Олена Решотка розповіла, як бореться за життя сина з важкою формою ДЦП

Боротьба за сина почала­сь дня Олени Решотки з Ме­ни із самого його народження.
- Це була моя друга вагіт­ність. Вона протікала важко. Двійнята народилися недоно­шеними. Усього по 1350 гра­мів Єгорка виявився здоро­вішим, а Іллюша не міг навіть дихати самостійно. Сім міся­ців був у реанімації, — розпо­відає Олена. Це було 8 років тому. Тоді їй було 29.



За фахом Олена — фельд­шер. Працювала акушер­кою в пологовому відділен­ні менської лікарні. Та робо­ту довелося залишити. Жи­ли на чоловікову зарплату (він зв'язківець). Економили з усіх сил., щоб мати змогу вози­ти Іллюшу в клініки — в осно­вному в Трускавець і Славу­тич — на реабілітацію. Кошти, які до цього вдалося назбира­ти «на чорний день», швидко танули.

Ми протрималися з 2015 до 2018-го. І все - запаси скінчилися. І в нас, і в родичів, - зітхає Олена. Але реабілітацію по­трібно було продовжува­ти — лікарі діагностували в сина дитячий церебраль­ний параліч зі спастичним тетрапарезом. Це - патологічний процес, при яко­му знижується рухова ак­тивність у руках і ногах. Як­що не лікувати, може бути багато ускладнень.
На реабілітацію Іллюшу належало возити 4 рази на рік. Кожна обходилася як мінімум у 13 тисяч гри­вень. Це без проїзду і про­живання.

Щоб заробити. Олена почала шити постільну білизну, фартухи, скатерки. Але це не розв'язало проблеми. Залишалося тільки одне — просити про допомогу. Вона тягла з цим до останнього. Та іншо­го виходу не було Звернулася через соцмережі.
Люди відгукнулися — каже із вдяч­ністю. - Перераховували на картку - хто скільки міг. Депутати райради виді­лили кошти на одну реабілітацію. В ап­теці імені Смирнова поставили скринь­ку для збору допомоги для Іллюші. Вихо­ванці “Гітарної школи”, де зараз навча­ється наша 11-річна дочка, влаштували концерт на його підтримку. Завдяки не­байдужим людям вдалося зібрати кошти на п'ять реабілітацій. Потім — у 2019-му - збір припинили. Не могли ж ми постій­но просити допомоги. Треба було шукати вихід самим.



Це було непросто, бо невдовзі Олена потрапила до Обласної лікарні — щоденні навантаження, стреси зробили свою недобру справу:
- Паралізувало обидві руки і праву ногу. 21 день провела в реанімації. Але я не мала права здаватися і не здалася.

Після лікарні Олена не тільки повер­нулася до життя, а й освоїла новий вид заробітку — почала шити сумки і рюкзаки зі старих джинсів. Її вироби (симпатичний дизайн, вишивка — на замовлення) зразу ж завоювали популярність у молоді. Чоловік зайнявся ремонтом комп'ютерної техніки.



- Але спочатку через ковід, тепер - через війну ми поки що не возимо Іллюшу на реабілітації. Він постійно займається у Мені в інклюзивно-ресурсному центрі. Завдяки фінансовій допомозі (50 ти­сяч доларів) від ЮНІСЕФ та Асоціації міст України, яка надійшла минулого року, Центр оновили та придбали сучасне об­ладнання — сухий басейн, шведську стін­ку, велотренажери тощо, облаштували кімнату для реабілітації. За рік туди звер­нулися по допомогу близько 200 сімей, що мають дітей з інвалідністю, — із Менської та сусідка громад.
Іллюшу возять туди 4 рази на тиж­день. Він, як і раніше, не може самостій­но ні сидіти, ні стояти, його рухи обмеже­ні. Заняття у Центрі і основному для того, щоб стан не погіршився.

Разом з тим хлопчик підріс. Стало складніше забезпечувати йому правильне положення тіла. Дитина стражда­ла від незручностей, плакала.

- Знайшла в Інтернеті, де можна купити багатофункціональні поль­ські крісла Baffin Automatic з належ­ним регулюванням. Варіантів з но­вими навіть не розглядала — вони коштують понад 150 тисяч гривень. Вживані наполовину дешевші. Але й на таке крісло не було грошей, — каже Олена. Попри це, частину своїх виробів вона надавала волонтерам для різноманітних розіграшів і реа­лізації — кошти йдуть на ЗСУ.

Розповіла про проблему на сво­їй сторінці в соцмережах. І люди знову відгукнулися — до дня наро­дження братиків (30 липня) була зі­брана більша частина потрібної (60 тис. грн) суми. Понад 7 тисяч, яких бракувало, додали музиканти — вихованці і друзі засновника місцевої «Гітарної школи» Артема Тихонова.

Йому, як і Олені Решотці, 37. У Мені родина Тихонових, у якій двоє синів, переїхала з Донеччини у 2015 році. У своїй школі Артем на­вчає гри на гітарі 15 учнів. Крім цього проєктe, у ньо­го були й інші спрямова­ні на допомогу онкохворим і на підтримку ЗСУ. Кошти на­ставник і його учні заробля­ли влаштовуючи концерти не тільки по місті, а й у селах Менщини.



Під час останнього, що відбувся 13 серпня і на яко­му збирали гроші на крісло для Іллюші, Артем грати не міг — напередодні зламав руку. Заспівав тільки кілька пісень.

-Та я поговорив з музи­кантами і ні від кого не почув відмови, — не приховує ра­дості. - Концерт був у парку Шевченка. Виступали менські музикан­ти і співаки - дорослі та нинішні вихован­ці “Гітарної школи”, - Богдан Вербило, Руслан Красюков, Павло Стальніченко, Анастасія Гриченко, Марія Шамрук, Олексій Котченко, Богдан Кордаш (до них долучився також Станіслав Бахир із Сосниці, тріо “Дивина” (Вікто­рія Скороход, Анастасія Соловей, Діа­на Первакова це теж мої учениці, зараз вони виступають самостійно), хоре­ограф Вікторія Кулагіна, яка також не менш успішна музикантка. Зібрані 7 235 гривень передали Олені Решотці. Вона ледве стримує хвилювання:
- Друзі, ви неймовірні. Безмежно вдячна всім за допомогу. Збір закрито. Крісло розраховуємо отримати найближ­чим часом Для Іллюші це неймовірний по­дарунок. Якби він міг, обійняв би кожного.

... Дехто вважає, що війна зробила людей більш жорсткими, черствими. Од­на лише Іллюшина історія доводить що це — неправда.

Джерело: газета “Гарт” від 24.08.2023, Ганна Юхименко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.