«Що тут перекваліфіковуватися, якщо життя змушує»: хірург із Ріпок Сергій Піддубний про роботу під час війни

Сергій Піддубний

Сергій Піддубний, завідувач хірургічного відділення Ріпкинської центральної лікарні, лікує і мирні травми, і воєнні. Селище Ріпки потерпає від ударів дронів, шахедів, «Бандеролей». Лікарям і мед­сестрам звичайної селищної лікарні доводиться бути військовими медиками.

Був випадок, що військові збивали шахеди. І поблизу них один розірвався. Привезли хлопців у ріпкинську лікарню. Одного поклали в неврологічне відділення. Другого довелося оперувати. Струс головного мозку, контузія і поранення шиї.

— Обробляв рану, діставав осколок, зашивав рану, — каже Сергій Піддубний. — Один дістав уламок. Затискачем у рану заходиш, чуєш звук металу. Взяв і витягнув. Це досвід уже... Другий уламок лишився, бо був глибше. А вже пізній вечір. На рентгені бачили, що другий осколок не загрожував життю. А потім подзвонив провідний хірург військового госпіталю. Каже: «Ми військових забираємо до себе». Забрали в нормальному стані.

Не раз лікували опіки, що отримували люди після дронових атак.

— Проводиться протишокова терапія, боротьба зі зневодненням організму, — нагадує основне. — Якщо тяжкі, відправляємо «швидкою» в опікове відділення Чернігівської обласної лікарні. Якщо першого-другого ступенів, наше відділення може справитися. З приймального піднімаємо на другий поверх у хірургію. Виводимо з шоку. Призначаємо потрібні препарати. Перев’язуємо. Накладаємо вологовисихаючі пов’язки: антимікробні зі знеболювальним. Стан покращується.

Доводиться лікувати вогнепальні рани.

— Тут, у Ріпках, російська армія стояла у 2022 році, — нагадує лікар. — Ми 40 днів були під окупацією. І людей вони розстрілювали на трасі. І хтось у селищі не сподобався — стріляли.

— На роботу ходили?

— Ну а як? Я ж давав присягу. Я зав відділення. Я маю бути в лікарні. Оперували, осколки діставали, кулі.

— І росіянам надавали допомогу?

— Ні. Вони до нас не зверталися.

— Важко було перекваліфікуватися на воєнний лад?

— Я навчався в Харкові. У нас була військова кафедра. Був курс «Організація і тактика медичної служби». Були збори після п’ятого курсу. Цілий місяць у Малинівці під Харковом на базі полку танкової дивізії. Нам присвоїли звання лейтенант медичної служби в запасі. А пішов я на пенсію капітаном медичної служби в запасі. Мені вже 60. До 60 я не ховався, — усміхається, — але військкомат мене чомусь не призивав. Мабуть, треба тут було надавати допомогу. І в мирний час, і в немирний.

— Тобто, знання знадобилися? Не застаріли?

— Лишається загальний план: що треба робити. І що тут перекваліфіковуватися, якщо життя заставляє? Ти береш і робиш свою роботу. Якщо в мирний час уламок від молотка в ногу попадає, ти дістаєш цей уламок. Якщо у воєнний час осколок дрона, дістаєш осколок дрона. Так, вогнепальні рани більш інфіковані, раневий канал має свої особливості. Але і в мирний час були вогнепальні поранення. На полюванні мисливці отримували поранення ноги чи руки. Було, що руки потрапляли під болгарку чи в циркулярку.

Якось Володимир Заяць через необережність засунув руку в циркулярку, коли пиляв удома дрова. «Пошкодив кисть правої руки, перший (великий) палець майже відрізав. ...Добрянська «швидка» доставила чоловіка в Ріпкинську районну лікарню. Найпростіший шлях був — відрізати палець. Проте в районній лікарні виконали мікрохірургічну операцію. Палець не відрізали, а пришили». І він прижився! Оперував травматолог Сергій Піддубний, асистував хірург Едуард Бабкін, тодішній завідувач хірургічного відділення.

На той час хірургічне відділення Ріпкинської ЦРЛ було більшим. Зараз воно стало об’єднаним.

— На 35 ліжок, — каже Сергій Піддубний. — 10 травматологічних ліжок, 15 загальнохірургічних і 10 гінекологічних. Дуже потрібні лікарі.

Джерело: газета "Вісник Ч", Тамара Кравченко 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.