Навчатись за партами попри війну: як у Хоробицькому ліцеї забезпечили доступ дітей до якісної освіти

Завершились осінні шкільні канікули і в освітніх закладах Городнянщини розпочався учбовий процес. Для учнів, які вимушені здобувати освіту у близькому прикордонні, сьогодні доступ до якісної освіти є надважливим і в той же час дуже проблемним завданням. Адже після деокупації Чернігівщини навчання в тих учбових закладах, які розташовані у менш, ніж 20 кілометрах до кордону з ворогом, можливе тільки онлайн, тобто, дистанційно. А в тих закладах, які «не переступають» 20-кілометрову дистанцію, у дітей є можливість сидіти за партами тільки в тому випадку, якщо заклад має надійне укриття, яке відповідає вимогам безпеки.

СІМ МІЛЬЙОНІВ З МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ – ЩОБ ДІТИ ЗМОГЛИ СІСТИ ЗА ПАРТИ

Саме тому керівництво Городнянської громади терміново розпочало оснащення укриттів у всіх ліцеях Городнянщини, адже шкільна молодь – це і є те саме майбутнє України, якому належить відбудовувати і розвивати державу після війни. І якщо у трьох ліцеях – двох міських і Смичинському перелаштувати, реконструювати і оснастити укриття узялись допомогати міжнародні донори і фонди, то допомагати Хоробицькому ліцею благодійники не ризикували через складну безпекову ситуацію. Тож міська рада прийняла рішення за кошти місцевого бюджету збудувати належне укриття.

– Зведення надійного укриття в Хоробичах з «нуля» обійшлось громаді у сім мільйонів гривень, – каже міський голова Андрій Богдан. – Це велика сума, але відтепер 150 учнів можуть вчитися не онлайн, а за партами, коли дозволяє безпекова ситуація. Діє п’ять рейсів шкільних автобусів, які підвозять 108 учнів до Хоробич – з Автунич, Андріївки, Лемешівки, Деревин, Перепису, Ваганич, Ільмівки, Володимирівки, День Доброго. Будівництво укриття було єдино правильним рішенням, адже діти, попри війну, повинні всі мати доступ до якісної освіти. Адже саме за них, за їхнє майбутнє сьогодні бореться наша держава і наші воїни віддають життя у кровопролитних боях саме за те, щоб у сьогоднішнього дитинства було майбутнє.

Щоб на власні очі побачити як організовано навчальний процес у Хоробицькому ліцеї, розташованому за 10 кілометрів від кордону з білоруссю і 20 – від кордону з росією, і як облаштоване укриття, яке цьогоріч вже здали в експлуатацію, ми 3 листопада вирушили туди.

НАВЧАТИСЬ У ХОРОБИЧІ ЇЗДЯТЬ ДІТИ З УСІЄЇ ПРИКОРДОННОЇ ПІВНІЧНОЇ ОКОЛИЦІ ГРОМАДИ

На порозі добротного двоповерхового приміщення, збудованого у 1972 році і розрахованого на 450 учнів, зустрічає директор ліцею Володимир Коваленко, який очолив заклад у 2021 році. Проводячи екскурсію коридорами ліцею, він розповів, що після деокупації навчання учнів відбувалося тільки дистанційно. А у 2023 році, зважаючи на велике бажання як вчителів і дітей, так і батьків, у ліцеї почали спроби зробити такий крок можливим.

– У 2023-ому році ми облаштували невелике укриття у підвалі школи, де раніше була щитова, власними силами колективу, – каже Володимир Євгенович. – Почистили, побілили, стягнули такі-сякі меблі. І почали проводити там уроки для невеликих груп учнів – наскільки дозволяла площа укриття. Тобто, третина дітей мала змогу сидіти за партами, решта навчалась онлайн. Групи дітей щодня чергувались, тож хоч двічі на тиждень кожен міг зустрітись з вчителями та однокласниками у школі. А коли у серпні нинішнього року капітальне укриття на 110 місць, яке для нас збудувала громада, було здане в експлуатацію, ми з нетерпінням чекали початку нинішнього навчального року. Адже він відкривав нові можливості і для колективу, і для учнів. Дорослий колектив Хоробицького ліцею нині складається з 26 працівників. Частиною його стали і вчителі, які працювали раніше у школах прикордонних сіл, що нині вже не функціонують – Лемешівки, Старосілля, Ільмівки, Деревин, Перепису, інших. «Ціла географія у нас тут», – жартує директор.

На стоянці біля ліцею своїх пасажирів чекають яскраві шкільні автобуси. Як тільки закінчиться навчальний процес, вони весело повезуть учнів і вчителів у різні довколишні села – по домівках. Великим плюсом є те, що дорогу від Хоробич до Ільмівки, яка багато років була в жахливому стані, відремонтували. І хоч це відбулось перед повномасштабним вторгненням, асфальтоване покриття витримало навалу безкінечних верениць ворожих танків і іншої важкої техніки. Якщо до ремонту дорога від День Доброго, де живуть двоє ліцеїстів, до Хоробич займала годину і двадцять хвилин, то після ремонту цей час скоротився удвічі. До того ж водії місцеві, живуть у тих віддалених селах, звідки возять дітей, тож час, коли автобус перебуває у русі, значно скорочується.

НОВЕ УКРИТТЯ КОМФОРТНЕ, ЗАТИШНЕ І ПРОСТОРЕ

Єдине, що нині заважає навчальному процесу – це безпекова ситуація. За два тижні до нашого візиту по селу працювали ворожі дрони. Чотири вибухи увірвались у життя мирних жителів. Відтоді через пошкодження вежі з’явились проблеми з інтернетом.
– Коли тривога лунає вночі чи вранці та не закінчується до початку навчального процесу, діти залишаються вдома, займаються онлайн, – каже Володимир Коваленко. – А коли вона починається коли уроки вже тривають, ми спускаємось в укриття. Таке буває дуже часто, майже щодня.
Разом з директором прямуємо в укриття, яке нині пустує, бо, на диво, в день нашого приїзду тривога не лунала.

Тут просторо, затишно і чисто. Сучасні меблі, великий плазмовий екран, комфортні санвузли – і звичайні, й для людей з інклюзією, медпункт, приміщення для зберігання необхідних запасів речей першої необхідності, питна вода, вентиляція. Оснастити укриття допомагали благодійні фонди і великою мірою – Центр «Доброчин». Головне – тут тепло.

–Три роки тому ми тут встановили модульну котельню, – каже начальник відділу освіти Городнянської міської ради Григорій Смоляр – Раніше приміщення ліцею мало газове опалення, що було економічно невигідно і в класах було завжди прохолодно. Нині опалення на твердому паливі. Різниця відчутна. Працюємо над тим, щоб замінити вікна в приміщенні ліцею для більшого теплозбереження. Хоробицький ліцей – єдиний заклад такого роду на всю північну, прикордонну частину Городнянщини. Зараз тут чудові умови для навчання, є все необхідне оснащення, нещодавно інтерактивну панель встановили, діти забезпечені гаджетами для дистанційного навчання. Гарний педагогічний колектив, підвіз шкільними автобусами. Єдина перешкода для доступу до якісної освіти нашим дітям – це ворог, який не дає спокійно жити і вчитись.

АРТ-КІМНАТА, УНІКАЛЬНИЙ МУЗЕЙ, ДИТСАДОК І ГАРЯЧІ ОБІДИ

У приміщення школи повертаємось, коли вже дзвоник кличе на перерву. Ліцеїсти галасливими зграйками біжать до їдальні, де роздають гарячі обіди кухарки Наталія Веремієнко і Олена Луц. Безкоштовне харчування організоване для всіх учнів – і молодших, і старших класів.

– Годують смачно! – посміхається десятикласник Ростислав Сулоєв, якого зупиняю в коридорі. – Я в ліцей їжджу з Деревин. Надаю перевагу навчанню за партою. Це і спілкування з вчителями та друзями, і більш якісне сприйняття навчального матеріалу, його легше засвоювати. Онлайн складніше, якщо ти дійсно хочеш учитися. Я хочу. Бо мрію вступити у вищий навчальний заклад.
Завітали ми й у арт-кімнату, де проводить заняття практична психологиня Ірина Дрозд. За кошти відділу освіти тут було замінено освітлення, оновлено шпалери, придбано штори на вікна. Решту оснащення надала ГО «Лампа». Тепер тут затишний куточок з м’якими яскравими кріслами, сучасними столами та приладдям для занять.

– Я проводжу як групові, так і індивідуальні заняття з дітьми, – каже пані Ірина. – Працюємо над тим, щоб діти в школі не почувалися скуто, затиснуто, тобто, над адаптацією. Намагаємося долати тривожність, яка інколи переростає у агресію. На жаль, для багатьох дітей війна має такі наслідки. Тут треба працювати разом з усією родиною. Батьки повинні усвідомлювати, що часто поведінка дитини є наслідком підвищеної тривожності у них самих. Проводимо тут сеанси арт-терапії, психологічні розвантаження. Кабінет чудовий, у ньому зручно і мені, й дітям.

Заглянули ми й у клас до молодших школяриків. У вчительки Алли Шумської у другому класі – самі дівчатка. Пятеро щебетушок розповідають як їм подобається навчатись у школі і яка в них гарна вчителька. Алла Анатоліївна сама з Андріївки, до ліцею у Хоробичах добирається або шкільним автобусом, або й велосипедом у гарну погоду. Благо, відстань між селами дозволяє – трохи більше трьох кілометрів.
При ліцеї діє також дитячий садок. 13 дошкільнят тут щодня займаються з вихователькою до обіду. Для малечі є окреме укриття – під час тривоги вони спускаються у підвал, де можуть перечекати небезпеку.

На окреме слово заслуговує Хоробицький зразковий шкільний краєзнавчий музей. Щоправда, тут нема нині окремого працівника, а жаль. Бо організатор і натхненник музею Володимир Пісоцький, на жаль, вже покійний, свого часу тут у двох кімнатах створив справжню скарбницю історичної минувшини. Чого тут тільки не побачиш – від паперових грошей царських часів до гвинтівки Мосіна зразка 1898 року. Уявляю, які цікаві уроки історії тут можна проводити.

Тут, у ліцеї в прикордонних Хоробичах вирує життя. Скільки зусиль докладено для того, щоб діти з небезпечної території таки мали доступ до якісної освіти. Єдина перепона для цього – знавісніле виття сирени, яка вривається у життя учнів і викладачів, жителів довколишніх населених пунктів. Сирени, яка волає про зловісні наміри кровожерливого сусіда, який хоче зруйнувати і наше сьогодення. І наше майбутнє. Але діти все одно, як весняні паростки, тягнуться до знань. Щоб будувати завтрашній день. Щоб будувати майбутнє України. 

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.