Вибухотехнік Володимир Сі­ренко розповів, як знешкоджував «міни-жаби», «Ме­дальйони» та «Пелюстки»

Визволення Хер­сона — єдиного об­ласного центру, який окупанти за­хопили після 24 лю­того, — стало од­нією з ключових подій 2022 року. Українські війська зайшли в місто 11 листопада, а вже наступного дня йо­го взялася обсте­жувати і розмінову­вати зведена група поліцейських-вибухотехніків з усієї України. Зокрема й наші земляки. Се­ред них — началь­ник відділу вибухотехнічної служби поліції Чернігівщи­ни Володимир Сі­ренко.

Йому 39 років. Має звання пол­ковника. Із 2014-го очолює черні­гівських поліцейських-саперів.
- Це зараз нас 11 чоловік (штат розширили в квітні у зв’язку з вимо­гами воєнного часу), а на момент повномасштабного вторгнення бу­ло всього шестеро. І всі ми під час боїв за Чернігів жили на робочому місці й працювали 24 на 7, — роз­казує Володимир Миколайович.

- Робота полягала в тому щоб опе­ративно збирати боєприпаси, які не розірвалися після прильотів по міс­ту. Здебільшого нам траплялися ар­тилерійські й танкові снаряди, а та­кож багато касетних - із “Градів” та «Ураганів». Ми вивозили їх у спеці­ально підготовлене місце. А знищи­ли вже після того, як окупанти від­ступили з Чернігівщини. У дні найзапекліших обстрілів до нас надходи­ло стільки заявок, що часом ми на­віть не встигали їх опрацьовувати. Нерідко доводилося працювати під ворожими обстрілами.

Перших кілька місяців після ви­зволення області чернігівські поліцейські-вибухотехніки працю­вали в понаднормовому режимі, оскільки розміновували Лукашівку, Ягідне, Товстоліс, Вишневе та інші села, де базувалися окупан­ти. Там знайшли величезну кількість покинутих боєприпасів (як ці­лих, так і пошкоджених), а також «подарунки» від рашистів у вигляді розтяжок із гранатами та замаско­ваних протипіхотних мін.

— Населені пункти Чернігівщи­ни ми фактично відпрацювали. А ось що стосується грунтових до­ріг, полів, лісів, то перевірили лише ті місця де були позиції росіян, а також ділянки, на яких місце­ві мешканці знаходили снаряди, і метрів 20-30 довкола них. Решту ж територій обгородили поперед­жувальними табличками «Міни!», їх розміновуватимуть уже після ві­йни, бо зараз такої можливості не­має. Щоб ви розуміли, на ретельну перевірку кількох десятків квадрат­них метрів треба витратити півдня.





На фото - Володимир Сіренко

Ще у квітні Нацполіція створи­ла зведений загін, який почав про­водити на деокупованих територі­ях стабілізаційні заходи; викри­вати колаборантів, документува­ти злочини, виявляти місця захоронень. вилучати зброю і, звісно ж, розміновувати території. Спочат­ку загін працював на Київщині, піз­ніше, — у Житомирській, Сумській і нашій областях. Чернігівських поліцейських-саперів до нього спершу не залучали, бо роботи в них і так вистачало.

— Лише у вересні двоє наших вибухотехніків уперше поїхали у складі зведеного загону на роз­мінування в іншу область, - каже Володимир Сіренко. На Харків­щині хлопці пробули трохи більш ніж місяць. Розповідали, що по­рівняно з Чернігівщиною там на­багато більше протитанкових і протипіхотних мін. Це пов'язано з тим, що з нашої області росіяни відступили швидко., а там намага­лися закріпитися, тому всіляко мі­нували свої позиції і підходи до них. Така ж сама проблема і в Хер­сонській області.

Про це Володимир Микола­йович знає не з чуток, бо недавно повернувся з Херсонщини, де пе­ребував у складі зведеною заго­ну. Туди їздив разом із колегою — старшим інспектором відділу вибухотехнічноі служби ГУНП в Черні­гівській області майором Олексі­єм Дем’янченком (йому теж 39). У відрядженні вони були з 3 листо­пада до 10 грудня.

- Спочатку наш пункт базу­вання був у Кривому Розі. Там мешкали і щодня звідти виїжджа­ли на завдання. В основному ма­лими групами по два- три чолові­ки. Ми з Олексієм спершу розміно­вували села на півночі Херсонщини: Високопілля, Потьомкине, Добрянку, Нововознесенське, Новокам’янку, Трифонівку Ви­їжджали о шостій ранку і поверта­лися затемна. Коли ж наші війська звільнили Херсон, нас направили в місто. Ми зайшли на другий день після ЗСУ. Херсонці зустрічали нас обіймами і не могли стрима­ти сліз. Казали, що з нетерпінням чекали, поки їх визволять. А ще пригощали нас домашніми пи­ріжками, солодощами Ставлен­ня людей там неймовірно душев­не. Якось їхали на завдання й про­били колесо, то на місцевій СТО нам його полагодили і категорично відмовилися брати гроші. Це пока­зує, наскільки українці готові під­тримувати одне одного.

На розмінування в Херсон ми добиралися з Миколаєва, куди пе­ребрався наш пункт базування. У місті щодня працювало 25 груп поліцейських-вибухотехніків. Розміновували передусім об'єкти енергосистеми, фінустанови та офіси мобільних операторів, щоб люди якомога швидше отримали тепло, світло, воду, зв'язок і гро­шові виплати. Роботи було чимало. У багатьох приміщеннях окупан­ти чіпляли міни-пастки на вхід­ні двері, ховали їх у принтери та комп’ютери. Також підкладали під більші за розміром міни, щоб, знявши одну, підірвався на другій. Крім того, рашисти кріпили до мін-пасток тротил для більшої вбив­чої сили. А ще в міській забудові ми знаходили гранати, реактивні гранатомети, патрони.

Крім Херсона, Володимир з Олексієм допомагали розмінову­вати передмістя. Зокрема село Камишани і легендарну Чорнобаївку.







- Там було дуже багато пози­цій орків, тому кругом зосталися їхні капоніри, бліндажі й боєпри­паси різного типу. В середньо­му за день ми знешкоджували їх близько пів сотні. Знаходили на­віть відпрацьовані ракетні двигуни від С-300. Та найчастіше 125-міліметрові танкові снаряди, проти­танкові міни, 120-ти міліметрові мінометні боєприпаси, а також протипіхотні фугасні міни натискної дії ПМН-2. Рашисти закопували їх ще навесні, тож виявити такі вкрай важко.

Дуже багато на Херсонщині протипіхотних мін ПФМ-1, більш відомих як «Пелюстка». А нашим колегам також траплялися так зва­ні “міни-жаби” (ОЗМ), які вистрибують із землі й підриваються на висоті близько метра (вивільняючи до 2,5 тисячі металевих кульок, що розлітаються в усі боки) і протипі­хотні осколкові міни ПОМ-3 “Ме­дальйон”, які мають сейсмічні датчики і спрацьовують на вагу лю­дини й амплітуду її кроків.

На превеликий жаль, рота­ція зведеного загону на Херсон­щину не обійшлася без трагедії. 7 грудня під час виконання службо­вих обов'язків загинцли четверо черкаських поліцейських - на­чальник ГУНП в Черкаській облас­ті Михайло Куратченко, вибухотехнік Ігор Мельник, кінолог Сер­гій Ненада і патрульний Вадим Періжок. У складі опергрупи вони вирушили у Федорівку, де на по­зиціях рашистів залишився схрон. Поліцейські вилучили звідти всю зброю І вибухівку. А повертаючись потрапили в мінну пастку, яка привела в дію закопаний фугас, виготовлений із боєприпасу до вели­кокаліберної артилерії. Троє пра­воохоронців загинули на місці, іще один за кілька годин помер у лікар­ні. Крім цього, тяжких травм зазнали ще четверо поліцейських. 16 грудня двох із них водія Віктора Мазуренка та інспектора взводу особливого призначення Михай­ла Пустовіта — не стало... За жит­тя ще двох борються лікарі.

— Цей трагічний випадок пока­зує, що в нашій професії, на жаль, немає права на помилку, — зітхає вибухотехнік.

— Ви з колегами маєте якісь забобони чи прикмети перед розмінуванням?
— Такого а нас немає. Просто перед роботою треба добре ви­спатися і бути максимально уваж­ним.

— Крим і Донбас готові роз­міновувати?
— Та хоч завтра! Аби тільки ско­ріше звільнили ці території від оку­пантів.


Джерело: газета “Гарт”, від 05.01.2023,  Олексій ПРИЩЕПА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.