Стережись автомобіля

«БЛАГОДІЙНИК»

Якось до смт Десна Козелецького району Чернігівської області завітав Микола Іванович Вишнеченко. Мета його візиту була проста — заробити трохи грошенят. Але працювати Микола Іванович зовсім не збирався. Він надіявся на те. що гроші припливуть до нього самі. І його мріям судилося здійснитися, завдяки ретельно продуманому плану. А план був такий. Пан Вишнеченко (як посередник своєї співмешканки Марії Михайлівни Васильчик. жительки м. Малин Житомирської області) домовляється з власниками автомобілів (бажано, щоб таких власників було якомога більше) оформити доручення на володіння, користування та розпорядження автомобілем. Натомість хитромудрий "бізнесмен” обіцяє за невеличку доплату протягом двох-трьох місяців привезти іномарку. Мало хто з водіїв вітчизняних лад, волг, москвичів не погодиться на таку пропозицію. Звісно, що всі поспішали придбати собі іномарку мало не задарма. Тому довірливі громадяни залюбки оформляли доручення на співмешканку свого благодійника і чекали дива. А диво не приходило, тому що, отримавши право на розпоря дження автомобілем, Вишнеченко з житомирською красунею продавали машини, привласнювали грошенята — і тільки їх і бачили. А у скрутних випадках Марія Михайлівна завжди мала змогу пояснити: «Я хотіла взяти автомобіль в оренду, але згодом передумала, а довіреність знищила». Розрахунок був правильним — ніхто із довірителів до суду не под асть (треба ж їхати у Житомир), та й хто схоче визнати, що його «кинули». До того ж договір доручення підписаний добровільно, без будь-якого примусу.



ПРАВОЧИН

У власності військовослужбовця підполковника Микити Павловича Мушт-реика, мешканця смт Десна, був автомобіль «Волга». Добродій Вишнеченко запропонував Муштреику дуже вигідну, як здалось Микиті Павловичу, угоду: за свою «Волгу» і доплату в 700 доларів військовослужбовець мав можливість стати власником дуже привабливої іномарки. «Волгу» сторони оцінили в 1300доларів. Від такої оцінки голова у військовослужбовця запаморочилась — він не сподівався отримати за свою «стареньку» навіть 800 доларів.

Домовились і пішли до нотаріуса оформляти доручення. Але раптом з'ясувалось, що «Волга» потребує ремонту. Посередника ця обставина засмутила, але втрачати «Волгу» не хотілось (зрозуміло чому). Зустріч у нотаріуса було перенесено на інший день. Завзятий «комерсант» почав з'ясовувати, де можна відремонтувати машину. Як відомо, у Десні розміщена навчальна військова частина. Поспілкувавшись з деякими посадовцями частини, Вишнеченко дізнався, що ремонтом машини може зайнятись громадянин Едуард Вікторович Моги-ленко (тоді старший лейтенант, командир роти). Зробивши для себе певні висновки, козелецький «благодійник» вніс невеличку зміну до свого «ноу-хау». Він міркував приблизно так: «Я попрошу Могиленка відремонтувати «Волгу». Звісно, що кожен труд має оплачуватись і лейтенант буде вимагати оплату ремонту. Пообіцяю заплатити згодом, а натомість забезпечу йому право на керування і дам відповідне доручення, нотаріально посвідчене. А потім відремонтований автомобіль продам подорожнє».

Придумано — зроблено. Невдовзі на Марію Михайлівну Васильчик був оформлений договір доручення, наприкінці якого зазначалось, що право на керування «Волгою» має Едуард Вікторович Могиленко. Тут слід сказати, що Муштренко і Могиленко один одного ще не знали. Проте ця обставина власника «Волги» не тривожила, напевне, дуже вже кортіло мати іномарку, а Могиленко навіть не здогадувався, що десь там у нотаріуса йому вже передали право на керування невідомим йому автомобілем, який він має відремонтувати.

Все йшло за планом псевдобізнесмена: Могиленко погодився відремонтувати машину, і, звичайно, не безкоштовно. Втім, отримавши від замовника ремонту нотаріально посвідчену копію доручення, командир роти спокійно приступив до роботи.

СПРАВИ ЖИТЕЙСЬКІ -СПРАВИ СУДЕЙСЬКІ

Минуло півроку. «Волгою» користувався Могиленко. Микиті Павловичу не терпілось сісти за кермо іномарки, але її ніхто не привозив.

Правда, пан крутій, тобто Вишнеченко, у Десні з'явився й одразу ж завітав до Могиленка, вимагаючи віддати «Волгу». Але Едуард Вікторович вже почав підозрювати «золотих машин» майстра у брудних намірах і не віддав автомобіля, запропонувавши звернутись безпосередньо до власника «Волги». Вишнеченко такого опору не чекав. Розуміючи, ідо «Волги» він не отримає, «великий комбінатор» більше у Десні не появлявся. Моги-ленкові ж не були потрібні зайві неприємності, і він попросив Муштренка забрати «Волгу» з ремонтного майданчика військової частини.

Але чи то через свою юридичну необізнаність, чи то через сліпу довіру до людей, чи то через нестримне бажання мати чужоземну красуню (це знає лише він сам) громадянин Муштренко все ж таки надіявся отримати іномарку. Рідна «Волга» йому вже була непотрібна. І він спокійно спостерігав за тим, як усі охочі розбирають на запчастини його власність. Навіть робив фотографії, акуратно їх підписував на звороті і вказував дату зафіксованого. А коли від «Волги» залишилась лише купа брухту, схаменувся і почав шукати винних — і пішов до користувача, як то кажуть, «з’ясовувати стосунки». Доз'ясовувались до того, що обидва опинилися у суді. Ні, бійки ніякої не було — військовослужбовцям вистачило розуму розв’язати спір цивілізованим способом. Власник «Волги» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Е.В. Могиленка 6900 гривень матеріальної і 2000 гривень моральної шкоди. Справа перебувала у провадженні судді Козелецького районного суду Чернігівської області Карпенко Г.М., яка вирішила, що Эдуард Вікторович Могиленко, дійсно, має сплатити Муштреику, правда не 8900 гривень, а 4600, з них — 3600 гривень матеріальної і 1000 гривень моральної шкоди. Отже суд задовольнив позов частково, оскільки визнав, що позивач також винен у такому розвитку подій.

Це рішення було змінено 25.06.2007 року колегією суддів Апеляційного суду Чернігівської області у складі Бойко О.В., Шевченка В.М. та Горобець В.

В апеляційному вердикті зазначалось: «З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки судом порушені норми матеріального права при винесенні рішення... Виходячи з положень ст. 1003 ЦК, Е.В. Могиленко вчиняв дії на підставі довіреності правомірно, і немає даних, що ним порушені умови договору доручення. Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач порушив умови зазначеного доручення, що призвело до заподіяння позивачеві матеріальної шкоди, грунтується на неправильному розумінні судом сутності договору доручення, внаслідок чого зроблено неправильний висновок щодо прав та обов’язків сторін».

ЩО ЦЕ ЗНАЧИТЬ?

Що завжди необхідно укладати саме ту угоду, яка мається на увазі. У цьому ж випадку було укладено договір доручення, хоча насправді це була міна. Але якби Вишнеченко сказав у нотаріуса, що саме йому потрібно, то той ніколи не посвідчив би доручення. Кожному слід пам'ятати, що при укладанні таких угод виграють завжди шахраї та авантюристи. У нашій історії Вишнеченко, правда, не виграв, але нічого й не програв. Щодо Муштренка — то тут, як у казці про золоту рибку, тільки замість розбитого корита у кінці — купа брухту з «Волги».

Але крайнім, без вини винуватим, у цій історії став Могиленко. Він просто випадково потрапив під руку шахраю. Тож у таких справах треба бути дуже пильними. Він отримав копію доручення як гарантію того, що йому сплатять за ремонт автотранспорту. Для того, щоб уникнути ситуації, у якій він опинився, йому просто треба було укладати саме угоду про ремонт, де мало бути вказано, що, доки за ремонт не буде сплачено, машина залишатиметься у користуванні Могиленка.

Часто, щоб зекономити на сплаті державного мита, люди замість договору купівлі-лродажу машини оформляють договір доручення на автомобіль.

І тут варто сподіватися лише на порядність того, хто вам продає машину. Адже продавець в такому випадку у будь-який момент може анулювати доручення і вимагати від покупця повернення автомобіля.

І останнє, на що хотілося б звернути увагу, — перед тим, як укладати будь-яку угоду, обов’язково порадьтесь з юристом.

P.S. Усі прізвища, крім прізвищ судців, змінені.

Тетяна Єсиневич, «Гарт» №27 (2311) від 6 липня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.