Чернігівець Андрій Галюга з волонтерами піднімає з руїн Бобровицю (фото)

 

Кожного дня після роботи, а також щовихідних чернігівець Андрій Галюга (на знімку) їде на Бобровицю (напівзруйнованого мікрорайону Чернігова), щоб допомогти тим, хто через збройну агресію росії залишився без житла, особистих речей, а то й без будь-яких засобів для існування.

Все частіше й частіше до Андрія приєднуються інші добровольці, які у вільний час замість відпочинку воліють розбирати завали розбомблених будинків, ладнати дахи, склити вікна і ремонтувати понівечені комунікації. Так ці люди роблять свій величезний внесок у відродження Чернігова і, звісно ж, у перемогу над ворогом.

36-річний Андрій Галюга - начальник служби діагностики ізоляції і захисту від перенапруги АТ "Чернігівобленерго". Однак, як і більшості енергетиків, у період активних бойових дій на території нашої області йому довелось тимчасово перекваліфікуватися в працівника служби високовольтних ліній.

— У перші дні повномасштабного вторгнення росіі я за звичкою ще ходив на роботу, — розказує Андрій Віталійович. — Однак щоденні завдання служби діагностики ізоляції і захисту від перенапруги в той час стали зовсім неактуальними. На перший план вийшло одне наче зовсім просте, та інколи майже нездійсненне завдання — подати людям бодай якусь напругу. На це й були кинуті всі сили підприємства. Звісно, основне навантаження лягло на службу розподільних мереж та службу ліній електропередачі 35 кВ і вище.

Уся робота лінійників того періоду проходила під звуки канонади, часто прямо посеред роботи хлопцям доводилося все кидати і ховатися в укриття. Однак навіть це не змусило їх покинути свій «бойовий пост».

- У березні приєднався до лілійників і я. Для мене ця робота була не новою, адже свого часу я також працював у цій службі, втім дещо пригадати таки довелося. Не можу сказати. що я буквально щодня виїжджав на ремонти ліній. Бувало, вранці нас збиралося чимало, а вишка була лише одна. Звісно, в такій ситуації логічніше, коли на лінію ідуть ті, хто вже добре спрацювався між собою. Та я завжди був напоготові і за потреби також їхав ладнати пошкоджені дроти. Надивився за цей час усякого... Й особливо шкода було людей, які через обстріли втратили житло. Постійно думав: от що їм робити далі? Ну як одинока жінка чи якісь старенькі зможуть відновити будинок, від якого фактично нічого не залишилося, власними силами?

На початку квітня москалі відступили. Повернулася більшість працівників «Чернігівобленерго». і компанія нарешті почала входити у свій звичний режим роботи.
— Ми стали вільнішими, з 'явилися вихідні. У цей час якось в Інтернеті я натрапив на відео, знято на в'їзді в Чернігів. Люди ходили поміж зруйнованих будинків, намагалися щось там прибрати, відремонтувати. Це було насправді страшно! Отоді я й подумав: ну як можна в той же вихідний спокійно пити каву на балконі, коли в інших таке?

Не гаючи часу. Андрій Галюга розмістив в Інтернеті оголошення, що може допомогти з ремонтом електрики чи виконати якусь іншу чоловічу роботу по дому. Безкоштовно.


— Про Бобровицю я тоді й не думав, — зізнається він. — Що я там сам міг зробити? Моя пропозиція була більше схожа на послугу«чоловіка на годину. І спочатку я дійсно виконував лише якісь дрібні справи. А потім мені подзвонила Світлана Гальчук, що живе в провулку Ніни Сагайдак (це частина Бобровиці), і попросила подивитись, що в неї на ділянці можна зробити. Я поїхав туди. Ситуація виявилася складною - у будинок було кілька прямих попадань. Вціліли лише половина сараю і будка для інструменту. Я допоміг чим міг. Але що в такій ситуації можна самому зробити? А потім мені написали кілька чоловіків (серед них тепер уже мої справжні побратими Валентин Бобир та Андрій Олексієнко). і в одну із субот ми зібралися разом. Попрацювали дуже плідіно у Свєти. Наступної ж суботи людей іще побільшало, тож ми змогли охопити вже два об'єкти. Так усе й закрутилося...

Тепер щотижня на своїй сторінці у фейсбуці Андрій Галюга виставляє оголошення, в якому запрошує всіх бажаючих приєднатися до їхньої команди помічників-добровольців. Щосуботи всі вони збираються на зупинці - Вулиця Ніни Сагайдак».

- Ми дивимось, скільки нас, і визначаємо, скільки об'єктів зможемо узяти. Зазвичай їх два-три. Адреси будинків, де потрібна допомога, люди пишуть мені в особисті повідомлення або ж повідомляють телефоном. Упродовж тижня я обов'язково іду на них подивитися, щоб чітко знати, які робот треба виконати. Намагаюся до вихідних знайти потрібний інструмент. До речі, завдяки небайдужим людям останнього ми потроху назбирали. Бо потрібно було практично осе! Навіть банальні тачки і лопати. За цей час я не раз переконався: поряд є дуже багато хороших людей. І цс не може не радувати!

Робота таких добровільних помічників часто дивує людей.

- Було, що нам і гроші пропонували, - каже Андрій Галюга. Але ж із кого їх брати? З людей, які залишилися без нічого? Найбільша нагорода нам - звичайне - «дякую». Не подумайте. я не мегабпагодійник і не людина. яка хоче здаватися благородною. Як казала одна моя знайома, я - лише місток між людьми, які разом можуть реально допомогти ближньому. І. напевно, найбільший плюс нашої допомоги - це те. що люди відчувають: про них не забули, а значить відродженню точно бути!

Джерело: газета «Гарт» від 30.06.2022, Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.