«Сили нема, і працювати не можу»: 60-річна працівниця «Зеленбуду» в Чернігові потребує допомоги в боротьбі з раком

У 60-річної Тетяни Поліщук, працівниці чернігівського «Зеленбуду», озеленювачки, рак рота. Пройшла 35 опромінювань, дві хімії. Схудла на 10 кілограмів. Працювати не може.



Тетяна Поліщук у 2022 році

Щира й привітна жінка, яка вирощувала для чернігівців у 2022 році квіти, тане на очах. І потребує допомоги. Картка «Ощадбанку» 5167 8032 7748 9246 Тетяна Поліщук.

А в 2022 році її портрети були в місті на білбордах. Як символ незламності й стійкості. Під час облоги Чернігова вона підмітала доріжки, саджала квіти.

— Так на душі добре ставало. Ніби воно от-от зійде! А якщо зійдуть квіти, значить, є життя, — усміхається Тетяна Поліщук змученими губами.

«Першу хімію терпимо перенесла. А другу — я думала, крякну»

— Мені вже трохи легше після другої хімії, — сідає на лаву у дворі. — Але слабкість. Піду своїм коштом відпустку брати, бо всі лікарняні вибрала. 150 днів.

Першу хімію терпимо перенесла. А другу, — я думала, крякну. Думала, прийду додому, таблеток наїмся і помру. З донькою поряд ляжу (вона померла від пневмонії) на «Яцево». Біль такий. У мене в роті ця вся онкологія. У роті рани. Воно все так пече, ой. Ох і було… Ну, трохи попускає.






Тетяна Поліщук зараз

Перед хімією Тетяні Поліщук зробили 35 опромінювань.

— Та не допомогло. А після другої хімії відчуваю, пухлина зменшується. Але ще дві хімії попереду, — хвилюється. — Просто в мене ж мінус 10 кілограмів. Гляньте, — і сама дивиться на худі ноги. Кіно! — сміється крізь сльози. — З січня це почалося.

— Рани в роті?

— Пухлину відчула. Думала, що зубними протезами натерла. І верхня щелепа, і нижня — у мене протези. Ходила спочатку до лікарів. До стоматолога. До сімейного. До лора. Лор дала направлення до онколога. А в онкоцентрі взяли біопсію. Відщипнули шматочок пухлини і виявилося, злоякісна.

«Пухлина в роті. А віддавало у вухо і в голову, і під ключицю»

— Спочатку пухлина була величиною з сірникову голівку. Шишечка під язиком. А потім збільшується, збільшується. І дозбільшувалася, — сміється Тетяна через відчай. — Доки один аналіз зробила, доки КТ, доки ще щось. Там два тижні, там два тижні. Й отак збільшилася. Пухлина в роті. А віддавало у вухо і в голову, і під ключицю.

Курила, — каже. — Кинула місяців чотири тому. Та я не заядла курильщиця. П’ять-шість цигарок за день могла викурити. А тепер і пити не можна, і курити, і їсти обмежено.

Тепленьке можна, — пояснює. — Але щоб взагалі ніякого смаку. Ну, солодке можна. А гостре, солоне, кисле заборонене. Манка і вівсянка — моя їжа. Через блендер перетерта. У мене ж там рани. Попаде в рану хоч трохи солоного, кислого чи гострого — пектиме. Попаде груба їжа — травмує. Жувати, в принципі, і нема чим. З лютого місяця з блендером сплю, можна сказати.

— Зараз я напшикаю, — дістає тантум верде, що лікує й знеболює подразнення, прискає в рота. — Ці кілька днів краще стало, то стрибати хочеться. Тільки що сили нема. Я не потягну працювати, доки йде відновлення.

Здихлась, можна сказати. Вийшла с сечею. Коли хімію ставлять, то я чотири дні ходжу з крапельницею. Колба така з ліками. Чотири доби в мене вливається хімія. Спочатку підготовка. Якийсь розчин вливається у вену. А потім суто хімія. Я двічі на годину бігала пісяти, з мене вся рідина вийшла. Не те, що я не їм. А тому, що я стільки пісяю, що я не п’ю стільки. Тому з мене таке чудо худе й получилось.

Кров не можна взяти, — показує блідий палець. — Нема крові. І сили нема, — повторює. — Син Денис та внучка окремо живуть. Приходять, допомагають.

«І по три, і по чотири уколи робила за день, щоб біль убивати»

— Дві хімії зробили безплатно, а третя — не знаю, — тримається за обличчя. — Зі мною жінки лежали. То є й платні хімії. Але поки що мені не казали. Та я й не купила б все одно. У мене були кошти за лікарняні. Ну, йшли на знеболювальне. Одна половинка попи спочатку згнила, друга згнила — стільки уколів було. Знеболювала. І по три, і по чотири уколи робила за день, щоб біль убивати. Кетанов, диклосан, диклоберл. Докололась. Уже загоїлось. Ну, й лікарняні витрачені.

У роті щемить, пече, — притуляє руки до обличчя. — Але шишечка зменшилась. У мене ж тут була, аж звисала. Після опромінення кажу лікарю: «Давайте різати, бо радіологія не допомогла». А він глянув: «Вона в тебе вже неоперабельна. Неоперабельна, — каже, — давай хімію». Я, дурненька, побоялася спочатку операції. Мені відразу казали: «Давай різати». Що ж. Ми зі знайомою вичитали, що й після хімії можна робити операцію. Я, — хреститься, — надіюсь.

Чому захворіла, не знаю, — встає з лавки. — Чорнобиль, може, вплинув. Я ж тут весь час жила. Спадковість, кажуть, впливає. У матері був мастит, коли мене груддю годувала. Переріс у рак. Грудь відрізали. 40-річною померла.

«Здоров’я в багатьох похитнулося»

— На початку березня 2022 року ми вже почали працювати, — згадує Тетяна Поліщук. — Спочатку вийшло шестеро. Потім й інші почали приїжджати. У 20 числах квітня бригада вже була в повному складі, чоловік 15. Усі переважно повернулися.

У нас, — каже, — дві бригади озеленювачів. Одні садять, інші прибирають. Здоров’я в багатьох похитнулося. Одна померла. Онкологія, грудь відрізали. Ноги хворі, спини болять. Важка робота. А тепер, під час війни, ще й нервова.

— Стрес впливає на здоров’я, — погоджується 53-річний Віталій МОРСЬКИЙ, начальник комунального підприємства «Чернігівзеленбуд» Чернігівради.

Джерело: сайт газети "Вість", Тамара Кравченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.