Росіяни знищили будинок родини Білих у Сеньківці. Сім’я потребує допомоги

 

Останні жителі Сеньківки виїхали з цього прикордонного села, ще у жовтні минулого року, бо через постійні обстріли росіян перебувати там — дуже небезпечно для життя. Багато з них перебралися до сіл по сусідству в межах тієї ж самої громади. Так вимушена була зробити і родина Білих — 48-річний Геннадій та 46-річна Наталія і їх молодший 12-річний син.



Старша донька подружжя Білих — 26-річна Юлія Царенко розповіла Gorod.cn.ua, як батьки втратили свій будинок, а вона — дім, в якому виросла і куди постійно приїздила у гості вже зі своїм синочком.

- Мої батьки навчалися в одному селі - Мощенки, це в 10-км. від Сеньківки, мама там народилась, а батько родом з Берилівки. Коли одружились придбали хату у Сеньківці. Тато на всі руки майстер і все життя облаштовував родинне гніздечко, постійно робив там ремонти, покращення, будинок був з усіма зручностями, біля дому сад, тепличка, звів баньку, поряд ліс. А маминим захопленням - були квіти, весь наш сад влітку ряснів ними. 

Останні роки тато і мама працювали у сільраді — вона - діловодом, а він — працівником з благоустрою. До цього близько 10-ти років мама працювала у кафе «Взльот», а тато їздив по заробітках на будівництво.



На фото - у центрі Геннадій та Наталія Білі, позаду них - дочка Юлія

- Батьки виїхали з дому 24-го лютого, бо в перший же день по селу і по нашому обійстю були приходи. Пощастило, що у нас була своя машина і змогли швидко виїхати. А вже незабаром у село зайшла ворожа колона. Взяли лише найнеобхідніше — одяг і документи, а ось господарство довелось лишити — а це свиня, корова, кури і на додачу 3 собаки, котик і папуга. Оскільки частина сусідів в селі лишалась, то вони їх перші дні годували, але потім довелось забрати і хазяйство. Мама з татом і моїм молодшим братом оселились у Мощенках у маминої мами, але їм там зараз тіснувато і не дуже зручно, бо бабуся також є опікуном маминого племінника-інваліда.

- 26-го січня у день народження мого тата, йому як раз виповнилось 48 років було повідомлення від ОК “Північ”, що по Сеньківці було кількадесят обстрілів і суттєво пошкоджено житловий будинок. А в цей час у Мощенках зібралася повна хата гостей, за столом обговорювали, як нарешті після перемоги батьки повернуться, все відновлять і будуть знову жити в рідній хаті.

- Аж ось, під вечір, коли гості вже розійшлись, від наших знайомих військових прийшло повідомлення, що розбито вщент рожевий будинок у провулку. І ми зрозуміли, що це наш, бо у Сеньківці тільки один будинок рожевого кольору. Мама одразу встала і пішла плакати надвір, а батько тримався та і досі не показує виду, як йому гірко, каже, що був готовий до цього, бо ж село постійно обстрілюють.

- Ще трохи пізніше прикордонники скинули нам відео — де наш будинок стоїть розбитий без даху, але на жаль, пізно ввечері в середині щось загорілось і до ранку від нього лишились тільки піч та груба, і дві побиті стіни.

На фото - будинок і квіти з саду родини Білих, до того, як росіяни вдерлися в Чернігівську область







- Батько поїхав подивитись на будинок 28-го . Коли знімав на відео, то казав, що над головою літав ворожий дрон. До речі, російський дрон близько 2 тижнів тому залітав і у Мощенки і літав так низько, що можна було роздивитись його крила. І хоч він виду не подає, що для нього це важкий удар — я уявляю його душевний стан, коли він фотографував наш будинок, працю всього свого життя, а за цим зверху з дрону через камеру спостерігали росіяни...

- У будинок били прицільно — було близько 30 попадань в саму споруду і у двір, не знаю, чому обрали саме цей об’єкт, але на даний час повністю знищений будинок у Сеньківці — лише один, наш.

- З цим будинком у мене пов'язані найкращі спогади мого життя. І хоч я розумію, що це не найстрашніше, що могло статися і що на щастя ніхто з нашої родини не постраждав, бо тато, наприклад, регулярно навідувався у Сеньківку, як і інші наші сусіди і міг потрапити тоді під цей обстріл, - але все одно важко це було прийняти, ми з мамою наплакалися....

- Але то добре, що бог забрав будинок, а не когось із близьких, - завершує розмову Юлія.

Зараз родина Білих розмірковує над тим, аби придбати житло у селі в межах Городнянської міської громади, бо надії і сподівання повернутися у рідну хату перекреслили росіяни 26-го січня.

Тож публікуємо номер банківської карти Юлії Царенко, на яку небайдужі люди змогли б пожертвувати кошти. Пам’ятаємо, що ми маємо зараз триматися, як ніколи до того і допомагати одне одному.

5375411203480087 - карта на ім'я Юлії Царенко.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.