За рік втратила маму, сестру і дім: Ірині Антиповій з Остра потрібна допомога

На знімку: Ірина Станіславівна — в іще цілій оселі з котиком, для якого ця хата теж була домівкою.

Це Василь, він прибився до війни. Зараз сидить на згарищі. Нікуди не хоче йти…

Уже третю біду протягом останніх 11 місяців переживає Ірина Антипова з Остра на Козелеччині. Минулорічного листопада вона поховала маму, цього літа — молодшу сестру, а 11 жовтня згорів її батьківський дім. Це сталося незадовго до її дня народження…

Допомогти Ірині Станіславівні відновити будинок нікому, бо її єдиний син Олександр — на фронті. Надія в неї — лише на підтримку небайдужих людей.

ДИНАСТІЯ ПЕДАГОГІВ

19 жовтня Ірині Антиповій виповнилося 66. Вона — з відомої і шанованої в Острі родини педагогів Меєрів.

— Моя мама, Марія Василівна Меєр, 60 років трудилася вчителькою молодших класів, вивчила пів міста точно! Вона була вчителем від Бога і надзвичайною людиною! Мамі судилося важке життя. Народилася у 1938-му, рано залишилася без батьків (тато загинув на фронті, мати померла), але вивчилася сама, ще й підняла своїх брата і сестру. І все життя вчителювала на одному місці — у другій школі (нині це Остерський ліцей № 2 — Авт.).

Педагогами були і мої батько та дядько. Тато — Станіслав Вацлавович Меєр — викладав математику, а його брат — Валерій Вацлавович — фізику. Моя двоюрідна сестра (дочка маминої сестри) Світлана Алексеєнко — директор Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при НДУ ім. М. Гоголя.

Сама Ірина Станіславівна теж освітянка.

— Я почала працювати дуже рано і маю 50-літній стаж. За плечима — 40 років роботи в Києві. Зараз я — асистент учителя в Остерському ліцеї № 1, займаюся з особливими дітками, в тому числі й у приватному порядку.

ОДНА ЗА ОДНІЄЮ ВТРАТИ

— Кажуть, я дуже схожа на маму. Щоб її доглядати, я переїхала в Остер із Фастова Київської області, де жила разом із моїм сином, невісткою і внучкою. Потім і вони перебралися сюди до мене, бо їхня квартира була пошкоджена внаслідок прильоту. Сина буквально відразу мобілізували, він зараз служить на Сумщині. Невістка Оксана залишилася зі мною, а внучка Настя, хоч і теж здобула педагогічний фах, працює в Києві адміністратором.

Мама перед війною народилася — і під час війни померла: торік 23 листопада — у 87 років. А моя молодша сестричка Олена Мовчан не дожила і до 55-ти. Ювілей вона відзначила 6 вересня, та 9 липня її забрала онкологія. Сестра теж працювала в освіті — музкерівником у дитсадку в містечку Десна. У 2017-му захворіла. Я намагалася її витягнути всіма силами. Нам дуже допомагали люди — долучалися коштами, дякую всім! Коли ж не стало мами, погіршало й Олені. У них був настільки сильний зв’язок!.. І, втративши маму, Лєна перестала боротися…

ПОЖЕЖА

— Біда не приходить одна, — сумує Ірина Станіславівна. — Не минуло й року після втрати двох рідних мені людей, а тут — знов удар.

11 жовтня, у неділю, я їздила до учнів, займалася з ними математикою. Невістки теж удома не було. У маминій кімнаті в нас завжди заряджалися лампочки на випадок відключення світла. Тоді, кажуть, був сильний стрибок напруги. Сталося коротке замикання. Мабуть, лампочка лопнула. У кімнаті було багато меблів, одягу, і вогонь дуже швидко розгорівся.

Коли я повернулася додому, то зайти всередину не змогла. Тільки-но відчинила двері, зрозуміла: все... Сама викликати пожежників уже не мала сил. Дочка моєї двоюрідної сестри Аліса, яка живе по сусідству, зі своїм чоловіком дзвонили на 101 і рятували мене. Тепер я знаю, що таке гостра реакція на стрес!.. Далі приїхала невістка Ксюша зі своїми колежанками, дівчата підтримували мене як могли.

У будинку нічого врятувати не вдалося. Пожежник підійшов до мене: «Де у вас документи? Я їх винесу». Я сказала: «Вони були в маминій кімнаті у шафі». А він: «Забудьте про шафу…» У кімнаті все вигоріло дотла.

Я тут виросла, це моя домівка, в ній було затишно. Але це старенька хата-мазанка, їй, мабуть, більш ніж сто років. Пам’ятаю, коли ми сюди прийшли, вона була ще під соломою. Мама і тато її добудовували, облаштовували з любов’ю власними силами, при цьому піднімали нас із Лєною. Оскільки будиночок давній, я знала, що і проводка тут стара. Але не мала ні часу, ні грошей її замінити. Адже мусила доглядати маму, лікувати сестру…

Зараз я поки що живу в сусідки, яку перед цим відправила «швидкою» до лікарні, бо їй стало зле. Людині майже 80, вона живе сама, діти далеко. Інші сусіди теж немолоді: одній бабусі так само 80 років, а дідусю майже 90. Поряд із ними нікого немає, тож я за всіма приглядаю.

Тепер же Ірина Станіславівна і сама потребує допомоги.

— Коли сусідку випишуть з лікарні і вона повернеться додому, жити мені буде ніде. Тому шукаю для себе і невістки прихисток, якийсь куточок, хоча б тимчасово. У нас нічого не залишилося. Вогонь знищив майже всі речі. Що не згоріло, те прокопчене. Стелі в будинку немає. Наступного після пожежі дня лив дощ, а я не змогла закрити дах, усе текло всередину. Мені дуже важко! Попереду холоди, дощі, зима. Треба хоча б відремонтувати дах і вікна, провести електрику… А це — дуже багато витрат і роботи. Надіюся лише на допомогу небайдужих людей, сама не впораюся. Дякую кожному, хто вже відгукнувся!..

Просимо всіх також підтримати нашу героїню! Гроші для неї можна переказати на картку ПриватБанку: 5168 7456 3104 2311 (Антипова Ірина Станіславівна).

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.