GOROD.cn.ua

Олег Ревко: «Щеплення дітям потрібно робити обов’язково!»

 

Завідувач гастроентерологічного відділення Чернігівської обласної лікарні Олег Ревко справедливо вважається одним із кращих фахівців не лише нашого Придесення, а й України. Тому й бажаючих проконсультуватися з ним – завжди багато. Втім, досвідчений і відомий лікар все-таки знайшов час, щоб відповісти на запитання обласної газети «Чернігівщина».



Чому в розвинених країнах лікареві працювати легко?

– Олегу Петровичу, звідки Ви родом? Хто Ваші батьки?

– Я народився в мальовничому селі Виблі на Куликівщині. Дуже добре знаю життя сільських мешканців, їхню працю і шаную її. Люблю природу, адже люди, які виросли в селі, ставляться до нашого довкілля трепетно, дбайливо, помічають усю цю красу та насолоджуються нею. Мама моя працювала вчителькою, тато був головою колгоспу. Близьким хотілося, щоб я став військовим, але я все ж обрав професію медика – закінчив Київський медичний інститут. Доки вирішував житлове питання (будував дім), працював на «швидкій допомозі» в Чернігові, а потім повернувся в нашу міську лікарню, де трудився лікарем-ординатором. Постійно займаюся питаннями лікування органів травлення, які не вимагають хірургічного втручання. Тобто я працюю з 1989 року в Чернігові, а в обласній лікарні – з 4 квітня 2000 року, одразу ж став завідувачем гастроентерологічного відділення.

– На той час – наймолодшим серед усіх очільників відділень у цій лікарні!

– Так. А з 2002 року я позаштатно – обласний гастроентеролог управління охорони здоров’я. Взагалі ж, мене особливо цікавлять найскладніші випадки, бо коли ти вмієш робити найскладніше, то впораєшся і з легшим... Тому я все життя вчуся, прагну самовдосконалюватися. Дуже багато часу провів у нашій медичній бібліотеці, де уважно читаю найрізноманітнішу фахову літературу. Багато років займаюся лікуванням вірусних гепатитів та аутоімунних захворювань печінки. Постійно стежу за всіма досягненнями медицини в світі.

Взагалі ж, у нашій державі робити це непросто. Адже для того, щоб взяти участь у міжнародних конференціях, потрібні кошти, яких наші медики через низькі зарплати просто не мають. Наприклад, є такий європейський форум континентального масштабу – «Європейський гастротиждень». І тільки за те, щоб зайти до зали, потрібно заплатити 950 євро! А ще треба сплатити за помешкання, харчування.

– І за неблизьку дорогу за кордон...

– Для українського лікаря – це астрономічна сума! Тому я щиро вдячний спонсорам, котрі мені допомагають їздити на такі важливі конференції. Бо інакше б я не зміг підвищувати свій рівень, адже світова медицина постійно розвивається. Протягом тривалого часу, до 2014 року, відвідував і провідні медичні форуми в Росії (у Москві та Санкт-Петербурзі) – рівень академічної гастроентерології, особливо гепатології (найскладнішого її відділу, який мене цікавить), там – на дуже високому рівні. Бо вони в своїх підходах орієнтовані на США, тобто найпередовіші технології. Якщо щось з’являлося в Сполучених Штатах, то буквально через три-шість місяців ці методики уже були повністю адаптовані в Москві з урахуванням їхніх реалій...

– Неймовірно!

– А подальше самовдосконалення відбувалося на європейських форумах. У принципі, в розвинутих країнах лікареві працювати легко, бо там усе написано, що ти повинен робити... Вдячний за кваліфіковані поради й нашим українським професорам – Ткачу з Києва, Дорофєєву, Зайцеву з Донецька (нині вони переїхали до столиці), Фадєєнко з Харкова, яка очолює Інститут терапії, Степанову, котрий керує Інститутом гастроентерології в Дніпропетровську. Це люди, від яких можна почути висококваліфіковану пораду, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Від надмірного вживання алкоголю втрачають десять років життя

– Зараз – складні часи, зокрема і в медицині...

– Недаремно є таке «побажання»: щоб ти жив під час змін! Головне – робити реформи таким чином, щоб не було погіршення. Загалом я підтримую ті підходи, які втілюються сьогодні. Інша справа, що потрібно визначитися з темпами їхнього впровадження. Бо не можна починати реформу, доки не буде законодавчої бази, яка б чітко регламентувала діяльність медичних закладів. І, звісно, на все потрібні відповідні кошти... Взагалі, якщо на державному рівні не зміниться ставлення до медиків, то в Україні можуть залишитися фахівці пенсійного та передпенсійного віку і вчорашні студенти, які ще не мають належного досвіду. Адже не секрет, що зараз немало наших медпрацівників виїжджають на роботу до Чехії, Польщі та інших країн. І там рівень їхньої кваліфікації влаштовує роботодавців, а у нас постійно чуємо про неналежну кваліфікацію лікарів. І переважно про це з екранів телевізорів говорять або взагалі не медичні працівники, або лікарі-невдахи, які не займаються лікуванням хворих безпосередньо, а знайшли себе в громадській діяльності.

– Отже, попит на наших фахівців є!

– А медицина – така галузь, де не можна навчитися швидко. Якщо в терапії, за умови постійного самовдосконалення, для цього потрібно хоча б 10-12 років, то в хірургії – значно більше, близько 15-25-ти. І що ж буде, коли з України виїде за кордон більшість висококваліфікованих спеціалістів?! У Нестора Махна з цього приводу була «втішна» фраза: «Нічого, жінки інших народять».

– Такий «велемудрий» вислів приписують маршалові Жукову, тільки при цьому жінок він назвав «бабами»...

– Але вперше це сказав батько Махно!.. Взагалі, на будь-яку людину можна одягнути білий халат, та як вона працюватиме? Я з повагою ставлюся до Вінстона Черчилля. Це – безперечно, видатний добродій. Так от у нього є гарне міркування: «Чим відрізняється справжній державний діяч від політика? А тим, що державний діяч здійснює кроки, плодами яких він не користуватиметься». На жаль, у нашу українську медицину десятиліттями не вкладалися належні кошти. Тому технічно ми тепер серйозно відстаємо, це треба чесно визнати! І для того, щоб наздогнати (я не кажу перегнати) Європу, потрібно багато працювати, але не тільки медикам.

– Бо у нас звикли в усіх негараздах звинувачувати лікарів...

– А чому зараз не перейнятися проблемою алкоголізації суспільства?! Бо від вживання надмірних доз алкоголю з раннього віку, тим більше – сурогатного, неякісного, – в української нації проблем – у десятки разів більше, ніж через той вірусний гепатит. Однак про те, як боротися з алкоголізмом у національному масштабі, з обмеженням вживання алкоголю, майже ніде не говориться.

– А яка ж доза вживання алкоголю для однієї людини вважається відносно безпечною?

– В еквіваленті до чистого етилового спирту – дев’ять літрів за увесь рік.

– Небагато...

– Однак її перевищення протягом року на 1 літр – це мінус один рік життя людини в нашій державі. А у нас, в середньому (це враховуючи навіть немовлят і 80-літніх) одна людина, за різними статистичними даними, вживає від 18-ти до 22 літрів. Тобто тільки від надмірного вживання алкоголю українці втрачають понад 10 років життя. Тож наведення порядку у цьому питанні вирішило б масу проблем! І нам не так було б соромно, що в Україні, порівняно з розвиненими державами, загалом небагато довгожителів, особливо серед чоловіків...

– Я вже не кажу про якість алкоголю – це окреме питання!

– Авжеж, від виготовлення жахливого самогону – до того, що продається в деяких наших магазинах...

За відмову від щеплень – штраф понад тисячу євро

– Щодо вірусного гепатиту – є дві проблеми: вірусні гепатити С і B. Почну з другого. Завдяки вакцинації, котра проводиться в Україні досить тривалий час, близько 20-ти років, захворюваність гепатитом значно знизилася. Але нині в деяких наших ЗМІ, які полюбляють роздувати гучні скандали, з’явилися сюжети про начебто небезпеку щеплень... І зараз чимало батьків відмовляються взагалі вакцинувати своїх дітей, наражаючи їх тим самим на справжню небезпеку!

Генеральний директор нашої обласної лікарні Андрій Михайлович Жиденко, побувавши в Польщі, розповідав: якщо батьки вдруге відмовляються вакцинувати дітей, вони мусять там сплатити значний штраф – більше однієї тисячі євро!.. А якщо раптом відмовляються втретє – штраф зростає... Чому? Людина, якій вчасно не зробили щеплення, становить загрозу для оточуючих. І все – питання вирішується. Адже щеплення дітям потрібно робити обов’язково. Нещеплена дитина може захворіти важкою хворобою на все життя!

– А у нас – «демократія»...

– Ні, у нас – роздуті центральними телеканалами скандали, які насправді не мають жодних підстав. При застосуванні будь-яких лікарських засобів існують побічні дії – навіть у найбільш розвинених країнах світу. При цьому кількість врятованих людських життів не йде ні в яке порівняння з випадками побічної дії. Це розуміють освічені лікарі. Проте для «мега-значимих» засобів інформації необхідні шоу. Лише так можна збільшити кількість симпатиків телеканалу. Ви ж подивіться, що зараз показують: суцільна «чорнуха», яка негативно діє на глядачів, призводить до масової депресії. Тому я телевізор тепер дивлюся надзвичайно дозовано, натомість читаю класику та мемуари мудрих, визначних людей. Це мені дуже добре допомагає!..

Так от, вірусний гепатит B на сьогодні лікується ще неефективно.Власне, є два варіанти такого лікування: якщо пацієнт прагне вилікуватися повністю, то потрібно застосовувати інтерферони, які переносяться важко; курс лікування – не менше року, і ефективність – від п’яти до двадцяти відсотків. Інший варіант – усе життя приймати пігулки... Втім, хворих на гепатит B лікувати потрібно не всіх, а тільки тих, хто цього дійсно потребує. Бо трапляється, що вірус живе в людині, але не викликає особливих проблем...

«Коли востаннє вживав наркотики?» – «А шо, видно?»

– Щодо вірусного гепатиту С, препарати, котрі зараз використовуються в його лікуванні, мають надзвичайно високу ефективність – близько 99 відсотків. І в світі лікування гепатиту С перестало бути проблемою. Головне – не займатися самолікуванням і не панікувати. Бо є пацієнти, які приходять до мене на прийом, попередньо замовивши собі пам’ятник.

– Це що, такий жарт?

– Ні, мені серйозно розповідають, що пам’ятник уже в гаражі. І подібних випадків – немало. Уявляєте, наскільки у людини травмована психіка?.. Почитавши відгуки в інтернеті, людина фактично готується до власної смерті. Але ж це – неправильно! Пояснюю, що дані в Інтернеті наводяться зазвичай щодо населення південноазіатського регіону, хоч це не розголошується. Однак різні раси хворіють по-різному, й не треба нагнітати істерію, тим більше – з некомпетентних джерел. Якщо людина вживає алкоголь, а тим більше наркотики, спочатку необхідно вилікуватися від алкогольної та наркозалежності.

– Так, це – зрозуміло.

– То Вам зрозуміло, а декому з тих, хто до мене приходить, – ні... Запитую у пацієнта, коли той востаннє вживав наркотики, і чую у відповідь ошелешене: «А шо, видно?». Ось така ситуація... Так от, є державна програма. Точніше це була постанова Кабміну М. Азарова з профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів B і С. І те, що зараз є, – це заходи на її виконання. Ця програма офіційно закінчена в 2016 році, та, хочу заспокоїти наших пацієнтів, – кошти досі продовжують виділятися на придбання препаратів для безкоштовного лікування.

З 2020 р. наказом УОЗ, з метою наближення лікування хворих на хронічні вірусні гепатити та спрощення процедури отримання державних ліків, безпосереднє лікування хворих делеговане на первинну та вторинну ланку сімейним лікарям та іншим фахівцям, які готові до проведення лікувального процесу у цих хворих, – так, як це робиться в розвинених країнах. Завдання, яке ставиться щодо придбання препаратів за державні кошти – дуже просте: якомога дешевше пролікувати, наголошую, якісними препаратами якомога більше людей.

– Наскільки це вдається?

– Сьогодні до мене звертається велика кількість лікарів з первинної ланки по методичну допомогу, більшість із них – молодь та лікарі середнього віку, котрі хочуть оволодіти методиками лікування хронічних вірусних гепатитів. Я завжди ділюсь спеціальною корпоративною інформацією з цього питання, адже вирішення цього питання повинне бути на належному рівні в регіоні.

Сумно, але поряд з цим є низка моїх колег, які знаходять багато справжніх та фіктивних причин для того, щоб уникнути цих пацієнтів… І одразу ж згадуються слова дуже жорсткої людини, проте ефективного менеджера в управлінні – І. В. Сталіна: «Хто хоче працювати, той шукає вирішення; хто не хоче працювати, той шукає проблему» та «Не згодний – супереч. Суперечиш – пропонуй. Пропонуєш – роби».

– Щиро дякуємо за відверту та цікаву розмову, Олегу Петровичу! Зичимо здоров’я й успіхів у Вашій благородній діяльності!

Сергій Дзюба, «Чернігівщина» №23 (841) від 10 червня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: щеплення, Ревко, гастроентеролог, обласна_лікарня, інтерв’ю, медицина, Дзюба, Чернігівщина