Надаючи допомогу, медсестра отрималаножем у груди

Клятва Гіппократа проголошує, що медичні працівники зобов'язані працювати на благо хворого, не завдавати йому болю, не нашкодити тощо. Але, як засвідчив трагічний випадок, який стався нещодавно з однією із працівниць Куликівської центральної районної лікарні, іноді самі люди у білих халатах потребують захисту... від пацієнтів.



21 червня до Куликівської центральної районної лікарні з підвищеним тиском, пов’язаним із захворюванням серця, потрапив житель села Грабівка Григорій Гуз, бригадир тракторної бригади. За словами односельців, у повсякденному житті він іноді зловживав спиртним, але як хронічний алкоголік на обліку не перебував. На момент госпіталізації і, як стверджують лікарі, поки лежав у лікарні, не випивав. Хоча, дуже схоже, саме клята горілка стала причиною чергової трагедії. У ніч з 25 на 26 червня близько о пів на першу ночі чоловік безпричинно завдав проникаючих ножових поранень в ділянку грудної клітки медсестрі терапевтичного відділення Ользі Бугай, яка ставила йому крапельницю. Нападника після допиту відправили до психоневрологічної лікарні в Ха-лявині. Найімовірніше, що кримінальна справа буде порушена за статтею 122 (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості), за яку передбачено позбавлення волі терміном до 3 років. Але остаточне рішення щодо дій Григорія Гуза буде прийняте після проведення судово-медичної експертизи. Таку інформацію нам надали в Куликівському РВ УМВС.

У Куликівській ЦРЛ ситуацію коментують неохоче. Усі працівники просто приголомшені тим, що сталося з їхньою колегою. Завідувач хірургічного відділення Григорій Теруха тільки й сказав: „Медсестра Ольга Бугай потрапила в хірургію з колото-різаними ранами. Отримала всю необхідну медичну допомогу. На вимогу родичів була направлена в чернігівську лікарню. Але про цей прикрий випадок писати зовсім необов’язково. Це виробнича травма, і не слід про неї повідомляти широкому загалу”.

Ми відвідали потерпілу в Обласному протитуберкульозному диспансері, в єдиному в області відділенні торакальної (грудної) хірургії. 29 червня Ольгу Іванівну тут прооперували. За словами завідувача відділення хірургії Іллі Колесникова, операція була середньої тяжкості і жінці була необхідна, інакше могли б виникнути ускладнення.

Незважаючи на те що реабілітаційний період проходить важко, Ольга Іванівна погодилась розповісти нам про ту жахливу ніч:

— 25 червня о 20 годині я заступила на чергування. Поробила всі необхідні процедури. О 23. 50, коли вже всі відпочивали, я почула в одній із палат гуркіт. Там лежав Григорій Гуз, якого госпіталізували кілька днів тому. Коли зайшла подивитися, то побачила, що він повикидав із тумбочки усі продукти. На запитання, навіщо це зробив, спочатку говорив щось нерозбірливе, а потім сказав, що шукав там пляшку горілки. Я перевірила: в тумбочці горілки не було, лише три пляшки з мінеральною водою. Зі мною чергувала ще одна медсестра — Оксана Кузьменко. Ми викликали у відділення чергового лікаря Валерія Годяєва. Коли він зайшов до палати, де лежав хворий, у того на ліжку був розстелений рушник. Лікар про щось говорив із ним, пам’ятаю лише, що запитав: „Ти де?", на що пацієнт відповів: „Вдома”. Валерій Павлович сказав: „Усе ясно”, — і сів за столом писати, доручивши нам поставити пацієнту крапельницю. Поки друга медсестра готувала все необхідне, Валерій Павлович велів перевірити у хворого тиск. Потім ми з Оксаною і санітаркою Тамарою Макаренко втрьох зайшли ставити крапельницю. Хворий почав благати принести йому горілки, пропонував гроші. Щоб заспокоїти його, ми пообіцяли принести спиртного після процедури. Я стояла перед пацієнтом, друга медсестра — зліва, санітарка — справа. Він усе допитувався: „А хто з вас піде по горілку?" Ми запевнили, що когось знайдемо.

І раптом хворий ударив мене справа в груди. Відступати було нікуди — позаду ліжко, далі стіна. Я затулилась руками, але отримала ще один удар. Спочатку був шок, я навіть не одразу зрозуміла, що нападник мене порізав. Пацієнт, який лежав поряд, Віктор Кононенко, вибив із рук Гуза ніж. Почувши мій крик, до палати забіг Валерій Павлович. Гуз одразу ж заспокоївся і на запитання „Що ти зробив?" відповів: „Я порізав медсестру”. Колеги викликали „швидку” і міліцію, а мене поклали в кабінеті. Пізніше зробили рентгенівський знімок і відправили в хірургію, де Валерій Павлович наклав мені два шви. Наступного дня ввечері мені стало гірше, я почала задихатись, про що й сказала персоналу. Заввід-ділення хірургії Григорій Теруха викликав чернігівських фахівців. Хірург торакального відділення тубдиспансеру Олег Лузан оглянув мене, подивився знімки і призначив зробити дренаж. Після цієї процедури усе дуже боліло. Від мене не відходили близькі, допомагали працівники лікарні. Моя сестра Людмила, яка також довгий час тут працювала, запитувала в лікаря про мій стан. Григорій Іванович говорив, що зроблено все необхідне і з часом має полегшати. Але в четвер, 28 червня, мені стало зовсім зле, і сестра наполягла, щоб мене перевели до чернігівської лікарні. О 21 годині мене доставили в хірургічне відділення обласного тубдиспансеру. Уже тут стало відомо, що Олег Лузан рекомендував відправити мене сюди ще в середу Я дуже вдячна Іллі Колесникову, Олегові Лузану і завідувачеві відділення реанімаціїЮрію Хмелін-іну, які робили мені операцію, а також усьому персоналу лікарні за те, що вони до мене дуже уважні, ставляться як до колеги. Допомагають і сусідки по палаті. Звичайно, велике спасибі моїм рідним, які постійно поряд. Це додає сил боротися.

Мені зараз дуже важко, рани болять, постійно „стрибає” температура, відчуваю слабкість. Але тримаюсь. Ось тільки спати не можу—постійно бачу кошмарні сни, в яких знову і знову переживаю той жах. Змушена спати з увімкненим світлом. Почала боятися чоловіків, через це не виходжу в коридор і навіть на ніч замикаюсь у палаті. Крім того, як медичний працівник, я побоююсь наслідків того, що зараз доводиться приймати дуже багато ліків. А ще думаю: що було б зі мною, якби довелось чекати операції ще кілька днів?

Ольга Іванівна пропрацювала в лікарні 23 роки і знана в усьому Куликівському районі як співчутлива й уважна медсестра.

— І, виходить, за це така подяка? — говорить жінка. — Хочу, щоб винний у моїх теперішніх муках був покараний.

До речі, потерпіла має право на компенсацію, оскільки отримала травму при виконанні професійного обов’язку, і сподівається також на курортне лікування. Тим часом дуже багато людей переживають за Ольгу Іванівну, особливо односельці (родом вона із Салтикової Дівиці Куликівського району). До їхніх побажань якнайшвидшого одужання приєднуємось і ми, гартівці.

Аліна Селюк, «Гарт» №28 (2312) від 13 липня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.