Дві доби шукала зниклу дівчинку менська міліція

На початку грудня минулого року 6-річна Ліля Кравченко з Березни Менського району, її сама того не бажаючи, переполошила всю Менщнну і кілька сусідніх районів. 3 грудня близько 17-ї години дівчинка пропала. Однак минуло цілих три дні, поки її родичі В звернулися до міліції, причому зробили це не батьки дитини, а її хрещена мати В Людмила. Одразу за тривогою був піднятий весь Менський райвідділ міліції. І вже через дві доби Лілю знайшли - аж у Понорниці Коропського району, і не саму, аз 16- м річною ученицею Реутинського аграрного ліцею (Сумська область) Наталією.



У цій історії ще багато чого остаточно не з’ясовано. Здавалося б, пролити світло на деякі темні плями могли б її головні дійові особи — Ліля і Наталія. Втім не все так просто. Про Наташу відомо, що вона — кругла сирота, матері не пам’ятає, батько помер, коли дівчинці було 3 роки. Деякий час дитину виховувала бабуся. Потім не стало і її. Так Наташа опинилася в Черешенському будинку-інтернаті, де й закінчила 9 класів. Вступила до ліцею, а взимку нібито поїхала на канікули до дядька в Коропський район і... зникла. Як вона потрапила до Березни, невідомо, але до цього її бачили в Мені, за бродяжництво Наталію навіть затримували працівники органів правопорядку. І в Черешеньках, і в Реутинцях про неї відгукуються однаково — дівчина складна, схильна до фантазування, важко йде на контакт, не раз тікала з інтернату. Щодо схильності до фантазування, то цю Наталчи-ну рису помітили і в Обласному притулку для неповнолітніх „Надія”, куди її з Лілею привезли після того, як знайшли. Чого тільки Наталка не розповідала: спочатку говорила, що знає Лілю з пелюшок, потім стала вигадувати, що з маленькою вони знайомі рік, що жили удвох у власному будинку, вирощували овочі та фрукти, закривали салати й компоти на зиму. Одне слово, добиватися від дівчини правди було марно. Залишалося сподіватися, що ситуацію прояснить Ліля.

І ось що вона розповіла: „З Наташею познайомилась моя мама. Вона поїхала на базар купити ковбаси, і там вони зустрілися. Через півтижня Наташа приїхала до нас із великою паскою (Швидше за все, з домашньою хлібиною—Авт.) Увечері ми втрьох пішли до сусідки, баби Анюти. Коли я вийшла надвір, у туалет, Наталка пішла за мною, схопила за руку й потягнула за собою. Я не хотіла йти, кричала „Я хочу до мами, відпусти...", але вона сильно держала мене... Потни я з нею їздила по селах, часто плакала, хотіла їсти, але вона мені не давала, їла сама...”

Від села до села дівчата добиралися на попутках, їжу просили в чужих людей, ночували, за словами Лілі, у незнайомих чоловіків. І ніхто (і) не запідозрив неладного, не забив на сполох. Щоправда, один чоловік, побачивши у сільському магазині Наташину фотографію (коли дівчина доставлялася до Менського райвідділу внутрішніх справ, її там сфотографували), зателефонував до міліції і повідомив, що бачив зниклих. Розповідає начальник Менського райвідділу внутрішніх справ підполковник міліції Юрій Утишев, який безпосередньо керував пошуками дівчинки:

— Ми залишали фото Наталії всюди, де шукали Лілю, адже в Березні знайшлися свідки, які бачили їх разом. Вся наша оперативно-слідча група була задіяна в цій операції. Ми знали, що Наталія родом з Коропщини, тому зосередили свої дії на цьому та прилеглих районах: Щорському й Со-сницькому. І врешті-решт знайшли дівчат — на трасі неподалік від Понорниці. Цікаво, що спочатку повертатися додому Ліля не хотіла, говорила: „Я хочу бути з Наташею”.

Ось це дивно, бо кореспондентові дитина сказала, що весь час, поки .мандрувала” з Наталею, просилася додому. Хоча на дівчину вона не ображається і навіть виправдовує її: .Мама пожартувала, сказала мені .Уб’ю я тебе”, а Наташа мене пожаліла і забрала з собою”.

Насправді важко сказати, що саме штовхнуло Наталку на цей крок. Сама вона пояснила все так: .Батьки Лілі погано поводяться з донькою, їй зі мною краще”. Про те, наскільки .краще” дитині було з Наталією, ми вже знаємо. Та повернімося до батьків Лілі. Чи дійсно все так, як каже Наталка? Судити важко. Про тата й маму дівчинки відомо, що вони ніде не працюють, дружать із чаркою, до того ж хворі на туберкульоз. Досить показовий і той факт, що після зникнення дитини П батьки навіть не звернулися до міліції. З іншого боку, вчителі школи, в якій навчається Ліля, стверджують, що вона завжди доглянута, чистенька, непогано навчається. Односельці кажуть, що Ліля дуже любить свою маму. Те ж саме говорить і дівчинка, хоча під час приїзду батьків до “Надії” вона, за словами вихователів, більше горнулася до тата. До речі, за два місяці, поки дитина живе у притулку, мати навідалася до неї „аж" два рази: один раз із чоловіком і ще раз сама.

Фінал цієї історії, на жаль, невеселий. Наташу відправили до Реутинців продовжувати навчання, але гарантії того, що вона знову не втече, немає. Ліля ж може стати сиротою при живих батьках, оскільки розглядається питання про позбавлення їх батьківських прав. Старша сестра дівчинки (їй 18 років) має намір оформити опікунство над нею, якщо виникне така необхідність. Але розлука з мамою — це трагедія для будь-якої дитини, і скільки б не було законних підстав для того, щоб позбавити жінку права називатися мамою, якщо є бодай найменша надія на те, що жінка виправиться, треба дати їй шанс. Заради дитини...



Автор дякує за допомогу в підготовці матеріалу завідувачці ОПН „Надія" Олені Попок, соціальному педагогу притулку Оксані Коноваловій, начальнику Менського РВВС підполковнику міліції Юрію Утишеву та голові Березнинської селищної ради Андрію Прядку.

Р.S. Набула резонансу й інша надзвичайна подія. На початку нового року молода мешканка Городні залишила двох своїх дітей удома і пішла до сестри в сусіднє село — святкувати. А П трирічний І п’ятирічний сини на цілих 4 дні стали заручниками власного будинку, який, до того ж, не опалювався. Подробиці читайте в наступному номері.

Валентина Євтушенко, «Гарт» №5 (2337) від 2 лютого 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.