На Чернігівщині попрощалися з шістьма захисниками

На Чернігівщині 18 березня попрощалиcь із захисниками України — Михайлом Морозом, Олександром Новаком, Володимиром Харченком, Олександром Колишаком, Романом Тарасенком та Валерієм Карпенком. Чотирьох іх цих бійців вважали зниклими безвісти.

Про це повідомляють у Бобровицькій, Ніжинській та Сновській міських радах і Талалаївській та Козелецькій селищних радах. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.



Михайло Мороз

Михайло Михайлович Мороз народився 30 серпня 1994 року в селі Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. У вересні 2002 року став першокласником Сахнівської середньої школи. У 2009 році сім’я переїхала в село Олександрівка Бобровицького району Чернігівської області. Михайло продовжив навчання в Олександрівській середній школі.

"Скромного, добре вихованого, товариського хлопця відразу полюбили однокласники. Активний, ерудований, доброзичливий, він став для всіх справжнім другом", — згадуть про Михайла у громаді.

Після закінчення 9 класу хлопець вступив на навчання до ВСП "Бобровицький фаховий коледж імені О. Майнової НУБіП України", вивчав менеджмент. У 2015 році закінчив навчання, працював у агрофірмі "Крюківщина" в Києво-Святошинському районі.

"Рано помер батько. Михайло Михайлович міг би не служити, бо була відстрочка. Але пішов на чоловічий крок. Там були його друзі, у небезпеці Україна, яку катує ворог. У лютому 2025 року склав Присягу воїна на вірність Україні. Службу ніс на Харківщині, на Луганщині", — пишуть у громаді.

29 червня 2025 року солдат Мороз не повернувся з бойового завдання на Луганщині. Вважався зниклим безвісти. У березні 2026 року з’явилися результати ДНК-експертизи, що підтвердили загибель бійця. Попрощалися та поховали Михайла Мороза у Бобровиці на міському кладовищі Якушкове. У нього залишилися мама.



Олександр Колишак

Олександр Володимирович Колишак народився 30 травня 1987 року в смт Ясногірка Краматорського району Донецької області. Згодом сім'я переїхали жити у Тихоновичі, що на Сновщині Чернігівської області. Хлопець закінчив місцеву школу. У 2005-2006 роках проходив строкову військову службу. Після повернення з армії працював і в столиці, і в рідному селі, потім у місцевому газовому господарстві. З жовтня 2018 року підписав контракт і пішов служити до Державної прикордонної служби України. 15 березня 2026 року прикордонник головний сержант Колишак загинув унаслідок атаки РФ. Попрощалися та поховали захисника у селі Тихоновичі. У нього залишилися дружина та двоє неповнолітніх синів.



Олександр Новак

Олександр Юрійович Новак — народився 21 серпня 1970 року в селі Липове, що на Талалаївщині Прилуцького району. Закінчив місцеву школу, потім Дігтярівський професійний аграрний ліцей, де здобув професію тракториста. Проходив строкову військову службу. Деякий час працював механізатором у Липівському КСП "Дружба". Тривалий час проживав на Черкащині. У квітня 2024 року чоловіка мобілізували. Після навчання захищав Україну на Донецькому напрямку.

"Зв’язок рідних із ним обірвався під час тяжких боїв під Покровськом. Майже півтора року Олександра вважали зниклим безвісти. Днями з'ясувалося, що він загинув 1 вересня 2024 року під час артилерійського обстрілу росіянами українських позицій", — розповідають у громаді.

Попрощалися та поховали захисника у його рідному селі Липове.



Володимир Харченко

Володимир Миколайович Харченко народився 26 жовтня 1985 року в селі Патюти на Козелеччині Чернігівської області. Навчався у місцевій школі. Після школи проходив строкову військову службу. Працював на різних посадах в комерційних структурах. Останнім часом працював у "Київбуд" будівельником. У вересня 2025 року чоловіка мобілізували. Загинув солдат 6 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі на Донеччині. Попрощалися та поховали Володимира Харченка у селі Патюти. У нього залишилися батько, сестра, брат та дружина.



Роман Тарасенко

Роман Сергійович Тарасенко народився 27 квітня 1985 року в Чернігові. Навчався у школі №30.

"Займався різними видами ремонтів. Був людиною із золотими руками — майстром, який умів робити майже все. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого сім’я завжди була найбільшою цінністю. Його рідні завжди відчували поруч надійне плече, підтримку і тепло. Спокійний, щирий, добрий", — згадуть про Романа Тарасенка його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

У 2024 році Роман підписав контракт із ЗСУ та став на захист України. Свій останній бій військовий прийняв 29 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Рівнопіль Донецької області. Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево". У нього залишилися дружина, донька, син, мама та сестра.



Валерій Карпенко

Валерій Анатолійович Карпенко народився 11 травня 1977 року.

"Чоловік із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини та рідного міста, приєднавшись до лав ТРО Ніжина. Потім пішов працювати на "Укрзалізницю". Незважаючи на те, що мав бронювання, Валерій мобілізувався до лав ЗСУ", — пишуть у громаді.

Валерій Карпенко ніс службу у 72-й бригаді Чорних Запорожців. Захищаючи Україну під Вугледаром, отримав поранення. Має нагороду за захист Батьківщини. З 13 березня 2025 року бійця вважали зниклим безвісти під Покровськом. Згодом екпертиза підтвердила його загибель. Попрощалися та поховали захисника у Ніжині на Мигалівському кладовищі.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.