Крадіжка на узбіччі: хризантеми, які не дочекалися покупців

Хтось, ідучи чи їдучи трасою повз Парафіївку на Ічнянщині й побачивши цю табличку (на знімку), мабуть, «не помітив» слова «продам». Бо просто… взяв та й забрав і хризантеми, і ослінчик, на якому вони стояли. Цікаво, чи піднялась би рука, якби знаття, що краде в багатодітної родини?..

Богдан (йому 16, уже закінчує 11-й клас), Аня (їй 14 років), Маша (першокласниця, їй 7) і Захар, якому два з половиною роки, — перелічує їхніх із чоловіком діток 36-річна Надія Радченко.

— Ми з Прилуччини. Раніше постійно мешкали в Прилуках, а періодично їздили в село Світанкове Малодівицької громади. Там жила чоловікова бабуся. Коли вона померла, її хата лишилася нам як дача. Там ми пересиджували хвилі ковіду. І там нас застала війна. Діти тоді були в Прилуках у мого тата. Щойно дізнавшись про наступ, ми поїхали по них. Подумали, що в селі буде безпечніше, ніж у місті, в яке намагались прорватися російські війська.

Але Світанкове — дуже маленьке: дітей на все село — наших четверо і ще двоє в іншій сім'ї. Їм там зовсім ніякого розвитку. І ми вирішили знову переїхати. Спочатку хотіли в Малу Дівицю, куди старші діти ходили у школу. А потім чоловік знайшов роботу в Парафіївці. Тут є школа, два дитсадки й інше необхідне для комфортного життя родини. Ми купили будинок і в травні цього року перебралися сюди.

На новому місці Надія змогла зайнятися улюбленою справою. За літо виростила до 500 кущів хризантеми мультифлори (кулясті кущі, які повністю вкриваються цвітом).

— Квіти — це для душі й трішки заробіток. У Світанковому мені не було де їх продавати, а возити в суміжні села не мали можливості, бо чоловік постійно на роботі. А тут спробувала сама продавати з дому, старший син вивозив квіти на місцевий базар. Виставила оголошення в Інтернет.

Вирішили рекламувати й на трасі. Богдан зробив табличку. Для прикладу, які в мене є сорти, я поставила на ослінчик по вазону жовтої і рожевої хризантем з коренями, а третій — просто з гілочками червоної. Дочка й говорила: «А якщо вкрадуть?» Та я й сама розуміла, що таке може бути, однак ризикнула.

— Простояла моя реклама… один день. На наступний квітів уже не було. Найдивніше, що поцупили і старенький ослінчик! Це абсурдно, наскільки ниці, скупі люди! Він же ж їм точно не потрібен, але ж усе одно забрали: «Хай буде…»

Найімовірніше, їхали машиною, бо треба ж було кудись вмістити ослінчик і обидва кущі, які були величенькі. Третього не забрали — роздивилися, що він без коріння, гілочки просто викинули, і вазончик валявся під табличкою.

Тепер на узбіччі стоїть самотня табличка Радченків з оголошенням, а квітів Надія там більше не ставить.

— Не так шкода вкрадених хризантем (без цих двох кущів я не обіднію) чи старого ослінчика, як прикре саме ставлення людей до мого труда! Прийшла б людина попросила — я б із дорогою душею дала. Я й так кожному покупцеві безкоштовно додаю ще по одному кущику жовтої хризантеми. Її в мене багато, вся вона не продасться, а викидати шкода. Ось купила людина вісім кущів — я їй іще два подарувала. Приходять бабусі, просять дешевші. То я їм не по 70, а по 50 гривень продаю і ще зверху жовту дарую.

Надію заспокоюють: крадій думає, що нажився, але насправді втратить у десять разів більше. Вона ж на це каже:

— Я не проклинаю, не бажаю поганого. Хай скоєне лишається на совісті тієї людини (чи людей). Сподіваюся, з цими квітами вона (чи вони) забрала всі мої біди і проблеми. Що ж до вищого правосуддя: як кажуть, Бог не теля бачить.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.