Сергій Однорал з Сосниці, якого розбив інсульт потребує вашої допомоги

Сергій Однорал

П’ятдесятидворічний Сергій Однорал колишній менянин. Але багато років, вже точно не пам’ятає, як він разом з батьками переїхав до Сосниці. З дитинства він грав на весіллях, а свого часу він закінчив Чернігівський музичний коледж ім. Ревуцького, має вищу педагогічну освіту, працював у школі, навіть був кондитером у менському магазині – загалом має 32 роки трудового стажу. Був одружений, але дітей не має. Коли приїхав у Сосницю, різав поросят, а які смачнючі шашлики робив, досі пам’ятають сусіди; допомагав людям як електрик, вміє складати меблі і навіть на початку війни пік хліб і роздавав нужденним, хто що попросить – всім допомагав.

Отож і нині люди його не кидають, допомагають хто чим, а в основному дають продукти. Горе прийшло, як завжди, несподівано. Стався інсульт і Сергія паралізувало. Батько його пішов в ліс за грибами і пропав безвісти. Мати померла. Нема у нього ні рідних сестер, ні братів. Правою рукою він нічого не може робити, навіть сніг чистить однією лівою рукою, та й тільки поверхово. У великі морози топить грубку то гілками, які притягне з лісу, то дровами, які дадуть сусіди. З мізерної пенсії, яку отримує будучи інвалідом ІІ групи, він собі не купив дров, найняв чоловіків, які полагодили йому грубку, потрусили сажу. У його хатині безлад, бо, дивлячись правді у вічі, мало який чоловік буде мити підлогу і утримувати чистоту однією лівою рукою.

Не має він змоги обробляти город. Його називають шаманом, бо він молитвами зцілює людей, шепче від ляку, часто відвідує службу Божу. Сергій не впав у депресію, не зловживає спиртним і навіть допомоги сам не просить, бо соромиться, на вигляд же звичайний чоловік. Каже, що раніш звертався до терцентру, але тоді не вистачало соціальних робітників, які могли б його обслуговувати на постійні основі. Проте допомогу по розпиловці дров, коли вони були, він отримував.

Його стримує те, що він боїться аби його не відправили до якогось реабілітаційного центру. Та в цьому і нема потреби, він же вільно пересувається, спілкується. На даному етапі його найбільша проблема це аварійне дерево, гілки якого вже лежать на даху його будинку. Найняти бригаду йому ні за що. Каже, що раніш звертався до селищної ради, проте черга на видалення аварійних дерев досить велика. Як же страшно залишатись інваліду наодинці з бідою і невже йому не передбачена соціальна підтримка з боку держави, громади?

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.