Коропчанка Анна Альвін у Швеції зібрала понад 4 млн. гривень на допомогу українцям

— Скільки?! — перепитую, побоюючись, що не­правильно зрозуміла.
— Понад 1 мільйон 200 тисяч шведських крон. У гривнях це більш ніж 4 мільйони, — інтонація моєї співрозмовниці (спілкуємося телефоном) підказує, що вона усміхається. Очевидно, інші теж із першого разу не могли повірити, що таку суму, зібрану за допомогою друзів, вона передала різним українським фондам.



У Коропі її знають як Анну Василькову. У Шве­ції — як Аню Альвін (Anja Allvin). Саме у Швеції, а не лише в пе­редмісті Мальме — тре­тього за кількістю насе­лення міста країни, де мешкає її родина. Відо­мою Аня стала ще у 2022- му завдяки участі в шведському телевізійному кон­курсі «МастерШеф». Потім була перемога в конкурсі від Гастрономічної акаде­мії південної Швеції, успіх книги «Смак» (Vart ukrainska kok), яку вона на­писала у співавторстві з Анастасією Лундквіст. Це при тому, що за фахом Аня зовсім не кулінарка.



Після закінчення шко­ли вступила до Київсько­го університету імені Т.Г. Шевченка на факуль­тет східних мов. Щоб мати мовну практику ще й уліт­ку, приєдналася до волон­терів, які тоді (на початку 2000-х) працювали на від­новленні Пустинно-Мико­лаївського монастиря, за­снованого ще в 1666 році у Рихлах — недалеко від її рідного Коропа У волонтерському таборі була молодь із багатьох країн. Там 20-річна Аня й познайомилася зі шведським музи­кантом Тобіасом Альвіном. Знайомство переросло в дружбу, дружба — у кохання, а закінчилося все весіл­лям.

— Воно було на рихлівських пагорбах, — зга­дує коропчанка Світлана Карацюба. — Багатьом запам'яталося, як Тобіас пообіцяв Ані зробити її щас­ливою.

Відтоді минуло майже 20 років. Стільки вона живе у Швеції. Мову — з її здібностями — вивчила без про­блем. З роботою, розказує, було складніше:

- Спробувала себе в різних сферах. Скажімо, за­кінчила вищі медичні курси. Працювала медсестрою.
А згодом відкрила в собі кулінарний талант. Подала заявку на шведський «МастерШеф». Конкурентів було майже пів сотні. Та Аня змогла обійти більшість і посіла п'яте місце. Програму дивилися тисячі глядачів — тож її часто впізнавали на вулиці. Зовсім скоро популяр­ність неабияк стала у пригоді, бо майже відразу після вторгнення рф в Україну Аня Альвін почала збирати ко­шти на допомогу співвітчизникам.
Залучила друзів, знайомих з України. Разом вони організовували семінари з кулінарії, пропонували роз­роблені в Україні сумки, влаштовували обіди, вечері, де частували гостей варениками, борщем на заквасці, українськими наливками тощо. Тістечка прикрашали кремом у синьо-жовтих кольорах. Приміщення і про­дукти спонсори — за попередньою домовленістю — надавали безкоштовно.

Навіть презентацію своєї книги Аня і Настя пере­творили на благодійний захід. Вона відбулася у Сток­гольмі минулого року — якраз на День Незалежності України (а в грудні їхній «Смак» отримав нагороду в но­мінації «Етнічна кулінарна книга»).

«Я робила свій внесок у створення книги на знак пам'яті про мою українську бабусю, яка пережила дві війни, голод і репресії у 1937 році - коли безвісти про­пав чоловік. Бабуся була чудовою кулінаркою. Її руко­писні рецепти я зберігаю і досі», — розповіла на своїй сторінці в соцмережах Анастасія Лундквіст (Anastasia Lundqvist). Їй 44. Ро­дом із Киргизії. Теж замужем за шведом.

— Наша книга — це своєрідна кулінарна подорож Україною. У ній ми поєднали розповіді про різні облас­ті, рецепти (їх 65. — Авт.) регіональних страв для при­готування на шведській кухні і численні ілюстрації. На презентації було багато людей. Донатили щедро, — додає Аня.



Із часом, не приховує, питання допомоги україн­цям дещо втратило актуальність. Зібрати стільки ко­штів, як на початку повномасштабного вторгнення, зараз уже не вдається.

Запитую, чи готує во­на українські страви для своєї сім’ї.
— Аякже. Найбільше всі люблять пампушки із часником і кропом.

Приправи, деякі овочі Аня вирощує на своїй ді­лянці.

— Може, й коропську картоплю саджає­те?
— Картоплю — ні, — сміється. — А за Коро­пом я дуже сумую. Не бу­ла там уже більш ніж два роки, хоча раніше ми при­їжджали раз або двічі на рік. Востаннє гостювали у мами в січні 2022-го — святкували Різдво. А тро­хи більш ніж за місяць — війна...

На запитання, чи ви­конав Тобіас свою ве­сільну обіцянку зробити її щасливою, Аня каже, усе, що залежало від нього, чоловік для цього зробив. Він викладає в університеті, пише музику. У них — хо­роша міцна родина, троє дітей (15-річна Лея, 13-річний Осип і 6-річна Юліана), затишний дім, достаток і любов.

— Але я не можу бути абсолютно щасливою, коли під загрозою моя мама (Любов Михайлівна — лікар в інфекційному відділенні коропської лікарні. Батько Ані вже покійний. — Авт.), брат, мої родичі, друзі

Тому Аня не припиняє допомагати Україні. Правда, збір коштів тепер в основному відбувається онлайн.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.