«Тоді я втратила все»: мешканці знищеного гуртожитку на ЗАЗі про події 2022-го та боротьбу за компенсацію

Ірина Большак показує те, що залишилося від її житла. У кімнаті, колись сповненій щастя, родинних розмов і мрій на майбутнє, вцілів лише холодильник, далі – прірва. Вранці 13 березня 2022 року росіяни скидали авіабомби в мікрорайоні ЗАЗ. Тоді було пошкоджено будинки поряд і знищено гуртожиток, у якому проживала жінка разом із родиною.

«Ми були в кімнаті втрьох. Чоловік, я і менший син, якому було на той момент 12 років. Усе це почало обсипатися. І нас разом із цим сміттям викинуло біля будинку – мене і сина. Чоловік загинув у квартирі. Нас врятували військові. Вони нас евакуювали до лікарні обласної – мене і сина, а чоловіка шукали ще одну добу», — Ірина Большак, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Згодом рятувальники знайдуть тіло чоловіка Ірини Большак, а ще тіла цілої родини: батьків і двох дітей. Багато людей отримали поранення.

«Дітки, пам’ятаю, тоді на гойдалках сиділи, так якось у пам’яті залишилося. Маленькі на дитячому майданчику і ось на ранок уже не стало людей», — Ніна Лавська, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Всі інші люди були хто в підвалі, хто в кімнатах. Блокування було під’їздів було, бо все обсипалося, і люди не могли вийти звідси. Нас викинуло просто на вулицю. Цього дня я втратила все: своє житло, свого чоловіка, собаку розчавило, документи. Все моє життя зруйнувалося в мене в цьому будинку того дня», — Ірина Большак, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Людям, які мешкали в цьому знищеному гуртожитку, і зараз складно згадувати події того страшного ранку. Ніна Лавська разом із чоловіком увечері 12 березня похапцем, забравши лише паспорти, пішли ночувати до родичів.

«За 10 хвилин до комендантської години зібралися з чоловіком і пішли, сваха дала ключі тут, на районі, і ми так неохоче пішли переночувати. Залишилися ночувати і це нас врятувало», — Ніна Лавська, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Тоді жінка не думала, що більше не повернеться до будинку, де минули 30 років її життя, де виросли її діти, куди приїжджали внуки.

«Я навіть нічого такого не взяла, тільки паспорти, маленький пакет чи сумочка. Не пам’ятаю що. І навіть одяг був такий старенький – накинули на себе і побігли. А тоді вже вранці, коли це сталося, сюди прибігаємо, тут усе палає. Люди плачуть, бігають. Метушня. Це ніби страшний сон», — Ніна Лавська, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Ми за кілька днів звідси виїхали. Тут у нас поряд дача, ми думали, що нам там буде безпечніше, але ми там якраз потрапили в засаду до росіян, пробули там в окупації. Коли не було продуктів і мені вдалося вийти, я вийшла сюди. На той момент, коли це було, десь о пів на 4-ту ранку, ми почули такий гул літака. Ми були в підвалі, піднялися подивитися і був «бах». Ми спустилися назад у підвал. Тут постійно щось літало, стріляло», — Ірина Кононенко, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Рятувальні роботи в цьому будинку тривали кілька днів. Лише після їх завершення колишні мешканці змогли повернутися, щоб побачити, що сталося з їхніми квартирами.

«Коли зайшли ми до будинку, то кількох прольотів просто не було. Вони впали. Наші чоловіки клали вибиті двері з інших кімнат, щоб ми піднялися і побачили, що трапилося з нашою кімнатою. Стіни зруйновані, зрушені, посипані. Вікон нема. Кухні в нас немає», — Яна Моцар, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Там усе побите. Все. Стільки скла летіло. Рами на голову летіли б просто на дивани», — Ніна Лавська, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Ми лишилися без речей, без документів, без житла. Тобто в чому ми були – в тому ми й лишилися», — Ірина Кононенко, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Зараз деякі колишні мешканці зруйнованого будинку живуть у модульному містечку. Інші змушені орендувати житло або мешкати в родичів. Уже чотири роки колишні жителі знищеного гуртожитку борються за компенсацію за знищений дім, щоб мати змогу знову жити у власному житлі.

«За ці чотири роки жодних зрушень щодо відшкодування, компенсації немає. Ми писали листи і до міської влади, і до президента, і до Верховної Ради», — Яна Моцар, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Намагаємося повернути ці кошти, вибороти. Не завжди йдуть на поступки. Ми завжди пишемо, ходимо до юристів», — Ірина Кононенко, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

«Чотири роки не вирішується це питання. У нас були приватизовані кімнати, але в декого – ні. А за документами це вважається загальною комунальною квартирою. І через ці маленькі частки ми не можемо зареєструватись у Дії, бо ми не висвітлюємося в реєстрі зруйнованого житла», — Ірина Большак, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Найбільше люди бояться, що будинок знесуть, і тоді вони можуть залишитися без будь-якої компенсації.

«90% людей, у яких приватизоване житло, ми платили податки, в нас є техпаспорти нового зразка. Ми зробили все для того, щоб нам держава щось виплатила, але наразі ніхто цим не займається і не вирішує питання. Вони провели сесію – міська рада наша. Вони хочуть знести цей будинок у вересні 2026 року. Але згідно із законодавством, якщо зносять будинок, то ми не маємо права на виплати, бо немає адреси», — Ірина Большак, колишня мешканка знищеного гуртожитку.

Мешканці кажуть, що відступати не збираються й готові боротися до кінця, аби отримати належні виплати за житло, яке втратили через війну.

Джерело: сайт "Челайн", Оксана Замятіна

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.