14-річний герой

Про дев’ятикласника з Прилук Юрія Хван-Харена, який 23 жовтня цього року виніс із палаючої квартири двох своїх молодших братиків, ми писали у № 45 від 9 листопада. А потім на інтернетівському сайті Прилуцького району прочитали: «Ми, учні школи №6, пишаємося героїчним вчинком нашого дев’ятикласника Юрія Хван-Харена. Від природи він спокійний і сором'язливий, але у момент небезпеки прийняв сильне й мужнє рішення і врятував два життя, дві долі». Нам дуже захотілось познайомитися із хлопцем, який став героєм для своїх однолітків. І ми поїхали до Прилук.



ІЗ ВОГНЮ ТА В ПОЛУМ’Я



Виявилося, що Юра і його молодша сестричка Юля зараз у Ніжинському притулку для неповнолітніх, а врятовані Руслан і Рома — у дитячій лікарні. Хлопчики уже в нормі, але поки що перебувають там, бо вдома ремонт. Кімнату після пожежі приводить до ладу своїми руками бабуся дітей — Галина Іванівна Сусло. Вона — штукатур, працює на будівництві в Южному, що недалеко від Прилук. Жінка й досі картає себе, що того дня довелося поїхати на роботу й залишити дітей самих. Але якби вона не працювала, сім’ї із семи чоловік взагалі не було б де і за що жити. Кілька років тому Галині Іванівні виділили квартиру в малосімейці у Прилуках. Тож вона з чоловіком, дочкою Оксаною та чотирма онуками до пожежі тіснилась у кімнатці в 11 квадратних метрів.

Оксана із Костянтином, батьком Юри та Юлі, розлучилася (але незвичне для нас прізвище, яке дісталося Костянтинові від діда-корейця, залишила). Згодом колишній чоловік помер. Жінка вийшла заміж вдруге, народились Руслан і Рома. Але і з цим чоловіком життя не склалося — він потрапив до в’язниці. Сама Оксана ніде не працює. Лише недавно зібрала всі документи й оформила старшим дітям пенсію у зв’язку із втратою годувальника. Молодшим же ніякої допомоги не передбачено. Тож і живуть лише на зарплату Галини Іванівни (її чоловік теж ніде не працює).



Зараз ремонт у квартирі майже завершено, але чи повернуться діти сюди? Прокуратурою порушено питання про позбавлення Оксани материнських прав. Якщо рішення буде не на користь жінки, то опікунство оформлятиме Галина Іванівна, якщо їй дозволять. Адже спеціальна комісія має обстежити квартиру й вирішити, чи можуть у ній проживати четверо дітей. Крім того, Оксана все одно житиме з батьками, а чи дозволять дітям жити разом із матір’ю, яку позбавили права їх виховувати? І якщо ні, то в який інтернат їх відправлять? Запитань дуже багато. Вони були й раніше — сім’я Хван-Харенів перебувала на обліку в службі у справах неповнолітніх як проблемна. А пожежа ці проблеми лише розпалила, Отож, як кажуть, із вогню та в полум’я. Втім зараз не будемо про сумно. Краще поговоримо про хлопця, який несподівано для інших (і для себе також) став героєм.

ЗАМІСТЬ ТАТА ДЛЯ БРАТІВ І СЕСТРИ

Коли рік тому Юра прийшов до 9 класу Прилуцької школи №6, він був дуже замкненим і тихим. Його прізвище в однокласників спочатку викликало посмішку. Але згодом діти звикли до Юри, побачили, що він дуже хороший, щирий та ввічливий. Це помітили й учителі. А коли дізнались, що йому вдома доводиться доглядати своїх молодших братів і сестру, то й не були надто суворими через пропуски чи невивчене домашнє завдання. Розуміли, що з малими дггьми і в тісноті не дуже підготуєшся до уроків.

— Якось Юра сказав: «Ви думаєте, мені вдома краще, ніж у школі?», — розповідає класний керівник 9 класу Любов Ворожбит. — Я помітила, що він увесь час якийсь насторожений, ніби в передчутті біди. Часто підходив і відпрошувався: «Вдома залишились братики без нагляду Можна, я піду додому, аби з ними чогось не сталося?» Із суто людської точки зору я його завжди розуміла й відпускала. Але переконана, якби Юра мав змогу постійно відвідувати заняття й виконувати домашні завдання, він досяг би хороших результатів. А ще хлопець дуже сором'язливий. Іноді я просила, щоб його погодували в їдальні. Але він відмовлявся від безкоштовних обідів, говорив, що не голодний.

Заступник директора з виховної роботи Тетяна Пінчук розповіла, що у родині Хван-Харенів мама приділяла більше уваги розвагам та приятелям, ніж дітям. Дідусь час від часу жив у родичів, бо в квартирі всім разом було тісно, а бабуся з ранку до вечора працювала. Тож трирічного Руслана й півторарічного Рому часто не було кому доглядати, крім Юри. І Юра, і його сестра, які до цього змінили кілька шкіл, за рік навчання у 6-ій школі трохи відтанули. П’ятикласниця Юля вже не пропускає уроків, записалася до кількох гуртків, почала цікавитися іноземною мовою. Юра став займатися футболом, зізнався, що мріє стати шофером.

— На нього почали звертати увагу дівчата, — по секрету сказала Тетяна Василівна, — бо він у нас дуже красивий юнак.

ЯКБИ ЮРА НЕ НАГОДИВСЯ, ДІТИ Б ЗАГИНУЛИ

Завуч розповіла, що ввечері 22 жовтня Оксана пішла гуляти до сусідки й не повернулася. Уже вранці наступного дон Галина Іванівна крикнула їй крізь двері сусідської квартири, що має їхати на роботу, а діти залишаються самі. Сама ж Оксана стверджує, що залишила дітей ненадовго — вийшла в магазин. А коли повернулася, то в під’їзді було повно диму.



— Я навіть не подумала, що пожежа у нашій квартирі, — розповідає вона. — Тільки коли піднялась на свій поверх, побачила, що лихо у нас. Добігаю до своїх дверей, відчиняю, а звідти валить такий чадний дим! Чую, що там плачуть Руслан і Рома, а зайти не можу — задихаюсь... І тут прибіг Юра.

Про той страшний день хлопець розповів підчас нашої з ним зустрічі у Ніжинському притулку для неповнолітніх:

— Того дня ми з однокласником Євгеном ходили по лікарняну довідку. Біля нового базару трохи затрималися, погойдалися на тарзанці, поговорили зі знайомими хлопцями й розійшлися. Я ходжу дуже швидко, тож додому дійшов за кілька хвилин. Мені наче щось підказувало, що там не все гаразд. Підходжу до нашого будинку, а назустріч вибігає сусідка: «Квартира горить». Я одразу не зрозумів чия. Кинувся всередину, а там мама бігає коридором і кричить: «Там у квартирі малеча». Я миттю на вулицю. Через балкон першого поверху підтягнувся й потрапив на свій балкон (я часто робив так, коли забував ключі). Розгубившись, не додумався чимось обмотати руку, вибив скло голими руками й дуже порізався. До того ж у кімнаті горів сервант, вогонь ударив мені в лице і залізти у квартиру через це вікно я не зміг, тож вибив ногою друге. Дим так і випікав очі. Чую — плаче Рома. Знайшов його під диваном (він любить там спати), схопив на руки й вибіг у коридор. Руслана вже виніс сусід. Усе сталося так швидко, що я навіть не встиг ні про що подумати. Уже потім, згадуючи пожежу, із жахом думав: «А що було б, якби я тоді не прийшов додому?»

У красивих блакитних Юриних очах застиг сум і якась недитяча серйозність. Він зізнався, що дуже хоче додому, бо сумує за братиками.

А що, дійсно, було б? За словами пожежників, якби Юра не нагодився, дітей врятувати б не встигли — вони б задихнулися. Навіть дивно, що спочатку ніхто з дорослих не наважився зайти до квартири, аби врятувати дітей. Не розгубився лише 14-річний юнак.

— Ніхто з нас навіть і подумати не міг, що цей тихий і спокійний хлопець здатен на такий мужній вчинок, — каже Любов Ворожбит. — Після тієї пожежі я зустріла знайому, яка живе в одному будинку із Хван-Харенами. Вона мені розповіла про пожежу і сказала: «Юра тоді так себе проявив! І взагалі — він дуже хороший хлопець».

Такої ж думки й Марієтта Демиденко, завідувачка Ніжинського притулку для неповнолітніх:

— Юра дуже старанний і відповідальний, не цурається ніякої роботи. Треба розчистити дорогу від снігу чи переставити меблі — береться й робить. Вони із сестрою дуже різні. Юля хоче бути лідером, але в неї не виходить. Юра ж до лідерства й не прагне, а до нього тягнуться всі — і дорослі, й діти. Він зараз у нашому притулку найстарший із хлопців, тож допомагає вихователям з молодшими дітьми. Його б у нормальні умови, і з нього був би толк.

За висновками Прилуцької РЕМ, пожежа сталася через несправність електропроводки.У квартирі поплавились розетки, згоріли сервант, телевізор. На ремонт коштами допомагають і школа, й організація, де працює Галина Іванівна. Тетяна Пінчук сказала, що у школі зібрали гроші Юрі на нову куртку (стара відновленню не підлягає). Ось повернеться і сам вибере. А ще Тетяна Василівна сподівається, що міська влада нагородить Юрія, адже він — дійсно герой-рятівник. Хоча сам хлопець героєм себе не вважає: — Це мої брати. Я мав це зробити, ось і все.

Аліна Долинець, «Гарт» №47 (2331) від 23 листопада 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.