Навіщо знищувати дерево, роблячи з нього «новорічну красуню», якщо поруч ростуть такі ж самі, але живі ялинки?!

Це фото зроблено одного дня того зимового періоду, який називають новорічно-різдвяними святами. І не оновлена, оформлена у модерновому стилі споруда нещодавно відкритого «Мегацентру" привернула увагу автора фотознімка. Його вразило інше. 6 центрі знімка — ялинка. Увечері ця лісова красуня сяяла вогниками гірлянд. Гарно! Тисячі людей щодня бували у торговому центрі, поруч кінотеатр, зупинка громадського транспорту — ялинка тішила очі городян і гостей міста.



І ялинка ж неабияка — з тих, що називають блакитними, кілька метрів заввишки, розлога, з густою глицею! Шкода тільки, що... мертва — зрубана хтозна в яких лісах, звідки й привезена до Чернігова. Скільки б ялинка не радувала око, але скінчились свята і вона поїхала .в останню путь" (на смітник тобто). Що поробиш, доля її така. І такими є долі тисяч інших ялинок (сосон, інших представників флори, яким, на їхнє нещастя, судилося засіятись і вирости хвойними).

Але повернімося до фото. Шановні читачі, при-дивіться до нього уважно — ви побачите на задньому плані ще дві ялинки. Вони такі ж гарні, як і та, яка ближча і про яку йшла мова вище. Тільки а одному ці два дере вця на схожі на те, перше. Бо обидва вони... живі. Ростуть собі тут ще відтоді, коли „Мегацентр” був просто Торговим центром „Дружба”. Тож виникає логічне запитання: навіщо замовляти лісову ялинку, знищувати дерево, платити за нього шалені гроші (блакитна ялинка коштує тисячі гривень), привозити його сюди, встановлювати, якщо за кілька десятків метрів є такі ж самі (і живі!), які легко можна прикрасити тими ж гірляндами?!

Подивишся на все це, подумаєш... і мимоволі згадаєш "Ялинку" — прекрасне і добре оповідання Михайла Коцюбинського, перед яким просто бліднуть всі агітаційні проспекти теперішніх захисників природи, учасників екологічних рухів та організацій... .їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким підійшов ближче, замахнувся сокирою і вдарив по стовбуру. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Аж ось деревце нахилилося, хруснуло і, підтяте, впало на сніг... Василько мало не плакав з жалю"...

Олександр Супронюк, «Гарт» №4 (2336) від 26 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.