88-річний киріївчанин не одержує пенсію, бо не має паспорта

Фото ілюстративне

Життя, життя. Для когось воно поблажливе, навіть щасливе. А є й такі люди, які вважають, що життя їхнє взагалі не склалося й потерпають від цього. Хоча, якщо розібратися, життя, доля залежать від нас самих, але це, на жаль, не завжди підтверджується. Все залежить від обставин, які склалися в житті людини і як вона на ці обставини відреагувала: змирилася з тим, що така її доля, чи стала боротися за кращу, більш привабливу сторінку свого життя?

Малоприваблива доля дісталася киріївчанину Петру Андрійовичу Матвієнку 1938 року народження. 88-річний чоловік у селі проживає сам. Одинокий він уже давно, адже сім’ї в нього не було. Деякий час разом із ним проживав його племінник Микола Дмитрович Матвієнко, який, згідно з рішенням сільської ради, отримував дідову пенсію та опікувався ним: возив на лікування, допомагав по домогосподарству. Одним словом, у нього були доволі непрості обов’язки, адже Петро Андрійович хворів на шизофренію, стояв на відповідному обліку й неодноразово лікувався.

Та, знову ж таки, доля. У 2024 році племінник помер, і певний час за дідусем ніхто не доглядав. І, що найголовніше, він не отримує пенсію. Але, як мовиться, світ не без добрих людей.

Про хворого згадала мешканка с. Лозова Марія Ларіонівна Вереша, а опікуватися одиноким хворим дідусем стали його односельці Галина Михайлівна Лойченко разом зі своїм сином Віталієм, сусідами. Садили для нього буряк, цибулю, давали картоплю, купували хліб, інші продукти.

Коли Україна стала незалежною, дідусь спалив свій радянський паспорт, а іншого не отримав, а без паспорта ні пенсії, ні якихось державних допомог не отримаєш. Тож довелося вже згаданим опікунам цей клубок проблем якось розв’язати: поцікавились, які документи необхідні для отримання паспорта. Їздили в потрібні інстанції, домовлялися, взяли необхідні документи, потрібне тільки фото для паспорта. Але дідусь, незважаючи на умовляння, навіть двері не відкрив і сказав, що нікуди не поїде й паспорта брати не буде. І так уже півтора року.

У дідуся ще є онук із Спаського. Минулої зими він привіз деякі продукти й дав дві тисячі гривень і не проти стати опікуном, але для цього, знову ж таки, дідові необхідний паспорт.

Галина Михайлівна з сином їздили у Мену, у паспортний стіл домовитися, щоб ті приїхали в село, але вся проблема в тому, що Петро Андрійович може не впустити навіть у двір. Вже стільки часу і нервів пішло на те, щоб розв’язати цю проблему. Але не все, як виявилося, залежить від тих, хто щиро хоче допомогти, а й від самого дідуся.

Можливо, хто знає, як вирішити цю проблему?

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Віктор Шевченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.