — Але чернечий одяг так просто не одягають. Часто підходить до паломників та усіляку єресь говорить. Ми вже і до владики у Чернігів їздили. Не монашка вона.

Обидві жінки написали заяву у міліцію. В обох судмедекспертиза виявила тілесні ушкодження. Ступінь — легкий. Тому у відкритті кримінальної справи відмовлено. Обом винесено попередження і рекомендовано звернутися до суду в індивідуальному порядку.
Шукала Тетяну Сіру до пізнього вечора. Не знайшла. Ні у сільраді, ні в монастирі, ні сусіди не знали, де вона. Не підказали контактного телефону.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №18 (1252)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.