Смерть з багатьма невідомими

Напередодні Великодня у Мені біля будинку своїх батьків повісилася учениця 7-А класу Менської школи-гімназії Галина Воловенко. 6 лютого цього року їй виповнилося лише 14.



10 квітня. Ми у гімназії. Більшість учнів, та напевне і вчителів, лише й говорять що про трагічну загибель дівчини. У розмові з нами одна із працівниць гімназії!обмовляється, що Галина начебто була вагітна, а батько майбутньої дитини, 19-річний корюківчанин Олексій, сказав їй, що їде назавжди до своїх родичів у Донецьку область. І начебто Галя телефонувала матері і говорила: „Мамо, я вагітна, а Льоша збирається переїжджати до Донецька. Якщо він мене покине — я повішусь". І нібито мати Галини погрожувала Олексієві, що посадить його, якщо він не одружиться з її донькою. Але це лише чутки, підтвердити чи спростувати які можуть тільки рідні Галі.



— Я старша за свою сестру на 10 хвилин, — говорить сестра-близнючка Галі Ліда. — У п'ятницю ввечері ми ходили гуляти на стадіон, що знаходиться на вигоні, і моя сестра зустріла там свого знайомого Олександра. Після розмови з ним Галя стала помітно нервувати, підійшла до мене: „ Послухай мене, не кидай Льоші, не залишай його у біді, Лідочко, ти у мене найкраща, я тебе дуже люблю і без тебе жити не можу". Та й побігла кудись. Ми ж залишилися на стадіоні.

Коли я о пів на одинадцяту вечора прийшла додому, Галі не було. Подумала, що вона просто хоче побути сама і повернеться пізніше. А вранці бабуся сказала, що Галинка повісилася. Я не повірила. В чому спала, у тому й побігла надвір. Підбігши до дерева, яке росте недалеко від нашої хати, побачила, що сестра висить на шарфі на яблуні. Обняла її — вона уже була холодна...

— Ми ще самі нічого не знаємо і, доки не зроблена експертиза, нічого сказати не можемо. Галя жила зі своїм хлопцем цивільним шлюбом у Чернігові, — приєднується до розмови мати покійної Лідія Олександрівна.

— Останнім часом вона не навчалась, адже дуже часто хворіла: то серце у неї болить, то застудиться, то ще щось. У п'ятницю вранці вона приїхала з Чернігова, а ввечері разом з подругами та сестрою пішла гуляти. Коли Галинка повернулася додому, їй хтось подзвонив на мобільний, вони довго сварилися, проте мені донька нічого не сказала. Знявши намисто, каблучки і сережки і сказавши, що скоро повернеться, вийшла з хати. Цілу ніч вив наш собака, а вранці ми знайшли Гэлю повішеною на яблуні. Навіть у день похорону той хлопець постійно нам телефонував, доки в Олексія — хлопця, з яким жила моя донечка, — не увірвався терпець і він сам пішов до нього.

— Не хотів я її відпускати саму в Мену, — говорить хлопець покійної Галини Олексій.

— Але вона сказала, що хоче швидше побачити своїх подружок, і не послухала мене. У п'ятницю вранці устала раненько, приготувала їсти, зварила кави, ще й провела мене на роботу. Вона дуже просила, щоб я приїхав до неї на Великдень. Я ії заспокоїв, сказав, що у суботу ввечері обов 'язково приїду.

Прийшовши з роботи, я зателефонував Галі. В цей час вона разом з подругами гуляла на стадіоні. Попросив, щоб уже йшла додому. Гэля сказала, що вже йде.

А в суботу вранці мені подзвонила Ліда і сказала, що Галинка повісилась. Спершу я прийняв це за жарт, але хтось із міліціонерів узяв трубку і підтвердив Лі дині слова — це викликало у мене шок.

Удень похорону постійно телефонував Галин знайомий, охоронець Олександр Тосенко. Я не витримав і пішов до нього. Сказав йому, що Галина нехай уже відпочиває, а коли усе трохи вляжеться, ми з ним розберемось... (Суцільна таємниця. — Авт.).

— Чи сварився ти з Галею?

— Щоб сваритися ми дуже не сварилися, а непорозуміння бувають у всіх пар.

— Люди говорять, що Галина була вагітна, а ти хотів її покинути і поїхати на Донбас.

— Дійсно, я збирався їхати на Донбас. Моя сестра народила дитину, і я хотів її провідати, але кидати Галю я не збирався. Про її вагітність я нічого не знав. Якщо ж з 'псується, що хтось винен у її смерті, я зроблю все, аби він відповів по справедливості... (Про що розмовляли хлопці, нам з’ясувати не вдалося. — Авт.).

Поговорили ми і з класним керівником 7-А класу Менської школи-гімназії, учителем фізики та астрономії Аллою Ільєнко:

— Сім’я у них багатодітна. Окрім своїх дітей, подружжяВо-ловенків виховує ще й п’ятьох дітей своєї старшої доньки Наталії (оскільки Наталія позбавлена батьківських прав, дітей під свою опіку взяли дідусь та бабуся. — Авт. ). У 7-А класі нашої школи-гімназії навчалися Ліда та Галина Воловенки і син їхньої старшої сестри Наталії Вітя (тобто племінник дівчат. — Авт.). Галина була лідером у цій компанії. Вона була набагато розвиненішою фізично за Ліду, і, можливо, саме це вплинуло на те, що вона розпочала статеве життя.

Галя на уроках поводилася тихенько, дисципліни не порушувала, була трудолюбивою. У розумовому розвитку Галя трохи поступалася своїм одноліткам. Втім, було, останнім часом до школи діти майже не ходили. В Чернігові у них є квартира, тож вони по місяцю чи навіть більше жили там. Якось під час нашої розмови мама дівчат натякнула, що їм навчатися не обов 'язково, головне — вдало вийти заміж.

Якось ще на початку навчального року старша сестра Оксана прийшла до школи й пообіцяла, що стежитиме за дітьми і що вони постійно ходитимуть на уроки. Дійсно, спершу дівчатка навіть радували своєю відвідуваністю, однак згодом все рідше й рідше стали ходити до школи. А останнім часом і взагалі перестали. Свою відсутність сестри пояснювали тим, що у них чи то хтось захворів, чи то вони самі хворі, чи то мама кудись поїхала, а вони залишились на господарстві. Мати ж говорила, що у них то взуття немає, то одягу, то вони хворі, хоча в цей час вони десь гуляли, хоча довідок про хворобу жодного разу не пред'являли, а Менський районний Центр соціальних служб для молоді постійно видавав ба тькам гроші на взуття та одяг для дії ей.

Я, як класний керівник, неодноразово ходила до них додому. Інколи Воловенки просто ображали мене, інколи і взагалі не відчиняли дверей. Самій до них ходити не можна. Мати відразу йшла в наступ. А щоб ми перестали до них ходити, написала нам записку: „Прошу не терроризировать мне внуков и детей". Коли ж ми вирішили її хоч якось налякати і сказали, що позбавимо батьківських прав, вона у відповідь заявила, що дійде й до Президента і швидше вона мене позбавить цих прав, аніж я її.



Своя розповідь і у Галиної подруги, мешканки Чернігова Яни Бондар:

— У п 'я тни цю вранці я разом з Галею поїхала до неї додому в Мену. Ввечері ми пішли гуляти на місцевий стадіон. Вона зустрілася зі своїм давнім знайомим Сашею, а десь о пів на десяту вечора їй подзвонив Льоша. Вони довго сварилися. Після розмови Галя рознервувалася і кудись побігла. Оскільки ми з Лідою були на каблуках, а вона у кросівках, то нам не вдалося її наздогнати. Вона нам крикнула лише, що йде додому. Коли ж я з Лідою повернулася додому, Галі не було, а її брати сказали, що нона зайшла в будинок і кудись знову пішли. Побачивши Галю на яблуні, я знепрітомніла. Зателефонувала мамі і усе розповіла. Після цього відразу поїхала додому — так захотіла мама, та і я побоялася залишатися.

— Ти добре знала Галю?

— Ми з Галею були знайомі понад два роки, вона мені довіряла майже усі свої таємниці.

— Яно, чи була твоя подруга вагітною?

— Так, Галя була вагітною.

— А як до цього ставився її хлопець?

— Як мені говорила Галя, Олексій казав, що то не його дитина і що він проти її народження. Якось після школи я. за йшла до подруги, а вона мені й каже, що вже зірвала свою вагітність. Це був третій місяць.

— Чи часто Галя з Олексієм сварилися?

— Коли я у них бувала, то майже завжди сварилися. Через постійні скандали із Льошею вона не раз говорила, що хоче покінчити життя самогубством. Я намагалася відмовити подругу від цього, говорила, щоб подумала про своїх батьків, братів та сестер. Але Галя завжди казала: "Скільки того життя", — і переводила розмову на інше.



У таких випадках завжди виникав запитання: “Хто винен?" Раніше відповідь була однозначна — сім'я і школа А зараз?

Віктор Шатковський, «Гарт» № 15 (2299) від 13 квітня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.