Слуга Феміди

Наш земляк Роман Андрійович Руденко відомий як головний обвинувач на Нюрнберзькому процесі. За свою діяльність він удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, п'яти орденів Леніна, орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора. Понад півстоліття тому за наказом Руденка було створено службу прокурорів-криміналістів, без яких нині не відбувається жодного розслідування гучних злочинів. Як учений-юрист Роман Руденко на початку 60-х років минулого століття став доктором Берлінського ім. В. фон Гумбольдта та Празького університетів.



Роман Андрійович належав до людей, ставлення до яких було суперечливим. Після навчання в Московській юридичній школі у 1929 році він обійняв посаду старшого слідчого, потім був прокурором Миколаївської області, Чернігова, Ніжина і заступником прокурора Чернігівської області. Упродовж 1937-1940 рр. Роман Руденко виступав державним обвинувачем на судових процесах у справах троцькістів і бу-харінців, контрреволюційно-диверсійних банд на шахтах Донецької та Сталінської областей. Молодий прокурор поступово ставав улюбленцем публіки. Райкоми партії розповсюджували запрошення на судові процеси, на яких виступав державний обвинувач Роман Руденко. Його промови обговорювали прості люди і підтримували виголошений «ворогам народу» вирок — розстріляти. У той же час завдяки йому спекулянтам давали малі терміни ув'язнення.

Нинішній заступник Генерального прокурора Росії Олександр Звягінцев — автор двох книжок про Романа Андрійовича — розповідає, що в 1940 році Руденко був відсторонений від справ до початку війни, тому що не організував належного нагляду за органами НКВС. А в послужному списку Руденка сказано, що з 1 січня 1940 року він — слухач Вищих академічних курсів при Всесоюзній правовій академії. Тут він навчався до 1944 р. Усю війну Роман Андрійович працював у прокуратурі Української РСР заступником прокурора, прокурором. 26 червня 1953 року його було призначено Генеральним прокурором СРСР. Цій роботі Руденко віддав двадцять вісім років життя, до самої своєї смерті у січні 1981 року.

Російські експерти, аналізуючи дії Романа Андрійовича як державного обвинувача на судовому процесі 1961 року над американським льотчиком-шпигуном Пауерсом, дійшли висновку, що Руденко зумів утриматись на правовому рівні, хоча процес відбувався у політичній площині.



Він, як ніхто інший, знав, що на відкритих судових процесах партійних діячів та воєначальників, не кажучи вже про звичайних громадян, не дотримувались будь-яких юридичних норм. Все будувалось лише на зізнаннях, які були результатом фізичних і моральних катувань. Генеральний прокурор доповів Хрущову, що затримані давали такі зізнання, аби покінчити зі (стражданнями і вмерти Роман Андрійович брав участь у створенні комісії з розслідування невиправданих арештів Саме Руденко 1 жовтня 1955 р. направив до ЦК партії пропозицію реабілітувати засуджених у справі Єврейського антифашистського комітету. Того ж року прийомна дочка видатного російського театрального режисера Всеволода Мейерхольда, німця за походженням, Тетяна Єсеніна звертається до тодішнього голови радянського уряду Георгія Маленкова з проханням про перегляд справи її вітчима. Маленков переадресував листа Генеральному прокурору СРСР Романові Руденку і доручив йому зайнятися справою. Були підняті протоколи допитів, зібрані довідки про всіх осіб, які згадувались у ході слідства. Прокуратура звернулась до всіх, хто знав Мейерхольда. Близько сорока людей прийшли тоді до Руденка, а потім надіслали письмові відгуки. Серед них видатні письменники, діячі радянського музичного і театрального мистецтва — Дмитро Шостакович, Ілля Еренбург, Сергій Образцов, Григорій Александров, Борис Пастернак та інші. Незабаром вирок військової колегії було скасовано, а Всеволода Мейерхольда реабілітовано.

Чи думав у 1955 році видатний російський поет Борис Пастернак, коли заходив до кабінету Генерального прокурора СРСР у справі Всеволода Емі-лійовича, ідо за кілька років Роман Руденко допитуватиме його як ворога радянської влади? Незадовго до цього Борис Леонідович опублікував за кордоном свій роман «Доктор Живаго», за який йому було присвоєно Нобелівську премію. Про те, що сталося навколо цієї події, сьогодні відомо всім. Премії Пастернак не отримав — його змусили від неї відмовитись. Зробили суворе попередження. А поет узяв і написав вірша «Нобелевская премия», передав його англійському журналістові Брауну, а той опублікував вірш у своїй газеті «Двйлі мейл». 14 березня 1959 р. Роман Руденко упродовж двох годин допитував Бориса Пастернака, попереджав про погані наслідки, якщо той не візьметься за розум Поетові тоді було 69 років, Руденкові — 52. Через рік Борис Леонидович помер від раку легень.

Потім Генеральний прокурор боровся з дисидентськими угрупованнями. У нас в Україні найбільш відомим дисидентом був поет і керівник Української Гельсінської групи нині покійний Микола Руденко, засуджений тоді до семи років таборів.

Як бачимо, Роман Андрійович Руденко був людиною неоднозначною, і ця неоднозначність відбилася на його біографії. Офіційні енциклопедичні довідники зафіксували, що майбутній Генеральний прокурор СРСР народився ЗО липня 1907 року у Носівці в родині бідних селян. Письменник української діаспори Іван Кошелівець у книзі «Розмови в дорозі до себе» (1985) розповідає, що народився Роман Руденко у Лісових Хуторах під містечком Носівка, ближче до Ніжина. Його батьки були заможними хуторянами. Іван Кошелівець знав про це від старшого брата Романа Миколи Ру-денка, з яким навчався у Ніжинському інституті народної освіти. Микола Андрійович був виключений із партії, бо відмовився їхати на село зміцнювати колгоспи. А його молодший брат Роман у цей час працював окружним прокурором у Ніжині. Потім Микола втратив роботу. Поневірявся із дружиною Галиною Марковською і маленькою дочкою. Був репресований за дружбу з націоналістами ще до війни.

Про особисте життя Романа Андрійовича Ру-денка практично нічого не відомо. 33-річного онука Генерального прокурора СРСР Романа Руденка пограбували, зарізали і підпалили його квартиру. У Москві мешкає дівчинка-школярка Ксюша Руденко, яка у класному твори написала прю те, що від своїх рідних знає, що Роман Андрійович Руденко — її дво-юрідний прадідусь.

На цьому можна було б поставити крапку. Але хочеться наголосити ось на чому. Ім’я Романа Руденка стало широко відомим лише під час Нюрнберзького процесу. Вузьке коло фахівців знало тоді, що Роман Андрійович, стоячи за трибуною головного обвинувача від СРСР, представляв і Українську РСР, що увійшла до трійки найбільш постраждалих від гітлерівської навали європейських держав разом із Польщею і Білорусією.

Час розставив усе на свої місця. Тепер ми можемо сказати, що Роман Андрійович Руденко зробив значний внесок у розвиток органів прокуратури. Він відіграв велику роль у реабілітації незаконно репресованих за часів сталінського режиму. Його життя — приклад того, як селянський хлопчина з глибинки Чернігівщини зміг досягти справжніх вершин влади і з тих вершин не впасти униз

Людмила Студьонова, «Гарт» № 18 (2302) від 4 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.