«Народився Іван, а через 10 хвилин — Михайло». Матінка Валентина розповіла про родину, церкву і що треба зробити в піст

Отець Ілля і матінка Валентина

Матінка Валентина Бідняк, дружина отця Іллі Бідняка з чернігівської церкви Михайла і Федора, висока, 1,85, статна, красива жінка. Їй 48 років, отець на чотири роки старший. Їхній шлюб тримається на доброму ставленні і взаємній повазі.

Це українська церква. ПЦУ — Православна церква України. Настоятель храму Михайла і Федора отець Олег Сіренко. Церква поруч з військовим госпіталем у районі колишньої садиби гетьмана Павла Полуботка.

З 23 лютого починається Великий піст. Що треба робити в цей час, чого уникати, як зберегти любов у родині, говорили з матінкою Валентиною.

Молилася про синів

Отець Ілля закінчив Київську духовну академію ПЦУ. Він з Чернівецької області, з Кіцманського району. Матінка Валентина з Кельменецького району. Познайомилися, коли вона винаймала кімнату в його тітки.

— Мати отця Іллі дуже хотіла, аби син став священником. У молоді роки вона збиралася заміж за семінариста. Але її батьки виступили проти такого шлюбу, переживали, що їй буде важко, адже в радянські часи церкву забороняли. Вона погодилася, але зберегла мрію. У них віруюча родина, — каже матінка Валентина. — Я не керую церковним хором, не маю спеціальної освіти. Допомагаю в церкві. Читаю. Отець Ілля навчив мене всьому, що треба знати під час служби.

— Ваш зріст був колись проблемою?

— Ні. Чоловіку подобається, що я висока. Він на кілька сантиметрів нижчий. Але це ніколи не шкодило нашим стосункам.

— Як ви потрапили до Чернігова?

— Нас запросив владика Никон. У 2001 році. Спочатку приїхав отець Ілля. А через місяць і я. Куди голка, туди й нитка. Нас прихистив владика Никон. Жили в єпархіальному будинку на вулиці Жабинського. Я певний час думала, що всі владики суворі. Але виявилося, це не зовсім так. Ставлення було людяним і доброзичливим. Владика Никон бігав на стадіоні, що на вулиці Жабинського. Уранці міг сказати: «Ходімо снідати, я зварив суп».

У Чернігові нам сподобалося. З часом придбали власне житло. Допомогла моя мати. Ми купили квартиру в Чернігові. Лікарі поставили матері діагноз «Розсіяний склероз», початкова стадія, і порадили змінити клімат. Жити в країні, де тепліше, ніж тут. Вона поїхала за кордон на заробітки. У Чернівецькій області багато хто так робить.

— Ви хотіли б змінити квартиру на приватний будинок?

— Хотіла. До вторгнення. Коли Чернігів обстрілювали, до мене прийшло чітке розуміння, що треба менше дбати про матеріальне, більше — про духовне. Адже життя може припинитися будь-якої хвилини. Навіть зараз.

Ми розмовляємо біля церкви. Чути, як на території госпіталю оголошують: «Прийом поранених».

— Бог благословив ваш шлюб дітками?

— Так! — посміхається матінка Валентина. — У нас з отцем Іллею їх п’ятеро. Дві старші доньки і три сини. Уже є внуки.

Так сталося, що після народження доньок у нас 12 років не було дітей. Я дуже хотіла хлопчика. Навіть збиралася всиновити. Запропонувала це чоловіку. А він каже: «Не поспішай, молись». Я й молилася, просила допомоги в Господа. Обіцяла, що назву синів Михайло і Федір. І в нас народилися близнюки! Іван і Михайло. Не Федір, тому що народився на Івана. Спочатку Іван, а через 10 хвилин — Михайло. Народжувала синочків у Чернігові, був присутній отець Ілля.

— Він перерізав пуповину?

— Я не пам’ятаю. Мені не до того було. Зараз близнюкам 14 років. Найменшому сину Василю 12.

— Яка молитва найпомічніша? «Отче наш»? «Богородице, діво, радуйся»?

— Головне, аби молитва була щирою. Ішла від серця. Бог почує, якщо ви по-справжньому просите. І щоб це не було на шкоду іншим людям.

Я вірю, що в кожного є свій шлях і своє призначення. Якщо потрапив на правильний шлях, «просіть і отримаєте».

Як правильно звертатися до священника і його дружини

— Ми звикли говорити: матушка, батюшка. Звучить зросійщено. Якщо звертатися: «Їмость, панотець», звучить надто по-галицьки. Чи є ще варіанти?

— Говоріть так, як вважаєте правильним, — радить матінка Валентина. — Звикли звертатися матушка, батюшка, то нехай так і буде. Їмость, панотець — теж нормально. Можна говорити матінка, отець — тут жодних відтінків нема, і теж правильно.

Отець Ілля вважає, що не потрібно надавати цьому надто великого значення. Він каже: «Не треба мене величати. Я не святий. Святі на небесах». Любить простоту.

Що одягати в церкву

— Чи обов’язково в церкву вдягати хустку, спідницю?

— Це традиція. Але життя змінюється, і ми змінюємося. Якщо людина прийшла з повагою, зі щирими намірами, щоб молитися, ніхто не робитиме зауважень. У церкву треба одягатися чисто і скромно. Це основна вимога.

Бо, знаєте, є жінки, які приходять з наміром спокусити священника. Яскраво фарбуються, відповідно вдягаються. У храмі не місце такому.

На заході України, якщо купив гарну нову річ, у першу чергу вдягаєш до церкви, а потім — куди захочеш.

Піст — час подумати про духовне

— Чи обов’язково під час посту не їсти м’яса?

— Піст — це не про матеріальне. Не про їжу. У цей час треба замислитися над своїми словами, вчинками. Робити добрі справи, бажати добра, допомагати людям. Забути про злість, заздрість. Щоб душа сповнилася теплом, вдячністю.

— Якщо людина хоче зробити щось правильне в піст, що ви порадите?

— Прийти хоч раз до церкви. Перший тиждень правиться вранці — з 9.00 і ввечері — з 17.00. Читають канон святого Андрія Крицького. Так же і в п’ятий тиждень посту. Постійте на службі, помоліться. Цим ви допоможете своїй душі.

Піст триває сім тижнів. За цей час важливо причаститися. Сповідатися. Зараз війна і причащатися можна без особливої підготовки. Головне — очистити свої думки, не носити тягарі злості. Зранку не їжте, прийдіть до церкви на голодний шлунок. Для тих, хто хворіє, обмежень у їжі немає, зокрема перед причастям.

— Чи правда, що темні сили випробовують священників більше, ніж інших?

— Спокуси є в кожного. Протистояти їм, не піддаватися злу — не так легко. Але спробувати може кожен.

За здоров’я моїх ворогів

— Є така практика: якщо образили, принизили, відібрали щось важливе, а зробити у відповідь нічого не можеш і не хочеш, треба піти до церкви, купити найбільшу свічку, знайти той куток, де моляться «за здравіє» і поставити цю свічку, сказавши: «За здоров’я моїх ворогів». Суть у тому, щоб Господь почув і вразумив ворогів, аби вони заспокоїлися і не чіпали. Чи правда, що необхідно побувати у трьох церквах?

— Священник такого ніколи не скаже. Три церкви, одна церква… Прощайте ворогів, особливо в піст. Помоліться. Господь знає, що вам потрібно, і допоможе.

— А скільки свічок треба ставити, коли приходиш на службу?

— Це кожен сам вирішує. Можна взагалі не ставити. Іноді буває, що в людини зовсім нема коштів, навіть на свічку. Приходьте до храму просто так.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Макуха, фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.