«Все у нас добре. Але було б краще, якби у нашу школу провели газ!»

Обидва села належать до Борзнянського району. Серед інших районів області саме цей став останнім, який було підключено до газової мережі. 1-й ГРП (газорозподільний пункт) тут було збудовано лише в 2000 році. Подія ця так схвилювала тодішніх керівників держави, що сам Президент Кучма приїздив на урочистості. Довго борзнянці (самі себе вони і досі називають борзенцями) згадували, як Леонід Данилович разом з Іваном Степановичем Плющем, який на Борзнянщині народився, перерізали святкову стрічку.



Минуло 5 років. За цей час газифіковано райцентр, а ще блакитне паливо почало обігрівати помешкання жителів кіяьхох сіл. Точніше, усіх тих із них. хто спромігся знайти кілька тисяч гривень на підведення газу до власного будинку. Наприклад, мешканцям Високого це обійшлося в середньому по 7 тисяч гривень на газифікацію однієї оселі. Отже легше стало селянам. Легше і зручніше обігрівати житла взимку. Просторіше і чистіше стало у дворах і господарських будівлях, де тепер не обов'язково тримати купи дров і гори вугілля. Усім вистачає газу, всі гріються, всі почуваються впевненіше, окрім... тих людей, які працюють у сільських школах, дитсадках та будинках культури. Чому? Бо до газової мережі ці заклади не підключено. Хай хоч все село газифікують, тільки не будівлі, що належать до сфери освіти і культури. За проведення газу до своїх домівок люди віддали свої кревні, а хто платитиме за проведення цивілізованого опалення до, скажімо, школи?

Щоб знайти відповідь на це запитання та ще на деякі інші, які „прив'язані" до нього, кореспондент „Гарту" виїхав на Борзнянщину...

ДОВІДКА:

Село Високе розташоване за 16 км від райцентру. Вперше вгадується у другій половині 16-го століття. На сьогодні в селі налічується 1312 мешканців. Упродовж 2005 року тут померло 58 чоловік, народилося 5. У місцевій школі навчається 230 дітей.

* * *

В учительській Височанської школи було прохолодно. Так здалося городянину, а от тутешы вчителі кажуть, що температура нормальна. Проте що педагогу випало говорити, переконані, цю систему опалення, якій більш ніж 30 років, треба міняти.Труби прокладемо горищем, це неправильно, і багато тепла втрачається марно. Та йтруби ям! .Труби оті вже й запаюємо, і навіть ганчірками замотуємо, бо вони протікають", — говорить завгосп школи Ольга Мишко Вона розповіла й про те, як важко опалювати таке величезне приміщення вугіллям. На цю зиму було заготовлено 170 тонн такого палива, але його не вистачило, бо січневі холоди все "проковтнули". "Для опалення такої школи, як наша, на добу треба 2 тонни вугілля. А коли було під 30 градусів морозу, то й усі 3 тони при тому, щр вугілля чисте,а не з різними домішками. Газ потрібен!*—каже завгосп, і з нею солідарні усі.



.Нашу школу збудовано у 1974 році. Через те, що тепломережа застаріла, виникають проблеми з опаленням. Звісно, необхідне перепланування мережі для теплоз-береження’, — говорить вчителька Олександра Байбарацька.

Завуч Олена Помігалова розповіла й про інші проблеми, з якими доводиться боротися працівникам освітнього закладу (тут працюють 23 педагоги). Наприклад, є програма .Шкільний автобус*, вона діє, але на 3 школи району (Висонанська. Шаповапівська та Забілівська) той автобус один, із села Маличина Гребля у Високому навчається 14 дітей, тож виходить, що школярики о 7:30 виїжджають з дому, а повертаються туди лише о 15:30. Поки всі села і всі школи об’їдеш! А зламається автобус — біда. Буває, що батьки ідуть підводами по своїх дітей. Вчителька Ольга Труба додає: "Я займаюсь виховною роботою. Мене хвилює матеріальне забезпечення. Перед святами всі ходимо, кланяємось і просимо, щоб на організацію того чи іншого заходу виділили якісь кошти. Щоб передплатити журнал „Позакласний час", самі скидаємось.

Олена Помігалова підсумовує: .Але все ж таки найнагальніша наша потреба — газове опалення! Як же так, газ ще селом, а про школу ніхто не подбає. Директор б’ється як риба об лід, але... із самим директором Височанської школи поговорити не вд алося, він перебував на лікарняному. А от з директором школи сусідньої Шаповалібки розмова була довгою.

* * *

ДОВІДКА:

Село Шадоватгі яка розташоване за 7 кілометрів від райцентру. Вперше згадується в кінці 16-го століття. На сьогодні в селі калі чується 1473 мешканці. Упродовж 2005 року тут померло 46 чоловік, народилося 6. У місцевій шкоді навчається 170 учнів.

* * *

Товстоліс Михайло Дмитрович приїхав сюди працювати І вчите лем ще в 1965 році. Сьогодні він директор. За час педагогічної кар'єри отримав почесні звання відмінника народної осв-і іти СРСР та УРСР, а зовсім недавно міністр Станіслав Ніколаєнко вручив М.Товстолісу знак Міністерства освіти і науки України „Софія Русова”. Директор розповів, що школу повністю забезпечено кадрами (21 педагог), що батьки учнів допомагають робити ремонт, бо „кожен хоче для своєї дитини найкращих умов для навчання”. Директор показав кореспондентові школу, сам виступивши в ролі екскурсовода. Подивитися було справді на що! Чудовий комп’ютерний клас, майстерні, спортивна зала, затишні класні кімнати, велика світла їдальня, розкішна актова зала — таку не часто зустрінеш навіть в обласному центрі. Загальна площа шкільних приміщень — 3850 кв.м. А як оформлено Світлицю Софії Русової (саме такий напис на дверях кабінету, в якому зібрано безліч цікавих просвітницьких експонатів)! Про цю школу можна писати багато і, я переконаний, треба, але це тема окремого матеріалу.

М.Товстоліс: —Все йде у нас добре. Але було б ще краще, якби у нашу школу провели газ! Щоб було тепло і щоб за дітей ми не хвилювалися, нам треба спалювати 1,5 тонни вугілля щодня, і хорошого вугілля! Ось дивіться І (директор розгортає і показує документи. — Кор.) — з Бахмача І ми отримали 2,5 тонни вугілля, заплатили — 1173 гривні. Хіба ж і. це діло?!

Кор.: — Чи є надія, що школу і буде газифіковано?

М.Товстоліс: — На сесії райради мова йшла про те, щоб Ша-повалівську, Височанську та Ми-і колаївську школи підключити до газової мережі. Але все це... лише планується. Я запитую у районного керівництва, коли саме, щоб я, у свою чергу, сказав батькам і яких усіх хвилює це питання.,. Мені знову говорять: „Планується... Це треба спочатку документацію підготувати і і таке інше”. Справді, якби в нас була проектно-кошторисна документація щодо переведення школи на газове опалення, то було б зручніше працювати далі — виходити на конкретних людей, які можуть щось вирішити, врешті-решт ми поїхали б до міністра. А інакше можна вкласти гроші, а потім приїдуть люди в погонах і спитають: „Куди ви поділи народні кошти?”



Микола Дмитрович, показуючи школу, згадував добрим словом людей, які працювали над зведенням будівлі, і серед них Анатолія Миколайовича, називаючи його „хрещеним батьком” школи. Анатолій Миколайович мешкає у Борзні. Його прізвище — Чеботар. Чому „хрещений батько”? А тому, що у 1995 році, коли будувалася школа, саме він очолював борзнянський „Райагробуд”. Потім виявилося, що Анатолій Чеботар працював і на будівництві Височанської школи у 1974 році. Щоправда, тоді він був майстром-виконробом. Понад ЗО років людина займалася будівництвом на території району, знає, що й до чого. Ми зустрілися з ним.

Кор.: — Анатолію Миколайовичу, Ви тридцять років пропрацювали в будівельній організації, що можете сказати про стан справ з теперішнім опаленням у сільських школах Борзнянщини?

А.Чеботар: — Ситуація дуже серйозна. Приміщення шкіл потребують негайного вирішення питання заміни тепломереж на більш ефективні схеми опалення, зокрема на використання газового палива. Скажу більше, зараз важко укладаються договори з державами-сусідами на поставку газу. Але використовувати саме його все одно буде вигідніше.Це однозначно. І ще додам. Тепер такий час, що слід звернути увагу на нові технології, які використовують цивілізовані люди в цивілізованих країнах, де, наприклад, давно з’явилися дуже ефективні, так звані індивідуальні, котельні. От нещодавно Україна була вражена тим, що сталося в Алчевсь-ку. Якби в місті були саме такі котельні, трагедії не було б. А ефективні вони ще й тому, що при їх експлуатації не потрібно прокладати додаткові (власне, зайві) тепломережі, не треба зайвих теплотрас. Щодо вашого запитання, то подумайте, скільки тонн вугілля щодня спалюють у кожній школі! Які це кошти! А їх же так важко знайти у бюджеті.

Кор.: — П оясніть, будь ласка, що, окрім проектної документації, потрібно, щоб справа зрушила з місця?

А.Чеботар: — Схема роботи складна. А послідовність її така. По-перше: виготовлення проектно-кошторисної документації щодо переведення того чи іншого об’єкта на газове опалення. Ось воно, поруч, іде по селу... Сам Бог велів його використовувати. По-друге: включення до плану газифікації того чи іншого об’єкта. По-третє: джерело фінансування. Це питання районне керівництво повинне узгоджувати з обласним, а якщо потрібно, й зі столицею.

Кор.: — Ви знаєте ситуацію в районі. Скажіть, наступного року в місцевому бюджеті зможе з’явитися пункт про газифікацію якоїсь із шкіл?

А.Чеботар: — Так, я знайомий із ситуацією. Якщо районне керівництво візьметься за справу, то щороку 2-3 школи можна буде перевести на газ. Як знаюча людина, можу сказати, що багато чого залежить від органів місцевого самоврядування (голів сільрад) та директорів шкіл. Якщо зможуть „обернутися", то це їм великий плюс.

Кор.: — С кільки обійдеться підведення газу до однієї школи, скажімо до Височанської?

А.Чеботар: — Десь тисяч 400-450...

Кор.: — А чи є в районі хоч одна газифікована школа.

А.Чеботар: — Є. Центральна школа Борзни.

Кор.: — Дякую за розмову.

Про те, скільки тонн вугілля щодня спалюють в одній школі, ми вже знаємо. Неважко підрахувати, скільки коштує лише один день такого опалення, а опалювальний сезон у навчальному закладі триває щонайменше п’ять місяців... Підрахувати неважко. І після таких підрахунків стає зрозуміло, що і місцевим бюджетам вигідно переводити опалення шкіл на газ, звичайно, у тих селах, куди його вже проведено. Невже слід чекати, доки директори шкіл та сільські голови зможуть „обернутися”?

Олександр Супронюк, «Гарт» №13 (2345) від 30 березня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.