Микола Малишенко з Мени збирає з трьох соток врожай, як інші з 17-ти

«У цьому дворку, яку вінку» - співається в українській щедрівці. Ці сло­ва говорять про господаря, у якого все до ладу: і в оселі, і в дворі. Про те, що у менян Миколи та Тетяни Малишенків все саме так і є ні в кого сумнівів не виникає. Навіть не треба заходити ні у двір, ні у будинок, а варто поглянути на їхній город - і все одразу стане зрозуміло.



Робота не припиняється від Благовіщення і до збору врожаю

З ТЕПЕРІШНІХ ТРЬОХ СОТОК ВРОЖАЙ, ЯК З КОЛИШНІХ 17

Три сотки городу на провулку Гетьман­ському біля річки Мена одразу кидаються в очі: рівненьки грядки-рядочки, на яких не просто ростуть, а буяють городні рос­лини. Майже скрізь ґрунт на них вкритий шаром мульчі, яка не лишає шансів для росту бур’янам. Мульчею вкриті й доріжки-міжряддя.

Просимося на бесіду з Миколою Малишенком, бо давно не терпиться дізнати­ся, в чому секрет. Чому у нього не так, як у людей, які обробляють городи старим, дідівським способом.

- А ніякого секрету немає, просто бере­те і робите, - каже Микола Малишенко.

- Вважаю, що три сотки - це не город. Город - це коли 30 соток. Колись ми з дружиною, крім цих трьох соток, обро­бляли більші площі городів традиційним способом. Потім у дружини з’явилися проблеми зі здоров’ям. Помітили, що достатньо просто докласти більше зусиль на меншу ділянку, а результат отримати ще кращий. Також, поміркувавши, зро­били розрахунки власних потреб і дійшли висновків, скільки і яких овочів нам потрібно на сезон. Вирощеного тут нам цілком вистачає на сезон. Докуповувати доводиться хіба що цибулю.

ЩОБ СІЯТИ РАНІШЕ - ВІДМОВИЛИСЯ ВІД ОРАНКИ

Цей спосіб городництва називають «високими грядками». Хоча у Миколи Малишенка вони відрізняються від «на­укових високих грядок» тим, що не мають дерев’яної огорожі. Тут - це просто довгі горбики землі з доріжками-міжряддями, які розташовані значно нижче. Огорожа з обрізаних тракторних шин є лише напри­кінці кожної грядки для того, щоб ґрунт не сповзав далі визначеної межі.

Микола вже навіть і не пам’ятає, скіль­ки років він обробляє город цим спосо­бом. Як він зазначає, розпочати займа­тися високими грядками його змусило те, що ділянка розміщена дуже низько. Адже річка - за якихось 20 метрів.

- Коли на високих городах люди вже милувалися рослинами, ми ще не мо­гли нічого посадити, бо через надмірну зволоженість ґрунту не могли його роз­пушити, а отже і вчасно щось посадити, - ділиться господар. - Тепер же роботи зазвичай розпочинаю одразу після Благовіщеня. Починаю сіяти моркву, буряк, садити цибулю. Після невеликого перепочинку сіємо капусту. Робимо це безрозсадним способом - одразу сіємо там, де вона ростиме до самої осені. Ця система підходить для таких городів, як наш. Болотиста місцевість не дає змоги нормально висапати город. А от піднявши грядки, це вже легше робити, бо надмір­на вода стікає в низини. Грядки мають ширину 70 сантиметрів, а міжряддя - 40 сантиметрів. Деякі мають іншу схему 100 сантиметрів на 50 сантиметрів.

ЛОПАТУ ЗАСТОСОВУЄ, ЩОБ ВИКОПАТИ КАРТОПЛЮ І ЧАСНИК

У Миколи Малишенка на одній з грядок уже високо повився і рясно квітне горох, ось-ось зацвіте картопля. На грядці з суницями серед рясного темнозеленого листя бачимо великі червоні ягоди і не утримуємося від спокуси спробувати. Господар не перечить, але радить, коли їсте вперше ягоди, то обов’язково треба сказати такі слова: «Боже, диво-дивина! Щоб не боліла ні спина, ні голова».



Такого гороху у Мені, мабуть, немає ні в кого

Як каже він, переважно все обробляє за допомогою плоскоріза Фокіна. Це сап­ка специфічної форми із загартованого металу, що має три робочі леза, якими можна зрізати бур’ян «вперед-назад», а торцевим лезом працювати, як зви­чайною вузькою сапкою. Ним нарізає борозни, сапує, підрубує бур’ян, розпушує ґрунт. А от Тетяна, дружина Миколи, ніяк не звикнеться з плоскорізом. Вона при­хильниця традиційної сапки.

- Я навіть картоплю саджаю з його допомогою, - каже чоловік. - Лопату до рук беру лише для того, щоб викопати картоплю і часник.
Бур’янів на городі Малишенків майже не буває, бо від них город рятують за до­помогою мульчування: міжряддя, ґрунт під рослинами щільно вкривають залиш­ками сіна, яке не з’їли кози. їх, до речі, в господарстві пана Миколи три.

- За зиму у мене назбирується багато так званого з’їддя, - розповідає він. - Кози хоч і невибагливі, але те сіно, що випадає з годівниці, вже не їдять. От саме його я складаю в окрему копичку і потім вико­ристовую для мульчування. Мульча - це не лише захист від бур’янів. Вона забезпечує температурний баланс і може захистити рослини від весняних приморозків, а вліт­ку запобігає висушуванню ґрунту.

Хоча від поливу Микола не відмовляєть­ся. Поряд з грядками в бочках відстоюєть­ся вода. Наразі нею він поливає суниці.

ОТРИМУЄ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД РОБОТИ НА ГОРОДІ

З розмови з Миколою Малишенком дізнаємося про речі, які видаються сво­єрідним відкриттям. Наприклад, його розповідь про кротів. Микола каже, що на такому городі, як у нього, кріт - це великий помічник. Він не лише знищує комах-шкідників та їхніх личинок, а й, прокладаючи підземні тунелі, створює вентиляційні канали, через які ґрунт зба­гачується киснем. Також через ці канали витікає надлишкова волога.

- А хто з вас, ви чи Тетяна, більше пра­цює на городі? - запитуємо.
- Тетяна більше командує і роздає вка­зівки, а виконую переважно я, - сміється Микола Малишенко. - Загалом мені дуже подобається займатися городництвом, тому не відмовляюся від експериментів. Щось вдається, щось - ні. Але це все - досвід і наука. Раніше передплачував журнал «Дім. Сад. Город», то користувався порадами досвідчених городників. Інтер- нетом користуюся хіба що тоді, коли моя Тетяна натрапить на щось цікаве і дає мені прочитати. Це переважно інфор­мація про якісь знаряддя, господарське обладнання.

Уся робота на цих трьох сотках прово­диться вручну. Якби була б можливість вчасно виорати город, то і Малишенки б залучали технічні засоби. Микола при­хильник думки, що кожна людина на своєму городі - не лише господар, а й агроном.

Теща Миколи Малишенка, Ганна Моісеєнко, не може нахвалитися зятем і його городом:
- Давно вже думала: «Де ж та ре­дакція, що ніяк не прийде до зятя і не сфотографує такої краси». Я сама родом з Дягови. Поки жила там, а потім вже коли з чоловіком тут, у Мені, то город обробляли дідівським способом. Але те, що зробив Коля на городі, - то краса! У нього це дуже вдається. Водночас це ж величезна праця. Достатньо поглянути на його руки.

Джерело: "Наше слово", Віталій СЕРГІЙКО. Фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.