Голова намагається виселити неповнолітніх дітей з квартири

Голова намагається виселити неповнолітніх дітей з квартири

Однією з найважливіших для людини є проблема даху над головою. На жаль, не завжди для її вирішення використовуються чесні методи. Тому часто-густо «квартирна» тема породжує суперечки та скандали. Один з таких розгорівся в селищі Гончарівське Чернігівського району буквально нещодавно, хоча зародився ще кілька років тому.
Цю ситуацію можна назвати «квартирним» трикутником - в обох кутках дві сім'ї колишніх військовослужбовців, а в третьому - селищна рада. Проблема полягає в тому, що родину Припишнюків виселяють через те, щоб заселити іншу - родину  Карповичів.

Причина виселення Припишнюків - немає «прописки» в селищі. Капітан запасу Сергій Припишнюк звинувачує у своїх бідах селищну раду. За його словами, незаконні дії селищного голови Василя Носка призвели до того, що його разом з дружиною та двома малолітніми дітьми викидають на вулицю. Попри те, що суд за житло триває, до Припишнюків вже навідувалась комісія разом з новим претендентом на житло. Виявилося, що останньому житлова комісія селищної ради вже видала ордер на спірну двокімнатну квартиру за адресою: вул. Танкістів, 82/9. Втім, родина що там мешкає, виселятися з оселі, не збирається. Сергій Припишнюк стверджує, що має такий самий ордер, який отримали його батьки у 1985 році. В документі він також значиться як квартиронаймач.
Про причини конфліктної ситуації дізнавалися на місці.
Господар помешкання того дня збирався від'їжджати на роботу до Києва: колишній військовослужбовець працює в столиці за вахтовим методом.

— Сергію Віталійовичу, за що Вас виселяють?
—   Ми стали заручниками безладу. Цю квартиру отримали мої батьки. Мені тоді було 13 років. Після  розлучення батько  залишив  житлову  площу  матері  та мені, а сам переїхав до Києва, де й нині проживає. Разом з дружиною Наталією в цій квартирі ми живемо 12 років. Проблеми виникли після смерті матері в 2006 році. Моя дружина довгий час не мала ніяких документів, бо ще неповнолітньою з батьками переїхала з Росії. Отримати в Україні документи тоді було великою проблемою: без громадянства їй не давали паспорта. Укласти ж шлюб без паспорта вона теж не могла. Відповідно не могла отримати громадянство, як моя дружина. Звісно, що прописатися без документів вона теж не змогла. Увесь цей час ми воювали за документи. Паспорт їй видали тільки в березні цього року. Я, в свою чергу, після звільнення з армії, знайшов роботу в Києві. Власне, для цього й прописався там у свого батька, але постійно живу в Гончарівському. Про це всі знають. Після смерті матері я виписався з Києва, але в Гончарівському селищний голова Василь Носко відмовив мені в реєстрації. В нього щодо цієї житлової площі вже були свої плани. Думаю, що саме з цих міркувань він відмовляється реєструвати моїх дітей. Куди я тільки не звертався по допомогу. Писав до прокуратури, СБУ, КРУ, дістався навіть до Секретаріату уповноваженого з прав людини. Після чого, мабуть, у район надійшли вказівки вирішити проблемну ситуацію. Приїжджали керівники різних  служб  та  відділів з району. Склали припис, в якому зобов'язали Носка оформити свідоцтво про народження сина та видати нам довідку про склад сім'ї. Також там йшлося про вирішення питання щодо права користування житлом відповідно до законодавства. Цього не зроблено. Діти у нас досі наче «висять у повітрі». Нам з дружиною допомогла тимчасово прописатися в селі Ковпита начальник районного управління соціального захисту Людмила Драчко. Реєстрація ж потрібна, щоб оформити законно шлюб. Також без штампу «прописки» в паспорті неможливо навіть позов до суду подати. Перший суд щодо житла я виграв. Але Василь Носко звернувся до Апеляційного суду Чернігівської області, який вже був не на мою користь. Я подав касаційну скаргу до Верховного Суду України з клопотанням призупинити дію вироку попереднього суду до рішення вищої судової інстанції. Проте для селищного голови Гончарівського закон не писаний і він разом з житловою комісією видав ордер на мою квартиру іншій людині, яка, до речі, має вже однокімнатну квартиру.

- Наш дільничний, який приходив разом з комісією нас виселяти, потім розповів, що селищний голова, коли підписував ордер Артему Карповичу, сказав: «Якщо зможеш їх викинути з квартири - житлоплоща твоя», - говорить дружина Сергія Припишнюка Наталія. Тому він себе так нахабно і поводить. Каже, що все одно нас виселить.
Василь Носко, у свою чергу, стверджує, що службове приміщення за вказаною адресою більше не належить Сергію Припишнюку. За його словами, колишній військовослужбовець має право на квартиру в Києві, яку отримав його батько, а отже, цю має звільнити. Діти Припишнюків не приписані. Причина? Небажання батьків, стверджує голова. Про те, що справу щодо житла розглядатиме Верховний Суд України, він знає, але вважає, що на законних підставах виданий інший ордер. Василь Носко говорить, що керівництво розміщеної в Гончарівському військової частини готує інший позов на Припишнюка. Щоправда, пояснити, на чому грунтуються претензії військових, не зміг, оскільки відомо, що службове житло військовиків передано на баланс селищної ради. Отримати відповідь на те, чи буде селищна рада продовжувати спроби виселити Припишнюка з родиною до рішення суду, теж не вдалося. Якщо ж такі дії будуть у подальшому, то вони здаватимуться щонайменше незрозумілими, оскільки постає питання, куди подіти родину Карповичів, якщо суд буде не на їхню користь. Питання також: чому голова намагається виселити неповнолітніх дітей з квартири, де вони мешкають з народження, адже права дітей на житло захищає Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»? Зокрема, стаття 12, в якій говориться: «Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна». Як єдине пояснення на свої дії, Василь Носко наводить рішення виконкому щодо надання житла родині в гуртожитку «Зірка». Натомість органи опіки (відповідні служби Чернігівської РДА), про які йдеться в законі, своєї згоди на виселення дітей не давали.

Цікавими виявилися претензії голови щодо несплати комунальних платежів Сергієм Припишнюком. За квартирою числиться чималий борг, проте приймати оплату від квартиронаймачів відмовляються. Немає для цього підстав, стверджує Василь Носко.
- Якщо рішення Верховного Суду України не задовольнить інтереси селищної ради, то це буде правова колізія. В родині, яку селищна рада хоче поселити в цю квартиру, є двоє дітей. Вони живуть на одинадцяти квадратних метрах. Чим діти Припишнюків кращі за інших дітей? - говорить голова.
Дивно, що селищний голова, який за фахом навіть не юрист, дає негативну оцінку суду, котрий може винести вердикт не на його користь. Стосовно дітей, то, думаємо, що на питання «чим вони кращі за інших?» нехай відповідають батьки. З вигляду вони, принаймні, нічим не гірші, щоб заслужити собі життя в гуртожитку. Та й сама родина справляє враження благополучної попри розмови про те, що вони зловживають алкоголем.
Схоже, що намагання виселити родину підкріплюється чиєюсь зацікавленістю.
Слідкуватимемо за тим, чим закінчиться ця історія. Сподіватимемося, що кінцівка цієї квартирної епопеї все ж не залишить без даху над головою нікого.

Ігор Левенок, тижневик «Деснянська правда» №18 (27957)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.